Принц Єгипту - Олександра Малінкова

–  Я так розумію, що вчорашній досвід нічого не навчив? – Запитав Феріт, який опинився зовсім поряд біля неї.

            Вірніше, спочатку вона пройшлася поглядом по його довгим, м’язистим та засмаглим ногам, а потім до непристойності довго, принаймні, як їй потім здалося, затрималася на його шортах, у тому самому місці… І тільки потім підняла очі вище. Ой, ні, вчора таки їй не примарилося! І він зовсім не плід запаленого мозку. А при денному освітленні! Дідько! Може вже досить їй так «облизувати» його поглядом, наче чоловіків до цього не бачила!? Звісно бачила, але таких… Колишньому до Феріта, як до Марса пішки.

 –  Якщо ти перестанеш на мене витріщатися і переведеш погляд он туди, - він показав пальцем, - так от там, для таких як ти є напис, що вхід у море тільки через понтон, берег кам’янистий і дуже слизький. А усього в ста метрах звідси є плавний вхід з піском. Та напевне це дуже просто для такої екстремалки, вірно?

–  І тобі доброго дня! – Огризнулася вона.

            Її тіло напружилося та вкрилося дрібними мурахами від нової хвилі яскравого болю після нової порції солоної води.

–  Як спина? – Поцікавився хлопець.

–  Нормально, –  тихо промовила дівчина, стиснувши зуби, але по обличчю було видно, що це відповідь далека від істини.

–  Точно? – Запитав примруживши очі.

Він простягнув міцну  руку і  щойно Марина вклала в неї свою, ривком підхопив догори, поставив на ноги, розвернувши обличчям до себе.

– М-м, тобто, ці сльози в твоїх очах, це радість від зустрічі зі мною? І вони ні разу не пов’язані з тим, що сіль добряче роз’їдає твою подряпину? Чи я помиляюся?

–  Ні, все добре.

     Феріт  знову недовірливо примружився, потім висварився на своїй мові.

–  Ходімо! – Скомандував таким тоном, що відпочивальники, що були поряд кинулися збирати речі, а діти перестали скиглити й чемно закрили роти.

–  Куди? – Злякано закліпала вона, а він вже по хазяйськи збирав її речі, нахабно закидаючи їх у торбу. А потім схопив за руку й потягнув за собою.

Так-так, саме потягнув, бо дівчина від такої зухвалості просто розгубилася. Її що кожного дня майже згрібають в оберемок і тягнуть у невідомому напрямку, не зрозуміло куди і для чого?!

– То куди ми? - Нарешті пропищала вона, насправді не дуже то й розраховуючи на відповідь. Коли це велетні опускалися до того, щоб щось пояснювати.

–  До лікаря. – Грубо відповів він.

–  Куди? Ні– ні, ні за що! –  Запротестувала Марина.

            Він різко зупинився, так, що вона майже врізалася лобом в його біцепс, відскочила наче м’ячик, від бетонного паркану.

–  Добре! –   Вигукнув той м’язистий монстр.

            Невже погодився? І що, ось так просто відпустить Марину? Їй не почулося? Може від болю приєдналися ще й розлади слуху?

 –  Тоді на вишку.

– Ще краще! – Обурилася вона, вже жалкуючи, що не погодилася на перший варіант. Насправді, виключно її проблеми, що вона терпіти не може всіх хто у білому халаті. Принаймні в кабінеті лікаря до неї торкався б лікар, виключно у медичних цілях…

         Безцеремонність зашкалювала й била всі рекорди.  Він майже силою затягнув її на рятівну вишку й всадив на стілець. Звідкись, як у талановитого фокусника в його руках з’явилася аптечка.

          Його рухи були впевненими, а ще владними. Такими, що будь-який супротив просто розчинявся. З одного боку це лякало, а з іншого збуджувало… Збуджувало, змушуючи серце завмирати в очікуванні. Та це ж лише лікарська допомога! Але мозок надавав серцю геть інші команди, а воно вже в свою чергу погнало кров її судинами з шаленою силою. Тепло розливалося всім тілом, концентруючись десь нижче. Вона облизала вмить пересохлі губи й затамувала подих.

          Хоч Марина його не бачила, але вона його відчувала. Напевне, кожною клітинкою свого тіла.

–  Зараз буде боляче, я відклею пластир.

–  Не думаю, що буде гірше ніж зараз, –  вона заплющила очі від болю, якому зараз була вдячна. Хоча б за те, що повертав її з світу бажань і ілюзій в реальність, яка була зовсім іншою.

      Раптовим різким рухом він швидко позбавив її мокрої вщент наліпки. Можливо його уява малювала, що якщо він не зробить цього, то солона вода потрапить у кров  і роз’їсть її дівочий мозок. А інакше навіщо така завзята спецоперація?

        Позбавивши її від пластиру, почав обробляти рану, як вчора повільно, час від часу дмухаючи. Його теплі пальці обережно торкалися хребта, і в цей момент Марині здалося, що вона геть оголена, навіть без купальника. Хоч і торкався він виключно подряпини, та все ж таки. Її шкіра одразу відреагувала, почала вкриватися гусячою шкірою. Начебто прості дотики, а такі збуджуючі, хвилюючі. Відчуття одразу на максимум… Що взагалі відбувається?

–  Марино, я майже закінчив, зараз заклею і все! – Тихо промовив він, зовсім поряд з її вушком, і знову чергова хвиля мурах.