Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

 Таксі зупинилося біля розкішного двоповерхового будинку з балконами побудованому в сучасному стилі з білої цегли. До головної будівлі були пристроєні гаражі, а на задньому дворі ідеальний зелений газон та клумби з пишними квітами. Задній двір виходив до берега річки, яка протікала тут неподалік. Річка була не занадто широкою, з обривистими берегами, помірною течією та прозорою водою. На іншому березі куди можна було потрапити через дерев’яний міст, який знаходився трохи далі від будинку виднівся ліс. Цей зелений, густий ліс ріс на приватній території і належав родині Бондарчук до будинку якого щойно зайшла Емілія.

  Емілія відчувала легке хвилювання і водночас прагнення сподобатися Камілі Романівні, бо їй хотілося все ж таки отримати цю роботу. Але, думка про те чи правильно вона робить, що виявила бажання працювати на приватну особу, а не шукати роботу в державному навчальному закладі ніяк не покидала її.

-Тебе, мабуть, ще сумніви не залишають,- здогадалася Неля подивившись на подругу, коли вони ще разом їхали у таксі,- то відганяй їх. У тих умовах в яких ти будеш працювати тобі наскільки сподобається, що ти забудеш про школу. Сама поміркуй, чи краще з однією дитиною няньчитися та займатися чи з десятками. А зарплатню тут тобі платитимуть навіть більшу ніж у тій самій школі. І нерви будуть в міру спокійні, одним словом нервовими розпадами страждати не будеш. Тому кажу тобі, відганяй усі сумніви.

-Мабуть, ти вірно все говориш. В крайньому разі, якщо мені все ж таки не сподобається, то я можу у будь-який момент відмовитися,- Емілія більш-менш ніби заспокоїлася,- взагалі не розумію звідки це хвилювання взялося. Це, мабуть, через те, що раніше я не працювала на приватну особу. А ще Олег сказав, що я із вчительки, перетворюся на служницю. Цей його вислів теж мені з голови не йде.

-Не те щоб дружину підтримати так він…,- Неля махнула рукою не договоривши,- головне гроші та щоб тобі самій подобалося. І взагалі, твоя так звана посада називається няня- репетитор, а служниці до них окремо ходять. Так що, хай твій Олег не вигадує, і не приписує тобі того чого насправді немає…

  Неля ніби піддала  Емілії бадьорості та відігнала останні сумніви. Їй потрібна робота й у неї є можливість її отримати. Отож вона робить все правильно, тепер головне, щоб не відмовили. Ема пройшла до великої просторої вітальні, де її попросили зачекати Камілу Романівну. Ремонт вітальні був виконаний у світло-сірих відтінках. Біля панорамного вікна з видом на задній двір стояли м’які дивани темно-зеленого відтінку на який і присіла Емілія. Встигла подумала про те, що в яких розкішних умовах можуть жити люди, які мають гроші. Ця вітальня за розмірами більша ніж та квартира яку вони винаймають. Роздивляючись навкруги її погляд затримався на світлинах, які стояли на комоді по правий бік стіни напроти сходів, які вели на другий поверх. Верх взяла цікавість і Ема підвелася з дивану та підійшла до комода. Хотіла взяти до рук одну зі світлин, бо їй здалося, що цього чоловіка вона десь бачила. Хотіла уважніше придивитися, щоб переконатися у тому, що це дійсно так. Але не встигла, бо в дзеркалі, яке висіло над комодом Ема помітила жінку, яка спускалася сходами з другого поверху. Дівчина швидко повернулася до дивану та сіла на нього нервовими рухами осмикнула чорну спідницю та поправила білу блузу.

-Доброго дня,- привіталася жінка,- я Каміла Романівна…

-Емілія, можна просто Ема,- привіталася взаємно підвівшись.

  Емілія гадала, що варто потиснути руку, яку вже наважилася простягнути, але Каміла Романівна знехтувала цією ввічливістю. І тому, Ема знову присіла та взяла до рук теку зі своїм резюме, яка лежала поруч з нею на дивані. А потім злегка підняла очі, щоб роздивитися свою майбутню можливу хазяйку. Блондинка з довгим прямим волоссям, з гарною фігурою, з ідеальним макіяжем та манікюром. Та найбільше, що зачарувало Емілію у жінці так це очі чисто голубого відтінку. Неймовірно гарні, але холодні ніби скляні. Білосніжна, гладенька шкіра і рожеві пухлі губи. Ема згадала, що Неля казала, що Камілі Романівні майже п’ятдесят, а на вигляд і не скажеш. Років тридцять п’ять і не більше, так виглядати може не кожен. Звичайно ця Каміла Романівна ходить до спортзалу, до салонів краси і… до пластичних хірургів думала про себе Ема. Виділяє своєму зовнішньому вигляду багато часу і звісно, що грошей.

-Ось моє резюме,- Емілія протягнула його Камілі Романівні посміхнувшись, але натомість тільки серйозний погляд.

-Отож, ви раніше працювали у школі?- запитала Каміла Романівна переглядаючи папери.

-Так, але попала під скорочення,- відповіла Ема намагаючись говорити рівно та спокійно.

-А нянею ніколи не працювали?- продовжувала розпитувати жінка.

-Ні, але запевняю вас для мене це буде в радість,- відповіла впевнено.

-Взагалі, ваше резюме мені подобається і те як ви виглядаєте теж подобається,- Каміла Романівна поглядом пробіглася по Емі змушуючи її смутитися.- Скільки років ви заміжня?

-Три роки,- поспішила сказати Емілія, бо чудово пам’ятала, як Неля їй казала, що для хазяйки це має значення та ще й велике,- мій чоловік науковець, очолює експедицію, яка вирушила до Антарктиди.

-А дітей у вас немає?- холодно продовжувала ставити запитання Каміла Романівна.

-Поки що немає, але ми плануємо,- поділилася нехотя планами Ема, а потім додала намагаючись перемкнутися на іншу тему,- якщо треба буде, я можу і заночувати у вашому будинку.

-Було б непогано. Софійка іноді погано спить ночами, тому…

-Я в такі моменти побуду біля неї, почитаю їй книжку, або розповім цікаву історію,- Ема намагалася, щоб кожна її відповідь сподобалася Камілі Романівні.

-А ще Софійку треба буде водити до школи, на танці та в художню студію. А також виконувати домашні завдання, додатково підтягувати по тих предметах, які їй важко даються. В основному це математика та природознавство.

-Я все це можу вам пообіцяти. А також, я непогано володію англійською та німецькою мовами тому якщо треба буде…