Принц Єгипту - Олександра Малінкова

        Чоловік у чорному костюмі: сивий, зрілий та виважений, щось запитав у Феріта на арабській мові, як зрозуміла Марина. Схожу вона чула тої ночі, коли її врятували. Її рятівник без жодних зайвих емоцій лишився стояти в тій самій позі, з схрещеними на грудях руками. Відповідав сухо і дуже коротко. Лише напружені вилиці й брови зведені на переніссі, видавали ті емоції, які вирували в нього зараз в середині.

      Марина встала зі свого місця, підійшла ближче. Той кому жінка передала свого гаманця теж огинався з друзями поблизу. Вони перегукувалися й підтрунювали один над одним.

        Очі Марини й Феріта на мить зустрілися й вона відчула, як йому прикро, що дівчина стала свідком таких ганебних подій. А їй стало соромно за те, що могла припустити, що він міг вчинити так. Адже його поведінка з  панянкою з VIP зони говорила зовсім про інше. Вона вмовляла його на неприпустимі для нього речі. Вій відмовився й тим самим страшенно розізлив жінку. Владна з чималим статком, звичайно вона звикла отримувати все і всіх, на що чи на кого падало її око. І тут відмова, болюче вдарила по самолюбству, довівши, що не все у цьому житті продається.

– Реймс, послухай це не він, я увесь час була поряд, - промовила емоційно дуже гарна білявка, схожа на одну з американських зірок. Яскрава та струнка.

Берті

– Берті, досить,  -  зупинив її той інший більш зрілий.

      Та й сам Феріт прошепотів дівчині щось на вухо, очі її згасли, вона закусила нижню губу й відвернулася.

– Я все бачила, - Марина набралася сміливості й протиснулася у перший ряд, поближче до епіцентру подій.

– Що ж Ви бачили, юна Пані? – Запитав той, хто змусив Берті замовкнути.

         В той час хлопчина, який підкинув гаманець сполохано застиг.

– Пані, у якої начебто вкрали цінну річ передала її сама он тому хлопчині, - Марина вказала у бік, де все ще стояв винуватець і той одразу кинувся тікати.

– Дівчино, ви у своєму розумі? Навіщо мені це? – З люттю у голосі викрикнула VIP гостя.

– Бо він відмовив  і це Вас страшенно розізлило! – Продовжила дівчина, зустрівшись з Ферітом очами.

          Його очі аж палали, такі емоції вирували в них. Хоч зовні й здавався всім оточуючим холодним і спокійним. Кулаки стиснуті, тіло вкрай напружене.

– Це досить серйозне обвинувачення, - констатував той з ким вона розмовляла.

– Її слово проти мого, ця дівчина просто марить! Або вигороджує цього злочинця! – Ніяк не могла вгамуватися винуватиця подій.

– А як саме гаманець потрапив під стійку, якщо там увесь час хтось знаходився? – На дуже ламаній мові запитав Реймс.

– Підчас бійки, яку затіяв хлопець! – Не розгубилася Марина.

– Дійсно, була бійка! – Підхопила Берті, але Феріт її знову осмикнув, загородивши собою.

        Натовп розступився коли близнята аніматори привели того самого хлопця, якого зловили на околицях готелю.

– Говори, - один з них стиснув його потилицю своєю долонею.

– Я більше не буду! Думав це прикол якийсь! Відпустіть!

            Жінка зціпила зуби й щосили стиснула свою сумочку. Її за лікоть підхопив чоловік-службовець з сивими скронями й повів у бік ресепшн щоб по спокійному урегулювати конфлікт. Натовп теж почав повертатися на свої місця. Детективна драма дійшла фіналу й майже всі втратили інтерес до діючих осіб.

            Реймс огледів Марину з ніг до самої маківки, його очі хижо спалахнули, та він вирішив, що зараз невдалий час.

– Дякую, - Берті підійшла і ледь-ледь торкнулася руки Марини, щоб та звернула увагу на неї.

– Та взагалі то і немає дуже за що, - знизала плечима Марина, - не люблю коли люди вчиняють не по совісті.

– Сміливий вчинок, - відповіла Берті.

– Тепер ми квити, - Марина гірко посміхнулася, - я лише повернула свій борг.

– Мені слід вже йти, - схаменулася Берті й підхопилася зі стільця за столиком.

– Я теж зараз буду йти, вже досить пізно.

– Гарна ідея! – Підморгнула Берті. – Контингент гарно набрався алкоголю і стає менш контрольованим. Ходімо проведу тебе трішки.

– А сама?

– Хай тільки спробують! Та й Філ нагляне за мною, не переживай!

– Звичайно! – Здогадалася Марина про кого йде мова.

            «Він такий!»: З сумом констатувала про себе цей факт.

- Дякую, тут вже поряд! – Констатувала дівчина. – Ми не познайомилися. Мене звуть Марина.

- Я знаю, - вона мило посміхнулася, а я Берті.

         Вечірня знайома помахала рукою і спокійною ходою, такою легкою, наче ледве торкалася землі, покрокувала у зворотному напрямку.

- Ніколи більше так не роби! – Пролунало зовсім поряд, від переляку Марина аж підскочила.