Спогади про неокласиків - Клен Юрій

Прийдеш з праці і такий стомлений, що й думати не хочеться, не те, що писати. Швидше у постіль і спати, щоб відпочили руки й ноги...

Я дуже, дуже схуд. Запаси товщу, що відкладалися у мене на животі і грудях, зовсім зникли. Груди — це шкура та кості: всі ребра видко. На руках і ногах понадималися жили, як у старих людей. Організм взагалі і в цілому ослаб, хоч і не переніс ніякої важкої хороби. Іноді по обіді ледве плентаєшся на роботу і думаєш, як це ти будеш двигати кайлом, лопатою, але потім перемагаєш ту кволість, починаєш рухатися і входиш у норму. Більш за все руки болять мені, бо руками доводиться більш за все працювати, а вони у мене слабосилі, як у дитини. В ногах і плечах є ще сила. А в руках нема. Іноді крижі болять. Тільки-но підійму щось важке, камінь, чи колоду, і вже готово: дні на три, на чотири забезпечено гострий біль — ні встати, ні сісти...

Мені часто сяться смачні речі, і більш за все я про їжу думаю... Раніше я думав про філософські матерії, а тепер думаю про шлунок, — так усе міняється.

Речей у мене майже ніяких нема. Що з Києва привіз був, те майже все пропало. Але мені жадних речей і не треба. Тільки жалко мені листів і знімок, що їх хтось потяг і скурив.

2.УІ. 38.

Мої любі, мої дорогі, пишу вам другого листа.' Першого відіслав з Неріги 16 квітня. Можливо, що ви його вже одержали. "Само собою напрошується питання, чому такий великий інтервал між цими двома листами. 17 квітня я несподівано відійшов з Неріги в етапі попав в Ортукан, не пробув1К місяці (17.4.—30.5). Протягом того часу я дічого не міг написати вам, навіть телеграми послати не міг, хоча знав, яка це мука для вас не мати впродовж 2Уі місяців жадної звістки про мене...

Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я ввесь час страждав безсонницею — не спав 3 тижні, бо не мав ні місця, ані постелі, а було холодно в неопаленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний діравий дах і підмивав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swietego Апгоїш^о, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв. баланди), — тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших, найрясніших, жирних і солодких страв з гострими, пряними приправами, з запашними сосами, з свіжими овочами, і натуральними виноградними винами. Я часто згадую мамині обіди в Тростянчику. Який смачний був короп, фаршований або в маринаті! Тільки й об'їдатись! А борщ зі сметаною! Я таких борщів потім не їв. Правда, пісний борщ, з грибами, маслинами і вушками ще смачніший від скоромного. А які смачні мариновані груші, яблука, сливки і вишні подавалося у мами на стіл до пряженої качки або до котлет! Я вже не кажу про мамалиґу, яку я любив їсти з молоком. Але гречаних лежнів зі свіжим сиром, ледве підрум'янених з одного боку, та ще зі сметаною, я й згадувати не можу. Ах, як часто я їх в уяві їв, нудьгуючи в проходах, набитих людьми, що вешталися! Не,забув я і маминих сирних пасок, ванільної та шоколяд-ної, ані мазурок її та баб, таких запашних, що впрост у роті танули, коли їлося їх до чаю, наполовкну заправленого ромом або вином. Згадую я і колеґіятські обіди, і наші, на Садовій, що рясніли городиною з фаршом (кабачки, помідори, сині баклажани, голубці і т. п.), молочними стравами, що я їх так люблю, та солодкими бабками зі сметаною і варенням, киселями та компотами. А на столі у нас завжди пінилися великі келихи з пивом. Як смачно воно пилося після поросяти з хріном або після пилава, цебто, жирної баранини з рижком! Згадую і каневецькі прості, невибагливі, сільські страви, в яких усе ж багато своєрідного чару та ориґінальности. Та більш за все запали мені в пам'ять іменинні вечері. Ось великий, важкий дубовий стіл, покритий білим обру-сом, а на ньому у симетричному порядку горілки, настояні на цитриновій або помаранчевій шкоринці, на кориці або гвоздиці, на шафрані або ванілі, зубровка, гірський дубняк, англійська гірка, коньяки різної .кріпкости, спотикач, наливки (вишнева, слив'янка, чорнопорічкова, малинова, вина, солодкі, кислосолодкі і кислі, портвайн, мадера, малага, токай, мускат білий і рожевий, барзак, шато-ікем, кахетинське, столове, ріслінґ і т. п. Спочатку наку-штуємося холодних закусок. Ось дунайський оселедець або керченський, з цибулькою, з перцем, з помідорчиками; ось баклажанний кав'яр; ось мариновані грибки; ось севрюжка вуджена; ось баличок осетриний; це — скумбрія маринована, вуджена і свіжа пряжена; це навага з цитронкою, далі жирні шпроти, бички в томаті, гострі кільки і солодкі ніжки крабів. Тепер холодна м'ясна закусочка: холодна телятина з яєчком та зеленою цибулею; шинка, ковбаса краківська, московська, українська, міланська; паштет, холодець з ніжками і хріном, холодець з судаком. По маленькій перерві наливається карафки горілкою, наливками і винами та подається гарячі страви: бульйон з пиріжками, або проціжений гороховий суп з сухариками; пряжена індичка з печеними яблуками; ковбаски з тушеною капустою і гірчицею; біфштекс зі смаженою картоплею та огірками; смажені карасі у сметані; пельмені гарячі; пудинґ; бабка саґова або рижова з цукром або варенням; мус вишневий; компот ананасовий; диня і кавун. Знов маленька павза, подається пиріг солодкий і чай. До чаю цитрина,, сир швайцарський і ГОЛЛАНДСЬКИЙ, сирки шоколядові і ванільні, ром, тістечка, торти сливкові і мікадо, цукерки, лікери і овочі: яблука, грушки, виноград, помаранчі, мандарини, банани,

ананаси, гранати, морелі і т— п. Все це можна запивати сідром, крюшоном, оранжадом (цитринад з вином, овочами і крижинками). Наприкінці морозиво —■ тутті фрутті та абрикосове.

