Різдвяне побачення - Dark Overlord

Вийшовши із доволі задушливої кав’ярні, вони поринули у свіже повітря вулиці. Його морозний холод виявився не меншою насолодою для легенів, аніж гарячий шоколад для шлунку. Худорлявий Санта все ще розважав людей біля ялинки і, здавалося, навіть не думав зупинятися.

— Слухай, Андрію, я чудово провела з тобою час.

— Я теж, Яно. Не шкодую жодної хвилини, проведеної з тобою.

— Приємно це чути. Я дуже хотіла б побути з тобою ще. Чесно. Але мені вже час повертатися додому.

Андрій трішечки засмутився. Йому не хотілося відпускати її.

— А ти не проти, якщо я проведу тебе?

— Це було б чудово, – Яна посміхнулася. – Але не сьогодні. Розумієш, я живу доволі далеко звідси, а якщо я піду пішки, то точно запізнюся. Якось, іншим разом. До того ж, я ще зранку домовилася, що мене підвезуть.

Ніби по команді, з-за рогу виїхала червона автівка, з якої долинала музика, і зупинилася біля них.

— Це за мною, – сказала Яна, не озираючись.

За кермом сиділа та ж сама дівчина-бариста і посміхалася вже до самісіньких вух.

— Ага, зрозуміло… – Андрій підозріло примружився. – Ви тут всі за одне… – він захихотів. – А я ще гадав: чому вона так дивно посміхається і сканує нас поглядом, – він кивнув дівчині і та радісно помахала у відповідь. – Будуть ще якісь цікаві сюрпризи, про які я не здогадуюсь?

— Ну… один, так точно буде… – загадково відповіла Яна, посміхаючись. – Можливо, на наступному побаченні я тебе ще здивую…

Ці слова окрилили Андрія: «Наступному побаченню – бути!»

— І… як скоро воно буде?

— Дуже скоро. Якщо «хтось» на днях мене запросить. Але зараз будемо прощатися, бо я вже маю йти…

Але ж і не йшла: стояла на місці, дивлячись йому в очі, і чекала. Андрій знав, чого саме вона чекала, але не наважувався. Не міг же він лізти цілуватися на першому, та ще й випадковому, побаченні.

Дівчина в автівці опустила скло. Звідти ще гучніше залунала романтична пісня «Sixpence None The Richer - Kiss Me». Вона посміхалася, дивлячись на них, підспівувала і ні краплі не соромилася. Натяк був зрозумілий навіть перехожим. Яна, яка за увесь вечір жодного разу не засоромилася, раптом почервоніла, мов вишенька.

Андрій не став зволікати і наважився на свій «допустимий максимум» першого побачення: обійняв Яну і лагідно, ледь торкнувшись губами, поцілував її у щічку. «Ну, хоча б так…» – подумки зраділа Яна, засяявши від щастя. Вона помітила, як тяжко Андрію дається щось подібне і не хотіла довести його до серцевого нападу в перший день знайомства.

— Дякую, Андрію. За все…

Яна пішла до автівки і вже відчинила двері, але не сіла. Понюхавши букет троянд, знову заплющивши очі від задоволення, вона дбайливо притисла його до грудей і додала:

— А знаєш… я маю подякувати Ані. Якби не вона – ми б з тобою не зустрілися. А якби вона прийшла – ми б не провели цей чудовий час разом. Добраніч, Андрію, – Яна сіла в автівку і поїхала.

— Добраніч, – автоматично відповів він, бо в голові вже вибухнула страшна думка.

«Господи! Аня!» За всіма цими подіями йому настільки дах зірвало, що він за неї зовсім забув! Можливо, вона потрапила в лікарню! А можливо, і взагалі – вже мертва! А він тут жартики жартує!

Андрію стало соромно. Він дістав телефон. Сповіщень від Ані не було, тож він знову написав: «Аню, що трапилося? Я хвилююся. Відгукнися.» Продовжуючи лаяти і корити себе, він побрів додому. Почав повільно спускатися лапатий сніг. Поріг своєї квартири Андрій переступив уже зовсім стомленим, ноги страшенно гули, і все, що йому хотілося в ту мить – якнайшвидше лягти і заснути. Але тут булькнув телефон: прийшло сповіщення.

Аня: «Привіт, Андрію. Не хвилюйся, зі мною все гаразд. Вибач. І вибач, що я не прийшла, змусивши тебе марно чекати. Сподіваюся, ти не дуже сердишся на мене. Будь ласка, дай мені другий шанс, благаю. Давай зустрінемося завтра і я все тобі розповім, обіцяю. Згоден?»

Андрій не сердився. Йому відлягло. Звісно, питання були, але він навряд чи отримав би на них відповідь у переписці. «Давай зустрінемося завтра і я все тобі розповім, обіцяю», – перечитав він і почав розмірковувати: – «Це друга спроба побачення? Але, я ж не негідник якийсь, щоб двом дівчатам голову морочити. Хоча, з іншого боку, ніхто не забороняє мені зустрітися з нею, просто як з подругою, і чесно розповісти, що зустрів Яну. Проте, перш ніж таке повідомляти, потрібно дізнатися, що з нею трапилося. Новина «Я знайшов іншу!» може доконати її.»

Андрій: «Я не серджуся і згоден зустрітися. На тому ж місці?»

Аня: «Ні. Не хочу, щоб ти знову мерз. Давай о 20:00 у кав’ярні біля ялинки. Там ще Санта чудить постійно.»

Андрій: «Добре. Обов’язково прийду. До зустрічі.»

Він нарешті влігся і лише потім згадав, що знову не попросив її номера. Але, Аня вже була офлайн. Повільно провалюючись у сон, його думки метушилися між ними двома. Але, заснув він з думкою про Яну.