Поеми - т. 4 - Франко І. Я.

Поема

До гніту й нужди наш мужик

Привикне - кажуть.

Не привик

До неї за цілий свій вік

Степан, упертий чоловік.

Він в наймах родився, в біді

Літа спропудив молоді.

Малим чужії гуси пас,-

Підріс капинку - і сейчас

Багач один го д’собі взяв,

Щоб пас худобу, поганяв,

Газдині дров врубав, як тра,

Ба й молотити вже пора,

Косити, жати,- мій Степан,

Хоть ледве лазить, марш на лан,

На пастівник, в ліс по дрова,

В ріку по воду,- голова

Закрутиться, валиться з ніг,

Бідак,- газда шле на нічліг

Із кіньми в ліс та й ще кричить:

«Гей, хло, най твердо ся не спить!

Вважай - то ліс, хто-будь прийде,

Та й вже по коньох! Ось буде

Березини тре на мітлу -

Приладь вночі!»

І так цілу

Хорошу молодість прожив

Степан - в біді ся все хилив.

Хилився, гнувся, тяг ярмо,

Бо скинуть - сили не було.

Та хоть від роду не зазнав

Добра, то все ся сподівав,

Що ось-ось працею доб’юсь

Якоїсь долі, ось візьмусь

З усеї сили,- чень же ще

Й мені ся доля усміхне.

Та годі, хоть і як старавсь,

А долі все нема, та й аус!

Вже, правда, тільки заслужив,

Що грунту кусник си купив,

Та що му з грунту - ні хвоста

Худоби в обійстю нема,

Ні плуга, ані борони,-

Ну, й доробляйся!

Важко дни

За днями йдуть - повзуть в біді,

Літа марніють молоді!

Степан свій грунт в аренду здав

Та й на зарібки в Борислав

Пішов, щоб стільки заробить,-

Конята й віз який купить.

Чужу худобу пасучи,

Чужеє поле орючи,

Аж поки в войсько не взяли,

В ремінь та в мундур не вдягли.

Ремінь на плечах, в серці жаль,-

Пішов Степан наш в чужий край,

Пішов, та долі не найшов,-

Літа минули, знов прийшов

До рідного села і знов

Став бідним наймитом, слугов.

На полях незміримих Сибіри

Всемогуча панує зима,

понад нею - бігун її сірий,

снігова, без кінця і без міри,

нависаюча хмара дріма.

В нерозсвітнії піврічні ночі

панувала безжурно вона,

доки крила засягнуть і очі,

доки сніг блискотить і мигкоче,

доти весь світ - її сторона.

Але враз ось поля задрижали,

оглушаючий гук загудів,

застогнали, мов збуджені, скали,

і на ріках леди затріщали,

і її якийсь ляк овладів.

Піднялася на рівнії ноги,

головою небес досягла

і закрикнула криком тривоги,

як Дніпер, коли б’єсь о пороги,

в сніговую ся хмару вдягла.

«Гей, на Захід! Се що там такого,

що аж царство моє затряслось?

Чень не прихід ще дня весняного,

не кінець всемог[у]щества мого?

Царство світла ще не почалось?»…

Перед нею пустиня розлога,

Через ню, наче пасмо проклять,

безконечна, заклята дорога,

по снігах в ланцюгах якомога

нею тисячі люда спішать.

Тут хлоп сильний сніг важко толочить,

тут хлопчина, ще майже дитя,

тут дівча ледве пута волочить,

далі старець, що певно не зочить

цілі сього тяжкого путя.

Важко дишуть всіх сціплії груди,

сумно пута на них брязкотять,

сукняні кафтани від простуди

не хоронять, а вколо нікуди

ні села, ні двора не видать.

Хто вони? Як жили? Що кохали?

[І] яка лиха доля нараз

ту їх пхнула в сніжнії завали?

Годі знать! Пута всіх порівняли,

порівняв - «височайший указ»…

Четвертий том Зібрання творів Івана Франка в п’ятдесяти томах охоплює поеми 70-90-х років. Сюди ввійшли твори, що друкувалися за життя поета, а також неопубліковані, але повністю завершені. В окремий розділ виділяються незакінчені поеми («Про багача, що їздив біду купувати», «Сон князя», «Наймит», «Історія товпки солі»). Уривки та фрагменти подаються в додатках.

EX NIHILO

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1926, № 1-3, с. 65-73.

В останні роки життя, готуючи збірку поезій, І. Франко включив до неї і цей твір, дописавши заголовок, підзаголовок та зробивши ряд стилістичних правок.

Подається за автографом (відділ рукописів Інституту літератури ім Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 3, № 232, с. 11-14). 37 Дата в автографі: 1885 р.

«Культура» - щомісячний громадсько-політичний журнал, виходив у Львові в 1924-1934 рр. До 1927 р. був неофіційним органом КПЗУ, пізніше потрапив до рук націонал-ухильницької групи в КПЗУ.

Монтесума (бл. 1466-1520) - останній володар Мексіки, за якого ця країна була завойована іспанцями.

Лукрецій Кар (бл. 99-55 рр. до н. е.) - давньоримський поет і філософ. У віршованому трактаті «Про природу речей» відстоював матеріалістичний погляд на світ.

Сервет Мігель (1509 чи 1511-1553) - іспанський мислитель і медик епохи Відродження. Спростовував «троїстість» бога та інші християнські догмати. Перед судом інквізиції не зрікся своїх поглядів і був спалений на вогнищі.

Таціт Публій Корнелій (бл. 55 - бл. 120) - історик і політичний діяч Стародавнього Риму.

Соцін Фауст (1539-1604) - діяч Реформації, засновник вчення соцініан, яке піддавало раціоналістичній критиці християнські догми.