Багряна кнея - Еллі Гарус

  — Бо ви тут сама… – жінка таємниче зашепотіла, натякаючи баронесі, що вловила її брехню одразу.
Графині почали між собою перешіптуватися, на що Лізетт встала мовчки, вийшла з намету й пішла до ялиць, де стояв уже бадьорий кінь.
«Дуже треба було грітися поруч з ними.  Ще обговорюють тебе у вічі!» Поки баронеса готувалася осідлати Люція, не помітила як до неї підійшла графиня Сніжанська. Блондинка злегка доторкнулася до плеча дівчини:
   — Я не хотіла вас образити, Лізетт. Я справді вважаю, що ви тут сама та мені не хотілося, щоб така мила дівчина потрапила в халепу.
   — Графиня, я не з вразливих дівчат. А що до моєї самостійності… Я не вперше гуляю з Люцієм без супроводу, мені подобається відчувати незалежність від охорони, витівок батька…
   — Здається, що ключовим словом у відповіді – є незалежність від батька, – вона стала навпроти баронеси, щоб бачити її лице, – усі ми іноді хочемо свободи й щоб нас розуміли.
   — Не думала, що стримана графиня, подібно до вас, може мати такі думки.
Сніжанська трохи зніяковіла. «Дивовижна ця графиня… –подумала про себе Лізетт, – манірність у ній відсутня».
   — Я буваю легковажною, але до вашої сміливості мені далеко. Коли я була такого віку як ви, то слухалася свого батька.
   — Вибачте, що цікавлюся, як склалося ваше життя? Воно того варте – послух батька?
Графиня не поспішала з відповіддю. Вона замислилася над питанням Лізетт, наче сама ніколи не розмірковувала над тим.
   — Мені гріх скаржитися на життя, – хоча графиня усміхалася, посмішка жінки здалася Лізетт не справжньою. Відчувався її внутрішній смуток. Справді вона була щасливою жінкою? Лізетт так не вбачалося.
   — Те, що було у юності, тоді здавалося таким необхідним, але з роками приходить розуміння – що не таким воно було й важливим, – продовжила Сніжанська.
   — Якщо ви про кохання, то напевно так і є. Юнацька закоханість швидко минає, а наслідки можуть вплинути на майбутнє і бути болючими.
   — Як влучно ви підібрали слово – болючими! Саме так, саме так…
Лізетт дивилася на розчаровану спогадами Херувіму, і чомусь саме їй захотілося пожалітися. «Хіба стане легше?»
   — Ось, наприклад, одну мою знайому батько насильно хоче видати заміж тільки тому, що він бажає вберегти її від іншого чоловіка, який зазіхнув на неї з його ж вини. Хіба це правильно, графине? Як же згода дівчини?
Лице графині стало ще похмурішим.
  — Шкода вашу знайому, справді не проста ситуація. У мене, на жаль, тільки двоє синів, але я б не хотіла, щоб з моєю дочкою таке трапилося. Повірте, я знаю, що це таке…
Лізетт з подивом запиталася:
  — Вас силоміць видали заміж?
  — Зараз я, швидше за все, схиляюся до думки, що то було справді для мене краще. А тоді ця ідея здавалася мені жахом. Знаєте, Лізетт, я порадила б вашій подрузі поговорити з батьком, тільки без зайвих емоцій, спокійно... Адже серйозні розмови краще сприймати розумом, ніж швидкоплинними емоціями. Вони неодмінно знайдуть компроміс.
Баронеса замислилася над словами Сніжанської, а потім додала:

  — Спасибі за пораду. Обов'язково передам їй ваші слова при зустрічі. А зараз, на жаль, мені вже час їхати поки вкрай не стемніло. Приємно познайомитись з вами, графине.
  — А мені з вами, – Сніжанська посміхнулася очима. Зараз на її блідому обличчі не залишилося й натяку на смуту. «Яка приємна жінка, з не менш приємною усмішкою та душею…»
  — До речі, – Лізетт залізла на свого коня, зупинившись на хвилинку біля графині, щоб дізнатися, – ваше ім'я, воно таке… незвичайне та дуже вам личить. Янгол, крилате, небесне створіння... Херувіма.
Графиня Сніжанська зніяковіла, вона завжди соромилась того, що її персоні приділяють увагу. Вона полюбляла усамітнення, а сьогодні приїхала на полювання тільки щоб підтримати чоловіка. Думки Херувіми захопила ця юна смілива баронеса, і вона хотіла відправити за дівчиною слідом своїх охоронців. Звісно, ​​Лізетт відмовилася від супроводження. На прощання Лізетт пообіцяла, що колись вони обов'язково зустрінуться:
   — Наступного разу я навчу вас розважатися по–справжньому! Бувайте!
Махнувши рукою на прощання, баронеса помчала в гущавину сутінкового лісу. Херувіма подумки попрощалася з нею… назавжди.