Українські казки 1 - Народна творчість
Казки про тварин
РУКАВИЧКА
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
- Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
- А хто, хто в цій рукавичці?
- Мишка-шкряботушка. А ти хто?
- Жабка-скрекотушка. Пусти й мене?
- Іди!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає:
- А хто, хто в цій рукавичці?
- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
- А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
- Іди!
От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:
- А хто, хто в цій рукавичці?
- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
- А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
- Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:
- А хто, хто в цій рукавичці?
- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
- Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
- Та вже йди!
Уліз і той,- уже їх п’ятеро. Де не взявся,- біжить кабан:
- Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?
- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
- Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
- Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
- Та вже влізу,- пустіть!
- Та що вже з тобою робити,- йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:
- А хто, хто в цій рукавичці?
- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
- Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене!
- Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
- Та якось будемо.
- Та вже йди, тільки скраєчку!
Уліз і ведмідь - семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся, - нема рукавички. Він тоді назад - шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить - лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: "Гав-гав-гав!»
Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,- так усі й порозбігалися лісом.
Прийшов дід та й забрав рукавичку.
КОЛОБОК
Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба - й їсти нічого. Дід і каже:
- Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.
От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб простиг. А він з вікна - та на призьбу, а з призьби - та на землю, та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.
- Колобок,- каже,- колобок, я тебе з’їм!
А він каже:
- Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.
- Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить,- зустрічає його вовк.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.
- Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Знову біжить та й біжить,- зустрічає його ведмідь.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.
- Ану!
- Я по коробу метений.
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.
- Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік»
Так і од тебе втечу!
- Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.
От він і сів та й давай співати:
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений...
А лисичка його - гам! Та й проковтнула.
ЦАП ТА БАРАН
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі - куди цап, туди й баран: цап на город на капусту - і баран туди, цап у сад - і баран за ним.
- Ох, жінко,- каже чоловік,- проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.
- А забирайтесь, цапе й баране, собі абикуди, щоб вас не було у мене в дворі!
Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.
Ідуть та ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а цап сміливий, та не дужий:
- Бери, баране, голову, бо ти дужий!
- Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий!
Узяли вдвох і вкинули в торбу.
Ідуть та ідуть, коли бачать - у полі горить вогонь.
- Ходімо туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:
- А здорові, молодці!
- Здорові! Здорові!..- зраділи вовки,- Ще каша не кипить - м'ясо буде з вас.
Тут цап злякавсь, а баран давно вже злякався. Цап надумавсь:
- А подай лишень, баране, оту вовчу голову!
Баран і несе.
- Та не цю, а подай більшу, - каже цап.
Баран знову цупить ту саму.
- Та подай ще більшу!
Тут уже вовки злякались; стали думати-гадати, як звідси втікати. «Бо це,- кажуть,- такі молодці, що з ними й голови збудешся,- бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає:
- Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,- піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відтіля втікати:
- Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!
Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:
- Ось піду лишень я, так я їх прижену!
Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап і
