Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

-Якщо чесно я не знаю… Ви вибачте мені, що я до вас ось так зненацька увірвалася та ще й з проханням,- почало було Емілія.

-Емо, давайте без всяких отих вибачень та лишніх слів. Говоріть чим я можу вам допомогти? – Ігор відклав у бік папери, які до цього переглядав і всю свою увагу зосередив тільки на ній.- Ну, сміливіше?

-Мені потрібні послуги приватного детектива,- видавила з себе Емілія,- а я то пам’ятаю, як ви говорили, що у вас є друг…

-Назар, хороший детектив, і він вам допоможе. Я йому зателефоную і домовлюся про зустріч. А потім вас відвезу до нього,- Ігор відчув як хвиля хвилювання за неї накрила його.- Незручно, якось запитувати, що трапилося… це звісно, не мої справи... але скажіть мені, будь ласка, наскільки все серйозно? Ви такі бліді… Я зараз вам води наллю…

  Ігор підвівся та підійшов до тумби, яка стояла ліворуч від столу і на якій стояв графин з водою. Налив у склянку води підніс Емілії.

-Дякую вам за турботу Ігорю Олександровичу,- Ема відпила воду змушуючи опанувати саму себе, подавити аж занадто сильну схвильованість,- вибачте мені. Мабуть, не треба мені ніякого детектива…, бо це мабуть занадто дорого для мене…. Вибачте, що я потурбувала вас…

-Мій друг допоможе вам задарма так що вам немає чого хвилюватися з цього приводу,- запевнив її Ігор.

-Ні, ні… задарма не треба. Я заплачу скільки буде потрібно,- Емілія ще відпила води та поставила склянку на стіл, підвелася, щоб йти,- може і не відразу, але я з ним розрахуюся.

-Для вас так важливо самій розрахуватися? –Ігор продовжував стояти посередині кабінету спостерігаючи за нею.

-Так. Розумієте, для мене важливо не бути нічого нікому винною,- Емілія відчула як у неї запаморочилося у голові і вона схопилася однією рукою за спинку крісла, щоб не впасти,- це від…

  Ігор за мить опинився біля неї та обхопив руками за талію, утримав, щоб вона не впала. А потім обережно допоміг їй сісти знову в крісло:

-Я зараз когось покличу…

-Не треба, мені вже краще, правда,- Емілія зупинила його взявшись своєю рукою за рукав його сорочки,- вибачте, що змусила вас…

-Ема, будь ласка, припиніть постійно просити вибачення та заспокойтеся,- Ігорю стало її так шкода і йому захотілося її обійняти та він стримувався, бо розумів, що не може цього зробити.- Випийте ще води… Так вам точно вже краще?

-Води не треба. Мені вже краще,- кивнула вона головою каркаючи себе за те що виставила себе не з кращої сторони перед ним.

-Гаразд,- він пильно дивився на неї.

  І тут Емілія схаменулася, ніби зараз помітила, що вона ще й досі тримає його за сорочку. Не відпускає його від себе… Швидко прибрала свою руку опускаючи очі у підлогу. Їй негайно необхідно покинути його кабінет, бо інакше вона ризикує тим, що її серце вискочить із її грудей. Емілія знову підвелася на ноги і… чомусь розплакалася від занадто сильної нервової напруги.  Їй стало так соромно через свою нестриманість і вона була готова вибігти з кабінету… Та Ігор підійшов до неї та обійняв її…