Над Чорним морем - Нечуй-Левицький

ду­шу? На­що три­во­жу за­мер­ше сер­це? Ми­ну­ло, ми­ну­ло моє щас­тя! А що ми­ну­ло, те ніко­ли не вер­неться», - по­ду­ма­ла На­дя. І дві сльози, як дві краплі ро­си, по­ко­ти­лись по її блідих що­ках.

Зацвіли сад­ки. Нас­тав май. Ста­ра Зоя по­хо­ва­ла свою доч­ку.

1888 ро­ку. Київ.