(не) обіцяй - Лоре Лея

Поспати майже не вдається, тому о шостій ранку я уважно роздивляюсь похмурий ранок у місті Лева. Шукаю на карті точну адресу її універу і навіть здогадатись не можу, де саме її шукати. Довго блукаю вуличками в пошуку потрібної будівлі, доки я не помічаю знайому тендітну фігурку та хвилясте волосся, що визирає з-під шапки, коли моя Орися бадьоро чимчикує певно на пересдачу.

Красива, моя, така сама, якою я її знаю...

Щойно збираюсь покликати подругу, наче в сповільненому фільмуванні спостерігаю за тим, як якийсь ряжений бородань з посмішкою підходить до неї ближче, міцно обіймає і цілує в щоку.

В якийсь момент наші погляди зустрічаються і Орися мало не блідне від того, що помічає мене.

Неприємне відчуття коле в грудях. Бабуся була права, я зробив помилку.

Тому я різко розвертаюсь і йду в протилежному напрямку.

Куди? Не знаю.

Аби якомога далі звідси, бо душевний біль вогнем пече мене зсередини…

Навіщо я приїхав?