Багряна кнея - Еллі Гарус

Лізетт швидко зачинила двері й втекла геть з місця. Їй чомусь стало недобре від побаченого за столом. Коли ж батько нарешті схаменеться і почне думати не про ігри?! Дівчина увійшла до бальної зали й поки ніхто не звертав на неї уваги, сховалась на підвіконні венеціанського вікна. Кружляв перший сніг, гарна вечірня панорама при світлі нічних ліхтарів. Не треба притягувати до себе лихо, просто тут сидіти й спостерігати як за вікном кружляє сніг та мріяти про найкраще для своєї родини. Вона б сиділа так всю ніч, але не так сталося, як гадалося. У зал влетів розгніваний князь Міхай, а слідом за ним біг з розгубленим виглядом барон Гертрунський і голосно вигукував:

  — Це тобі не іграшки! Не дозволю в жодному разі! Віддам усе грошима, як минулого разу!

Гості та музика знов навколо притихли. Усі спостерігали за чоловіками, зрідка тихо перешіптуючись.

  — Ти вкотре програв, Тимош, тож прийми гідно свій програш. Я тебе попереджав, що попрошу цього разу не гроші! У мене їх достатньо. А в тебе багато незаміжніх дочок, барон! Одна з них піде зі мною цього вечора.

 — Я анулюю гру! Ти грав нечесно!

 — Не треба пересмикувати. – Князь іронічно клацнув язиком. — Ти не дотримуєшся правил, старий, за столом були свідки! Де… – князь хаотично почав шукати очима когось у натовпі, – де твої милі квіточки?! Ти не сховаєш їх від мене. Я чую…

Ольга і Тамара застигли за столом від страху. Міхай знайшов їх поглядом, але не квапився підходити. Лізетт підвелася з підвіконня й відхилила гардину убік, щоб краще бачити місце розгортання події. Вона добре чула розмову князя і батька, і побачивши на обличчі сестер переляк, як вівці перед хижим вовком, зрозуміла, що перші на черзі в небезпеці вони.

  — Батьку… – нарешті закричала Ольга. — Зробіть щось, благаю!

  — Ні, ні, – байдужим тоном заспокоїв князь Міхай. — То будеш не ти... І не ти, друга сестра, брюнетка. Не хочу вас ображати, але ви, пані, надто дурні для мене. Хм–м., – князь відвернувся спиною від переляканих сестер, продовжуючи пошуки хижими очима. — Де та, що мене зустріла як годиться? Нарешті! А ось і підходяща квітка, – Міхай зупинився поглядом на вікні на якому застигла стривожена Лізетт. — Золотоволоска… ось ця особистий едельвейс для мого скелястого замку!

Лізетт не встигла прийти до тями від почутого, як дужий князь уже стояв біля підвіконня й підхопивши баронесу на руки, галопом поніс за собою до виходу. У залі вчинився ґвалт і паніка. Охорона маєтку перекрила собою вихід, але ніхто не наважився використати зброєю, коли у Міхая на плечах молода беззахисна баронеса.

  — Господи, що ж Ви робите, князю?! Ви моєї смерті хочете? – шепотіла Лізетт, думаючи, що Міхай, мабуть, у такій сутичці не чує її слізних слів. Але він усе почув.

  — Зарано тобі думати про смерть, Золотоволоска. Поруч зі мною можеш попрощатися із нею назавжди.

Дівчина намагалася вирватися, стукаючи з усією дівочою силою гіганта князя по спині тендітними кулаками, але все марно. Він набагато сильніший і спритніший. Що вона сімнадцятирічна дівчина могла зробити проти нього для власного порятунку? Поки Лізетт пручалася – щось трапилося, бо Міхай різко зупинився й вільною рукою затиснув груди з лівого боку – то була стріла, яка досягла своєї мети, потрапивши князеві в спину. Лізетт закричала побачивши стерчачу стрілу і, скориставшись моментом, сковзнула з його плеча й приземлилася на засніжену землю.

Пораненого князя швидко підхопив під руку його конюх і заштовхав до салону чорної карети. Охоронці й роззяви не встигли їх наздогнати, натовп підбіг до враженої Лізетт, а охоронці скочили на коней та почали переслідувати княжу карету.

— Баронесо, як ви почуваєтеся? Цариця Небесна, він справжній деспот!

— Все добре, зі мною все гаразд. Трохи забилася і все, – Лізетт піднялася на ноги самостійно. — Я сама дійти до маєтку.

— Все одно треба вас оглянути. Негайно! Швидко-швидко відведіть баронесу до її кімнати та покличте мейстра!

Не пам'ятаючи як вона опинилася в ліжку, Лізетт прийшла до тями лише через дві години після події. У маєтку стало досить тихо, гості потроху роз'їхалися. Новина про  невдале викрадення її князем завтра облетить усі повіти! Кожна комаха дзижчатиме про випадок у маєтку барона Гертрунського, який жах. Свято перетворилося на кошмар для неї та сестер.

Лежачи в ліжку, Лізетт думала про минулий день і не розуміючи єдиного – як можливо, щоб рідний батько програв одну зі своїх дочок?! Хіба на людей грають? Хитрий лис, князь Міхай Вахнархський, скористався ситуацією. Вона й досі бачить перед собою його очі з вогником сповнені рішучості. Як він легко схопив, вирішив усе за неї, що вона має бути з ним. Коли він устиг зрозуміти, що йому потрібна саме вона?!

Баронесі пригадався час, коли непомітно для інших, вона стояла за дверима й підглядала за їхньою грою. Князь Вахнархський кидав зацікавлені погляди в її бік, – він, певно знав, що вона за ними спостерігає? Можливо, він її помітив. «Я ненароком видала себе? Яка жорстока ця гра…»

Засинаючи Лізетт дивилася як за вікном кружляють в танці сніжинки. Невже треба так ризикувати, перш за все, своїм життям, щоб досягти свого? Божевільний князь! «Ти ще не знаєш, Лізетт, на що здатний цей велетень, – шепотів дівчині на вухо нічний страх. — Він залатає рани й повернеться за тобою... Чекай на весну».