(не) обіцяй - Лоре Лея

— Не змінилось не тільки це, Мире. Я досі кохаю тебе. З Новим Роком, — промовляє і тихо виходить за двері, залишаючи мене в абсолютно ідіотському стані.

І що це було? Навіщо? Навіщо мені ця інформація?

Наче ідіот протираю робоче місце антисептиком, а душу пробирає тремтінням. Що я роблю? 

Кидаю все та кулею вилітаю за нею на вулицю. Розгублено роздивляюсь навколо, але вона наче крізь землю провалилась. Кручусь вовчком на місці і подумки сварюся на всіх відомих мені мовах, поки поглядом не вчіпляюсь за знайому фігурку.

Наздоганяю, розвертаю до себе і цілую з таким запалом, що мало не робиваю носа своїй партнерці. Ми цілуємось пожадливо, мороз щипає за плечі, бо я вибіг за нею в самій лише футболці, дрібний сніг припорошує її хвилясте волосся.

— Не відпущу більше ніколи.

— Не обіцяй, Мире, нічого не обіцяй. Може в нас знову нічого не вийде.

— Вийде, бо я також тебе кохаю. Я відпустив, бо ти просила.

— Я чекала, що ти знову прийдеш, щоб принаймні поговорити, а ти тупо дивився мої історії в соцмережах.

— Я думав ти живеш кращим життям, про яке мріяла.

— Правда, моє життя прекрасне. Але в ньому немає тебе.

— Вважай, що безтурботна радість скінчилася, Орисю. Тепер будемо разом, буду мучити тебе своєю присутністю, любити, цілувати і нікому не віддавати.

— Обіцяєш?

— Сама сказала нічого не обіцяти. Не знаю, як там буде далі, але я хочу ризикнути. 

— Я кохаю тебе, Мире. Який же ти став неймовірний!

— Знаєш, ти таки змусила мене вийти з зони комфорту, маленька маніпуляторко.

— Ні, це все ти сам. Ти завжди міг все і без мене. Просто на це був потрібен час.

— Добре, але наступного разу не буде. Більше ніяких маніпуляцій! 

— Побачимо, Мире!

— Ніяких “побачимо”, — підхоплюю її на руки, закидую собі на плече і дівчина голосно хихоче на все місто.

Зараз закрию майстерню і нестиму свою здобич в берлогу. За останні роки між нами накопичилось забагато невирішених питань.

Що ж, вирішуватимемо їх поступово. В нас є час, і ми завжди були одне в одного.

Кінець