Принц Єгипту - Олександра Малінкова

     Серце вибивало шалений ритм, а він ще більше притискав її до себе, змушуючи підкоритися мелодії, що грала.

      Марина притулилася до нього. Тремтіла й боялася зайвий раз поворухнутися, щоб солодка мара не щезла, як ранковий туман над морем. А якщо це лише сон?

- Ти так налякав мене, я думала, що вже ніколи тебе не побачу, - прошепотіла йому на вухо, - твій телефон не відповідав.

- Ходімо, - потягнув за собою, щойно музика закінчилася.

    З десяток кроків і вони опинилися в таємному закутку прихованому від інших одразу за амфітеатром.

- Пробач, - видихнув він й посадив її на виступ в стіні, їх обличчя зрівнялися, - мені потрібен був час, щоб все владнати.

- Реймс? – Запитала, той скривився, почувши його ім’я.

      Вона зазирнула йому в очі. Зараз, як ніколи, важливе ставлення до неї після всього, що нещодавно відбулося. А якщо він прийшов щоб попрощатися назавжди? Від таких думок перехоплювало подих, тіло вкривалося сиротами.

      Перша потягнулася до його губ, а коли він пристрасно відповів, її наче знесло потужною хвилею, голова запаморочилася. Якби зараз не сиділа і її не тримав Феріт, притуливши хребтом до стіни, напевно, точно впала б. Філіп обхопив лице дівчини теплими долонями. Так її ще ніхто не цілував, навіть він. Градус пристрасті зашкалював.

      На хвилинку він відірвався від її солодких губ і знову зазирнув в очі, але відпускати навіть і не думав. Зупинився, як перед останньою межею, після якого СТОП вже просто не спрацює.

- Філіп, я хотіла сказати, - вона набрала побільше повітря в груди, - що дуже тебе кохаю і хочу бути з тобою. І мені все одно де і як. Я зібрала речі, не хочу тут лишатися без тебе. Якщо звичайно я тобі потрібна.

       Він обійняв її ніжно й трепетно.

- Я теж дуже сильно тебе кохаю. Звичайно потрібна! Що за питання?

- Вибач, що не прийшла одразу до тебе, коли стався той інцидент…

- Не треба. Реймс вміє вмовляти і приводити такі аргументи, які легко сприйняти за дійсність.

       Він почав покривати її обличчя легкими поцілунками, з новою силою розпалюючи пристрасть. Його рука з потилиці ковзнула по шиї, далі по руці, лягла на коліно й помандрувала вище по оголеній шкірі Марини, лишаючи по собі гарячий слід. Тіло дівчини одразу відреагувало, а всередині від його дотиків, які ставали все сміливішими, розливався приємний щем.

- Йди зі мною, - прошепотіла вона, ледве стримуючись від таких яскравих відчуттів.

- Куди? – Поцікавився, допомагаючи їй злізти з виступу.

- Туди де нам ніхто не завадить! Жодної хвилини не хочу більше лишатися без тебе, це нестерпно важко, я це вже знаю, - вона схопила його за руку і їх пальці переплелися.

       На середині дороги до номеру Марини, він зупинився й розвернув її обличчям до себе.

- Ти впевнена? Я вже фізично не зможу тебе відпустити і тим паче зупинитися! – Запитав зазираючи в її очі, які палали вогнем пристрасті.

- Впевнена! І я не хочу, щоб ти зупинявся!  Я дійсно цього хочу!

- Навіть якщо я тепер ніхто?

- Для мене ти цілий світ, - вона знову потягнула його за собою.

      Вперше в житті вона була настільки щасливою і закоханою водночас. Кожний: дотик, поцілунок,  проникнення буди неперевершеними. Марина навіть уявити не могла, що можливо отримувати стільки задоволення. Такий темпераментний та досвідчений. Здавалося, що його губи були скрізь, досліджуючи кожен міліметр її тіла. Яка різниця, що буде завтра, якщо сьогодні він поряд. Її захисник, її справжнє велике кохання.

      Марина прокинулася від того, що в двері наполегливо стукали. Злякалася й спробувала відразу натягнути простирадло, щоб прикрити своє оголене тіло.

      Найголовніше, те що відбувалося в ночі, було не сон, не бурхлива фантазія. Філ мирно спав поряд, поклавши свою долоню на її живіт. Відреагував на звук, потер заспані очі. Відіспатися цієї ночі, зрозуміло, що не вийшло. Та й байдуже, якщо цілий день можна провести з нею у ліжку. Така солодка, реагувала на кожний дотик, вигинає спинку, запускаючи пальчики в його скуйовджену гриву. Обпалювала поцілунками. Перший раз в нього так знесло дах через жінку. З першої зустрічі, коли вночі на понтоні доторкнувся до неї. Зрозумів, що втратив голову. Що зробить все, що завгодно, але не відпустить. Його маленька, його дівчинка, його крихітка, його чудо.

- Лишайся у ліжку, я сам відчиню, - кинув через плече підхоплюючись в той момент з ліжка, на ходу натягуючи джинси.

      На порозі стояв Реймс переминаючись з ноги на ногу.

      Серце Марини одразу прискорилося, щойно вона почула знайомий голос з помітним акцентом.

      Філ притулився до відкосу й схрестив руки на грудях.

- Чого припхався? – Поцікавився достатньо зухвалим тоном.