Мій недолугий бос - Ксенія Стрілець

Поки я стою в черзі за кавою для себе та латте для неї, її вже вітром здуло. І відлучилась же на п'ять хвилин, а пройшло вже цілих сім. Я точно знаю. Я засікав.

– Закрий очі, – схвильовано каже Аделіна, коли підбігає до мене. Що я роблю? Звісно, що закриваю очі, як того просить дівчина. 

– Якщо буде заважати, то вдома можеш зняти, але поки ти тут, то нехай буде на тобі та набереться магічної сили цього міста, – каже це мені майже в губи, притуляється, заводить руки за шию і я одразу відчуваю дотик прохолодного метала. – Все, можеш відкривати.

– Що це? – торкаюсь пальцями срібного кола з дивним візерунком, що висить у мене на шиї.

– Амулет, – каже гордо. – Він допоможе розкрити в тобі нові здібності та притягне удачу. Це якщо коротко.

– Так я і так здібний хоч куди.

– Головне вірити, і тоді навіть звичайна палка допоможе по життю.

– Якщо ти в це віриш, то чому собі не купила? – все ще розглядаю незвичайний подарунок.

– Я буду ходити поруч з тобою і до мене теж буде тягнутись удача.

– Ну тоді я не можу тебе далеко відпускати, – беру її за руку.

– На це і був розрахунок – грайливо посміхається.

– Дякую, – кажу щиро і торкаюсь її губ своїми, бо ще ніколи мені не дарували подарунок з таким ентузіазмом та посиланням.