Тільки ми - Ліка Радош

Аліна

Перша реакція минула. Дивно що я не заціпеніла на довго. Мабуть, те, що Станіслав пішов в мій бік і привело мене до тями. Я хотіла бігти звідти. Втекти кудись де було б свіже повітря. А то все що відбувається в цьому коридорі просто душить мене.

Не хочу вірити своїм очам. Оксана і Стас. Що я їм такого зробила, що вони так зі мною вчинили?! Чому?

І маленька думка закрадається в мою свідомість. Стас не міг цього зробити. Не після тих розмов, що відбулися годиною раніше. Нащо йому вішати мені брехні на вуха?

Роблю над собою скажене зусилля та дивлюся йому в очі. Він витримує мій погляд. Хлопець злий, і аж ніяк не почувається винним. Зупинився в метрі від мене. Мабуть, ми обоє завмерли одночасно. Він хоче усе пояснити.

Переводжу погляд на Оксану. Вона гордо стоїть, впевнена в своїх діях, а погляд гірчить зверхністю та задоволенням. Мов, я ж тобі казала. Груди пронизує гіркий біль.

Це все. Це кінець нашій дружбі.

- Для чого тобі це? – запитую, хоча насправді відповідь мене більше не цікавить. І усе, що зв'язано з нею мене не цікавить. Проте варто поставити останню крапку.

Станіслав розгубився. Не зрозумів до кого звертаюся. Та Ксеня все правильно розтлумачила.

- Від коли він з'явився все змінилося. Він став центром твого світу, а мене ти відправила на периферію. – ображено відповідає моя уже колишня подруга.

- Це не правда! Що ти таке говориш? А навіть, якби й так, то донести свою думку іншим шляхом ти хіба не могла?! Просто сказати, що тебе турбує.

- Ти мене турбуєш. Я люблю тебе, як сестру. І не хочу, щоб хтось тобі боляче зробив. А ти йому так швидко довірилась. Закохалася з першого погляду. З скількома хлопцями тебе знайомила, то ти знаходила гору відмовок, чому ні. А він ходить з тою горою "ні", а для тебе все "так".

- Так боялася, що мені зробить боляче Стас, що вирішила сама насрати мені в душу?! Так по твоєму краще?! Зрадити мене? Я не знаю, чи його зрада так само боляче відчувалася, як твоя? Ти правду казала, ти мені БУЛА, як сестра. А тепер не розумію, як могла з тобою стільки років дружити і не бачити цю твою егоїстичну натуру. – відповідаю Оксані.

За цим діалогом, не замітила як ми з Ксенею залишилися тільки в двох. Мабуть, Стас зрозумів, що він виправданий і що нам потрібно вияснити стосунки зараз наодинці.

- Все ти знала. І тобі було добре стояти за моєю спиною. – кидає мені у відповідь Оксана.

Соромно признавати, та це правда. Я завжди знала, яка Ксеня є насправді. При можливості намагалася втримати її від таких от дій. Та ніколи не могла подумати, що сама коли-небудь постраждаю від її вчинків та дурнуватих планів.

- Як тобі це вдалося? – втомлено опираюся до одвірка. Веду рукою, вказую на те місце де побачила її в обіймах свого хлопця.

- Павло допоміг. Він, до речі, також на тебе запав. Передзвонив мені і сказав, що скоро до мене навідається твій Плутар. Ну а решта — справа техніки. Для тебе ж і двері всюди були відчинені, тільки б прийшла без шуму. – відповідає мені Оксана, таке відчуття, що вона собою шалено пишається.

Мабуть, тільки я буду оплакувати нашу дружбу.

- Ти хоч розумієш, що зараз відбувається? – запитую, бо ця розмова мене шалено напружує. Вже хочу швидше додому добратися, щоб в темряві своєї кімнати усе це ще раз переварити.

- А що тут розуміти? Ти знову вибрала його. Нічого нового. Навіть не вагалася. Ну, хіба що секунду. – також втомлено відповідає мені колишня подруга.

- Невже наша дружба для тебе нічого не була варта, коли ти нею так ризикувала? Втерти Плутару носа, знову зайняти роль поводиря в моєму житті? Ось що була для тебе наша дружба? Тобі не я потрібна, а людина, якою ти будеш помикати і на фоні якої виглядатимеш краще?  - емоційно кидаю їй.

Ці питання риторичні. Не думаю, що на них буде хоч якась відповідь. Прикро, що не бачила цього раніше. Думала, що маю вагу для неї. Що ми справжні подруги.

- Ти помиляєшся. Я ніколи не красувалась на твоєму фоні.

- Проте, ти не заперечуєш, що хочеш, щоб я й далі бігала за тобою мов та собачка. Знаєш, зараз розумію наскільки односторонньою була наша дружба. Коли тобі була потрібна підтримка – я завжди була поруч, я раділа твоїм успіхам як своїм, переживала за твої невдачі – ніби свої. Завжди слухала про твої стосунки, і мені навіть в голову не приходило тебе повчати. Та дружила тільки я. Коли прийшов твій час за мене порадіти, підтримати, можливо дати пораду, то ти одразу здулася. Як же це так?

- Я тобі і давала поради. – вигукує Ксеня.

- Не ті, Оксано! Не ті. Попередила, що Стас може виявитися бабієм, і хватить. Далі треба було підтримувати мене в моєму рішенні.

- А потім що? Соплі тобі витирати?

- Саме так! – відповідаю, дивуючись. – Саме так! якби все склалося погано, тобі потрібно було робити мені гарячий чай і слухати мої стинання в його бік. Та не вмішуватись в наші стосунки. Хіба я не так робила?

Оксана замовкла. Мабуть, на ці слова відповіді не знайшла.

І я вже не мала чого їй казати. Вийшла з квартири, щільно прикривши за собою двері.

Станіслав чекав мене на сходовій клітці. Охопив мене співчутливим поглядом. Зрештою окутав своїми обіймами, наче намагався поділитись зі мною своєю силою.

Сьогодні кусочок мене відірвався. Несподівано, але безповоротно.

Розмовляти не хотілося. Досить. Наговорилась вже сьогодні. Стас ніби відчував мене. Не пробував мене розговорити. Мовчки повів за собою. Так само не порушуючи тиші, мовчки їхали в авто.

Тільки вже, коли приїхали до мого будинку і Плутар заглушив двигун, хлопець таки заговорив.

- Може я залишусь сьогодні з тобою? Не хочу тебе в такому стані залишати одну. – міцно стискує мою руку та заглядає в очі. Легенько проводить іншою рукою по моїй щоці.

Сьогоднішні доторки не несуть з собою ні грама пристрасті. Тільки теплота і розуміння, що я не одна.

Приємна його підтримка, проте хочу побути одна.