💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Любовне фентезі » Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

Читаємо онлайн Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра
Глава 14

ЕЛЬВІРА.

– Кортів, проходь. До тебе тут особливі гості, – промовив до мене ректор, дивлячись при цьому на Лорелею.

 Я лише зробила декілька кроків у перед, намагаючись контролювати себе, щоб відразу не видати, що я власне думаю про цю особливу гостю. І вистачило ж нахабства прийти аж до ректора. Ну звісно. Як же це відмовити одній з найбагатших родин країни.

– Ельвіра, ти вже така доросла, – дуже мило посміхнулася моя тітка.

    Мене почало потроху нудити.

– Я сестра твого покійного батька. Лорелея, – підтвердила вона мої здогадки. – Вже довгий час пишу тобі та певно чи листи не доходять, чи я щось з магічною печаткою наплутала, бо ні разу відповіді не приходило.

– Усі ваші листи доходили до мене. А відповіді не було, бо я їх викидала не читаючи, – холодно відповіла їй і після цього звернулася до ректора. – Якщо це єдина причина, по якій ви викликали мене, то я прошу вас дати мені змогу повернутись в бібліотеку. Мене там ще не закінчений реферат по зіллєзнавству чекає.

– Зіллєзнавству? А навіщо воно тобі треба тепер? – здивовано вставила своє слово тітка.

– Я не встиг вам до кінця пояснити, але Ельвіра попри пробудження бойового магніту, продовжує навчання на факультеті травників, з відвідуванням деяких предметів на бойовому факультеті, – відповів їй ректор.

– Це просто дурість якась. У дівчинки високий бойовий рівень. Вона і так бозна скільки часу витратила на ті непотрібні трави. Зараз треба докладати зусиль…

– Це не дурість, а моє свідоме рішення! – перебила її, не витримавши просто. – Хто ви така, щоб щось тут обговорювати за мене? Ніхто. І я дуже сильно хочу, щоб так воно і залишилось. Я не буду з вами спілкуватись ні на які теми й читати ваші листи не буду. Займіться своїми родинними справами та продовжуйте далі вважати, що у вас не було ні брата, ні племінниці.

– Ельвіра, – почав ректор та пані Вебер зупинила його лише одним рухом руки. Скільки ж пафосу і пихи у кожному її русі. Здається, ніби переді мною як мінімум королева, а не звичайна заможна жінка, яких в країні не мало. Той же наш ректор певно разів у десять впливовіше і багатше за родину Вебер.

– Емоційно звісно, і ти маєш право так казати, але наших родинних зв'язків не анулювати…

– Свого часу ви анулювали, – уточнила я.

– Не я, а мій батько. Його вже п'ять років немає на цьому світі. 

– Співчуваю, – буркнула їй. На що вона чомусь раптово посміхнулася.

– Ельвіра. Я не приїхала сваритися. Знала, що ти не погодишся на зустріч, тому довелося долучати вашого ректора. Та надалі нашу розмову пропоную продовжити сам на сам. Ну, скажімо, в цю суботу у кав'ярні, що неподалік від академії знаходиться. І скажу відразу наперед. У разі твоєї відмови я почну офіційний процес зі встановлення опікунства над тобою. Як ти думаєш, кого зрештою залишать твоїм опікуном?

– Через рік мені вже буде все одно.

– Так. Але цілий рік ти будеш жити в нас.

– Добре. Я зустрінусь з вами, – ледве спромоглась промовити це, але іншого виходу не було. Мені рік до повноліття залишився, а вони досить впливові, щоб забрати мене у Ніни. 

– От і чудово. Буду чекати тебе о дванадцятій по обіді. Дякую вам, ректоре Арій, не буду більше відривати вас від роботи. До побачення, – задоволено промовила вона і з рівною спиною та піднятим носом покинула кабінет. 

    Ненавиджу. До чого ж сильно я їх усіх ненавиджу.

– Ельвіра, затримайся, будь ласка, промовив за моєю спиною ректор, коли я вже майже вийшла з кабінету. Тільки зараз зрозуміла, що так розсердилась на свою не бажану родичку і навіть забулася сказати елементарні слова прощання. Коли злість охоплює все нутро, то ввічливість залишається у сплячому режимі.

    Винувато повернулася до Арія Драгга лицем.

– Як твої успіхи, Ельвіра, встигаєш усюди? – поцікавився ректор, навіщось повільно наближаючись до мене.

– Так. Дякую, з портальним перснем я все встигаю. Поверну його вам після закінчення навчання, – вирішила уточнити цю деталь.

– Не варто. Це подарунок, – тихо промовив він наблизившись вже надто близько, як на мене. 

– Дякую, але…

– Жодних "але" не приймаю. Є ще якісь побажання…Можливо проблеми? – запитав він, якось дивно дивлячись на мене.

– Ні. Проблем немає, але побажання…Можна мені мою форму носити, з факультету травників? – несміло від його прискіпливого погляду запитала я.

– Тобі не подобається ця форма? 

– Подобається, але…

– От і мені… Подобається. Не бачу причин щось змінювати Ельвіра, – перебив він мене, невагомо проводячи рукою по рукаву форми.

   Швидко провів і різко відсмикнув руку, ніби я током його вдарила. Можливо справді форма наелектризувалася.

   Я хотіла пояснити. Чесно. Та слова відмовлялися формуватись в моїй голові. Там був зараз такий шум і безлад. Єдине, що я чітко відчувала, це стукіт власного серця десь вже у горлі. Я вже просто хотіла звідси втекти, бо здавалося ще трохи й гепнуся від недостачі повітря.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: