Один тиждень і назавжди - Alina Pero

Марта прокинулася від різкого звуку телефону.
Вона насилу розплющила очі, взяла мобільник і подивилася на екран.
Олексій.
— Алло… — пробурмотіла вона сонно.
— Прокидайся, — пролунав його голос. — У тебе сорок хвилин. Я заїду.
Марта скривилася.
— А можна я просто помру після вчорашнього тренування?
— Ні. Ти вже пройшла перший етап. Тепер буде цікавіше.
Вона важко зітхнула.
— Що цього разу?
— Побачиш.
— Олексію…
— Давай, збирайся.
І він просто поклав слухавку.
Марта закрила очі, видихнула.
"Що він знову вигадав?"
*****
Коли вона сіла в машину, то одразу помітила, що Олексій виглядає ще більш задоволеним, ніж учора.
— Куди ми їдемо?
— Довіра.
Вона глянула на нього з підозрою.
— Що?
Олексій усміхнувся, але нічого не пояснив.
Марта зітхнула й відкинулася на спинку сидіння.
"Чудово. Він знову грає в загадки."
*****
За двадцять хвилин вони зупинилися біля високої будівлі.
Марта примружилася, розглядаючи табличку над входом.
— Ми що, в офіс?
— Ні. Ми – на дах.
Вона відчула, як її серце прискорює хід.
— Олексію…
Він узяв її за руку й повів угору сходами.
— Давай, не бійся.
— О, легко сказати! — пробурмотіла вона, коли вони піднялися на самий верх.
На даху стояла платформа з табличкою “SkyJump”.
Марта застигла.
— Ти знущаєшся?!
Олексій усміхнувся.
— Ти довіряєш мені?
— Ні в такому контексті!
Він схилив голову набік.
— Якщо довіряєш – стрибнеш.
Марта дивилася на нього широко розплющеними очима.
— Це жарт, так?
— Ні.
— Ти серйозно хочеш, щоб я стрибнула з даху?
— На тарзанці.
— Це не полегшує ситуацію!
Олексій підійшов ближче.
— Ти боїшся не висоти, Марто. Ти боїшся втрачати контроль.
Вона хотіла заперечити, але слова застрягли в горлі.
— Подумай, — продовжив він. — Все життя ти грала за правилами. Завжди обережна, правильна, передбачувана.
— І що в цьому поганого?
— Нічого. Поки це не заважає тобі жити.
Марта замовкла.
— Це всього лише стрибок, — тихо сказав він. — Але якщо ти зробиш його – то доведеш собі, що можеш більше, ніж думаєш.
Її серце скажено калатало.
— Якщо я помру, знай, що я тебе ненавиджу.
Олексій усміхнувся.
— Запам’ятаю.
І перш ніж вона встигла передумати, він узяв її за руку.
Разом вони зробили крок уперед.
*****
Спершу Марта заплющила очі, відчуваючи, як її тіло падає в порожнечу.
А потім…
Вітер вдарив в обличчя, адреналін накрив хвилею, і вона відчула щось нове.
Свободу.
Коли вони зупинилися на рівні платформи й команда допомогла їм спуститися, Марта все ще не могла повірити, що зробила це.
— Як ти? — запитав Олексій, дивлячись на неї.
Марта глянула на нього й раптом розсміялася.
— Це було шалено!
— Але ти це зробила.
— Так. І знаєш що? Я тобі вдячна.
Він не відповів, але в його очах з’явився теплий блиск.
— Ну що, тепер можна повечеряти? — запитав він.
— Ага. Після такого мені точно потрібна їжа.