Наосліп - Ерін Кас

— Не хочу, щоб ти мене боялась, — говорить, відірвавшись від губ.

— Я не боюсь. Просто…

— Знаю. Все прекрасно розумію, — перериває мене. — Просто ти така спокуслива, — шепоче на вушко. Заводить руки під кофту й замикає їх на моїй талії. — Дуже спокуслива, — притискає міцніше й вдихає аромат волосся.

Кладу голову на його плече й утикаюся носом в шию. Нічого більше не хочу, тільки ось так сидіти в обіймах чоловіка, що повністю підкорив мене за сьогоднішній вечір. Якщо зранку ще й був шанс передумати, то зараз вже точно немає.

— Що ти вирішила з практикою? — питає, погладжуючи моє волосся.

— Я гадала, що ти забув.

— Знаю, що старший за тебе, але ж не настільки, щоб страждати маразмом, — хмикає, а я не стримую короткого сміху.

— Ще не знаю. Потрібно поговорити з мамою, попередити їх з татом.

— Чекатиму твого рішення. Це гарний шанс частіше бачитись, — говорить, а я не стримую радості й міцніше до нього притискаюсь. Звісно, я вже згодна. Тільки от поговорю з мамою, щоб скасувала свою домовленість зі знайомою.

— Якщо я буду бачити тебе кожного дня, то готова хоч зараз вже проходити ту практику, — кажу тихо і чую, як Саша усміхається.

— Які плани на вихідні? Може, проведемо разом час?

— Е… Зазвичай, я кожної п’ятниці їжджу додому, але можу залишитись.

— Хочу забрати тебе зараз і не відпускати, — говорить, а у мене подих перехоплює від цих слів.

— Зараз не можу, — усміхаюсь, — бо завтра важливі пари. — До речі, котра зараз година? — беру його руку у свою й дивлюсь на годинника. — Майже дванадцята! — вигукую, лякаючи чоловіка.

— Маленька, що ж ти так кричиш? Не бійся, автомобіль на гарбуза не перетвориться, — жартує, але мені не до сміху. На вахті хоч і не Степанівна, але правила для всіх однакові. О дванадцятій гуртожиток зачиняється.

— Сашо, мене не впустять, — намагаюсь встати з його колін, але він не дає. Бере моє обличчя в долоні й цілує. Солодко та трепетно, і я збираю всі свої сили, щоб не розчинитися у цьому поцілунку й не залишитись у автівці на всю ніч.

Виходимо, і Саша проводжає мене до самих дверей. Наостанок ще раз цілує й відчиняє двері, пропускаючи в гуртожиток. Щаслива підіймаюсь на свій поверх. Губи палають від поцілунків, щоки від радості, а душа співає... Солодко і ніжно.