Українські казки 1 - Народна творчість
Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.
Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому.
Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла.
От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина - меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.
Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку.
От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!
От той дід так уже розсердився, прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,- вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує хтось є в хатці. Зайчик і питається:
- А хто, хто в моїй хатці?
- А коза сидить на печі та й каже:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені,ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А ведмідь:
- От я його вижену!
Побіг до хатки:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
Ведмідь і злякався.
- Ні,- каже,- зайчику-побігайчику, не вижену - боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
- А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А вовк:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
- Отже, вижену!
Побіг вовк до хатки та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
Вовк і злякався.
- Ні, - каже, - зайчику-побігайчику, не вижену - боюсь. Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається:
- А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені,лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
А лисичка:
- От я його вижену!
- Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав - не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
- Отже, вижену!
Побігла лисичка до хати та:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
От лисичка теж злякалась.
- Ні,- каже,- зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче.
Коли це лізе рак-неборак та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
А рак:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
- Отже, вижену!
От поліз рак у хатку та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
А я рак-неборак,
Як ущипну - буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати - побігла, тільки видно!
От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує! Та й став жити в своїй хатці.
ЧОМУ ГУСИ МИЮТЬСЯ У ВОДІ, КОТИ - НА ПЕЧІ, А КУРИ ПОРПАЮТЬСЯ В ПОРОСІ
Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури.
Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.
- Куди йдете, гуси?
- Шукаємо воду, бо велика спрагота.
- І я йду з вами,- каже курочка, бо ж і її сонце пригріло й дуже тепло їй вчинилося, що аж рот роззявила...
- Ну, ходи з нами.
Ідуть, ідуть, ідуть.
Зустріли кота.
- Куди йдете? - питає кіт.
- Шукаємо воду.
- І я з вами піду, добре?
- Ходи.
Ідуть, ідуть, ідуть.
