Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Не зовсім розумію, що він має на увазі. Про який вплив взагалі йдеться? Але спитати я не встигаю.

− Стосовно батька твого сина, − зневажливо кривить губи Рок, побарабанивши пальцями по підлокітниках крісла. − Він намагався стерти тобі пам'ять. Але через деякі твої особливості, це йому не вдалося. І я хоч зараз можу витягти ці спогади. Але це, швидше за все, нашкодить твоєму психічному здоров'ю. Мене такий варіант… не влаштовує. Тебе, гадаю, теж. Є інший.

– Який? – нервово ковтнувши, цікавлюся я.

– Зачекати. Якщо зараз задумаєшся, впевнений, що зможеш згадати вже набагато більше. Тут в Ільмондарі ти сама поступово позбавишся наслідків його втручання. А я допоможу.

Звичайно, після цих слів я не можу не спробувати. Тим більше, що жодного внутрішнього опору, коли думаю про той день, більше не відчуваю. Пам'ятаю, як зустрілися з Мариною, як сиділи в клубі, пам'ятаю, що танцювала… і ось тут я ошелешено розумію, що справді можу відновити в пам'яті значно більше подій, які передували тому, що зі мною сталося. Раніше я не могла згадати жодного з партнерів, з якими танцювала, а зараз в думках починають миготіти невиразні обличчя, відтінки вражень і емоцій. Ще, здається, трішки пам’ятаю розмову з Мариною та її хлопцем... Якусь лячну розгубленість...

− Ви маєте рацію. Я справді можу згадати те, що раніше не виходило, – перебираючи в голові нову інформацію, бурмочу я. – Мені хотілося б дізнатися правду якнайшвидше, але… не такою ціною. − Підіймаю на нього погляд: – А в чому моя особливість?

Чорні очі навпроти звужуються, і мені на мить здається, що Рок не відповідатиме на це питання. Він знову вивчає мене, посміхаючись куточком рота.

− Річ у тому, як ти поглинаєш і перетворюєш енергію, Соломіє. У тому, як ти здатна її брати та віддавати, – лунає те, що я зовсім не сподівалася почути.