Признаюся, я багато зіпсував паперу на перерахування цих страв, а всім тим я один час жив. Тепер воно минулося. Я повернувся до реальної дійсности, дістаю пайок по 5-ій категорії і клопочуся про перехід хоч би на третю категорію. Так, я забув сказати, що перекинули мене на річку Утіная... Працюю тут з 31-го травня, здіймаємо торф і скидаємо у річку. Сьогодні, 10 червня, звільнений через хворість — на 'сердечному ґрунті; набрякла права і почасти ліва нога, а також жила.

15.УІ. 38. Р. Утіная.

Досі не дав вам телеграми, бо не мав ані копійки... Завтра певне дістану 3 карбованці... Утіная — це, дійсно, річка, маленька, гірська, бурхлива, що впадає в Колиму. Над сопками блакитне, майже українське небо, покрите легкими білими хмарками.

16.УІ. 38.

Хворію, як і раніш. Досі ще не здобувся на гроші на телеграму... Я, здається, писав, що приїхав на Утіну 31 травня і 31 пішов на роботу. Перші два дні працював на механічній одкатці: проштовхував тачки по тросу вниз. Наступні 2 дні возив тачку. Потім вивантажував автомашини на трасі, вантажені галькою, і плянував нову дорогу. Останні два дні працював на річці, скидаючи гальку і торф у воду. На цій останній праці я захворів.

З речей, що з дому, у мене не лишилося нічого: все розгубив я на Нерізі і в Ортукані: властиво не розгубив, а обікрали мене. Лишилося у мене тільки два листи ваших, один твій, Ні-нусю, другий твій, донечко. Я їх беріг, хоч в Ортукані мене дуже просили курці, що не мають цигаркового паперу, дати їм ці листи викурити. Я все ж їм тих листів не дав, бо збирався з ними... а доля рішила інакше, і вони для мене тепер ще дорожчі.

29. VI. 38.

Не думай про те, що я постарішав—пора, моя люба... Хвороба моя (набряклі ноги) минула, і я знов працюю. Спочивав 10 день. Працюю на Бурарі, дерев'янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі, — з 9 год. вечора до 7 ранку... їжу дістаю тепер за 4 категорією. Вона міняється щодекади: 'скільки виробиш, стільки й страви дістанеш... У мене тепер ані копійки, нема на що викупити ларковий хліб, та де я на це дістану карбованця, не знаю. —

30.VIL 38. Р. Утіная.

Продовжую писати листа б серпня... До 2 серпня працював у забою на р. Утіній, а 2 серпня пішов на медкомісію, яка з іншими слабими, хворими та інвалідами відправила мене в Усть-Та-єжну... Куди мене пішлють, не знаю... Ясно лише, що на приїск ми не повернемося. І утінська, і усть-таєжна комісія знайшли, що у мене міокордит і, як наслідок, набрякання ніг...

В моєму житті теж нічого "цікавого і радісного": я відбуваю кару. Працюю, їм і сплю за дзвоником, і ніколи мені навіть листа написати. Хіба що захворію та дістану звільнення.

. 20.VIII. 38.

12 серпня мене з Усть-Таєжної відрядили на приїск експедиційний. Напишіть у Київ, щоб усі, склавшися, мені послали 50 к., бо з квітня цього року у мене в кишені не було ані копійки. Я не можу викупити ларьок і послати телеграму.

Чотири останні листи Драй-Хмарині загинули. Вони були най-жахливіші з усіх і малювали, як його життя поволі наближалося до кінця, як догорало воно, мов свічка. Останній з тих листів містив у собі такі рядки: "Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...".

У "Попелі імперій" Драй-Хмарі присвячено цей уступ:

"Десь за горами край землі — Камчатка.

Ось Колима і приїск Ортукан.

О, тут блакитно квітне тільки згадка

про те, що є на світі рідний лан,

та згодом пориви приспить навіки

північний, вітром гойданий туман.

У натовпі, де майже всі каліки,

я мов когось знайомого уздрів, .

що клав на тачку камені великі.

І я спитав: "Чи з дальніх ти країв?"

І він, на час важку урвавши працю,

здивований, на мене очі звав:

і"У цьому стовпищі всіляких націй

плекаю в серці я простір Дніпра,

і степ, і млосні пахощі акацій...

О, хтось єдиним розчерком пера

все загасив. Скололи гострі глиці

мій мозок. Душу обросла кора.

Та пам'ятаю гомін і грімниці,

якими гнало відгульня-коня,

що вулицями рідної столиці

летів, пойнятий облоком вогня.

Якби побачити мені хоч верби

у звечорілому промінні дня,

з якою радістю я завтра вмер би!

Один лиш вечір запашний страшні

всі спогади з душі моєї стер би.

В минулому, немов у тумані,

спливають кам'яний мішок і ґрати.

Там вірші я, голодний, на стіні

вугіллям чорним пробував писати.

Минула молодість, немов ві сні,

і вже на вороних мені не грати".

І я спитав: "3а що марнуєш дні

ти в пеклі цім і терпиш біль агоній"?

, ,"Лише за те", він відказав мені,

що покохав слова я повнодзвонні,

слова п'янкі, які глухі віки

пролежали у глибині бездонній.

Я був один із лебедів, які

належали до грона п'ятірного

нездоланих співців.