Мій недолугий бос - Ксенія Стрілець

Чи можливо спиною відчувати кубики його пресу, чи я вже божеволію?

Розвертаюсь, але він не поспішає мене відпускати і я все ще залишаюсь в його обіймах, коли намагаюсь зазирнути йому у вічі. Хитрий прищур карих очей плавить мій мозок. Він кидає мені виклик. Але він вже має знати, що я ніколи не відступаю. І скоріш за все, він на це і розраховує.

Щосили штовхаю його руками у груди і від несподіванки, він робить крок назад, розриваючи свої обійми. Погляд Коваленка повен здивування, і лише коли я підморгую йому, він вже більше розгублений ніж здивований, а я роблю перший крок. Ще один, і я вже стою поруч.

Торкаюсь його щоки, що своєю щетиною приємно поколює долоню і на мій подив, він нахиляє голову в бік, притискаючись до неї. Наші погляди на мить зустрічаються, а потім я знову дивлюсь на руку, яка продовжує свою подорож тілом чоловіка, опускається нижче, минає шию і завмирає на грудях, там де шалено б'ється його серце. Веду долонею по тілу, коли обходжу його по колу, притискаюсь спиною до його спини і вигинаюсь у звабливих рухах, які не мають нічого спільного з танго, але які заволоділи моїм тілом, поруч з цим чоловіком. 

Торкаюсь плеча Коваленка і одним рухом тягну на себе, даючи зрозуміти, щоб він розвернувся. Лише мить, і я тону в його очах, зависаючи в повітрі, коли він підіймає мене над землею. Він приймає правила моєї гри, а я знову боюсь програти, коли він повертає мене на землю, притискає рукою до себе і починає вести в танці. 

Він саме той, з ким би я не грала в Монополію, з ким би ніколи не побилась об заклад інакше точно б програла, але почуття це не про стратегію, не про вдалу покупку, та навіть не про удачу. Почуття це щось невагоме, щось що не залежить від тебе і твоїх планів. Ти або відчуваєш тремтіння поруч з ним або ні. І я його відчуваю. Ні, це не кохання, я не настільки наївна, але це щось нове для мене, щось що будоражить і думки, і тіло, викликає цікавість і манить пірнути з головою. І я пірнаю. 

Повністю віддаюсь музиці і вже навіть не впевнена, що те що відбувається між нами, це танець. В одну мить ми фліртуємо та заграємо один з одним, в іншу – між нами вирує ураган пристрасті, що стирає будь-які заборони. Його руки обпікають тіло, коли він торкається мене, а подих лоскоче шию, посилаючи по тілу мурахи і здається, наче час зупинився і навколо нас немає ні душі. Стерлись обличчя, випарувались дерева і залишились лише ми. Ми та музика. 

Кожна пара по своєму танцює цей танець, з часом відточуючи рухи, підлаштовуючись один під одного, навіть нам з Вадимом не одразу вдалося винайти та відпрацювати свої фішки, щоб виділятись на паркеті з поміж таких самих танцівників, тому я ніяк не збагну, що не так з Коваленко. Як так виходить, що Денис Вікторович вгадує кожен мій рух, вміло підлаштовуючись? Я викладаюсь на межі власних здібностей, імпровізую, а він влучно підхоплює мене, наче я на вушко йому прошепотіла, щоб він це зробив саме зараз. Він читає мене наче книгу, без зупину, запоєм і це зачаровує і лякає водночас.

Музика закінчується і на останньому акорді я опиняюсь притиснутою до широких чоловічих грудей. Наші погляди переплітаються, а губи знаходяться на настільки близько, що я можу їх торкнутись. Коваленко робить глибокий вдих, намагаючись приборкати дихання, що збилося під час нашого танцю, та виходить це у нього не дуже вдало, бо його груди все ще важко здіймаються в унісон з моїми.

І лише тихе: “Ти неймовірна” зривається з його губ, перш ніж він відпускає мене, щоб закінчити танець поклоном в найкращих традиціях бальних танців.