Хатина дядька Тома - Гаррієт Бічер-Стоу

– подружжя прощалося так, як прощаються люди, у яких надія на нову зустріч примарна, мов тонке павутиннячко.
Розділ IV
ВЕЧІР У ХАТИНІ ДЯДЬКА ТОМА
Хатина дядька Тома являла собою невеличку рублену прибудову до "великого дому", як називають негри панський будинок. Перед дверима її був чепурний, дбайливо доглянутий садочок, де влітку достигали полуниці, малина та всіляка інша садовина й городина. Чільна стіна хатини була запнута буйними ясно червоними бігноніями та рясноцвітними трояндами; їхнє довге пагіння так переплелося між собою, що майже зовсім закривало грубі колоди. Там таки в затишному куточку кожного літа пишно розквітали нагідки, петунії, вечорниці та інші однолітки – гордість і втіха тітоньки Хлої.
А тепер зайдімо всередину.
У панському будинку вже повечеряли, і тітонька Хлоя, що наглядала за вареним і печеним як головна куховарка, залишила своїх підлеглих прибирати зі столу та мити посуд, а сама пішла додому – "годувати свого старого". Оце ж її ми й бачимо біля плити: вона заклопотано дослухається, як щось шкварчить у каструлі, а водночас поважно й неквапливо знімає покришку з жаровні, і паркий дух, що виходить звідти, одразу ж виказує якусь "смакоту". Округле чорне обличчя тітоньки Хлої так лисніє, що можна подумати, ніби вона помастила його яєчним білком, так само як мастить свої коржики. Це пухке обличчя під ретельно накрохмаленим картатим чіпцем аж сяє з утіхи та вдоволення, до яких – ніде правди діти – долучається й трохи гонору; та воно й не дивно – адже тітоньку Хлою скрізь визнано за найпершу куховарку в цілій окрузі.
Куховарка вона й справді була чудова. Кури, індички та качки, тільки но вгледівши її на задвірку, враз поважніли – не інакше як від роздумів про скороминущість життя; і то недарма, бо всі помисли тітоньки Хлої незмінно були звернені на патрання, начиняння та смаження, отож сама її поява наганяла жах на розважливе свійське птаство. Що ж до її печива – кукурудзяних коржиків, пиріжків, пундиків та інших ласощів, що їх і не злічити,– то воно лишалося незбагненною загадкою для всіх менш досвідчених куховарок; і тітонька Хлоя, колихаючись усім своїм опасистим тілом, не раз вдоволено оповідала про марні спроби її суперниць сягнути такої самої досконалості.
Та найдужче збуджували її снагу наїзди гостей і влаштування званих обідів та вечерь. Не було для неї приємнішого видовища, ніж купа валіз на веранді, що віщували їй нові клопоти й нові звитяги.
Але тепер тітонька Хлоя порається коло жаровні, тож залишмо її при цьому приємному ділі й закінчімо огляд хатини.
В одному кутку стояло ліжко, охайно заслане сніжно білим покривалом, а перед ним лежав чималий килимок. То була царина тітоньки Хлої, найпочесніше місце в хатині, і весь той куток разом з ліжком та килимком свято шанували й по змозі оберігали від руїнницьких наскоків малечі. Він правив за вітальню. У другому кутку було ще одне ліжко, не таке чепурне і, як видно, призначене для спання. Стіну над грубкою прикрашали лискучі друковані малюнки до святого письма і портрет генерала Вашингтона1, так хвацько намальований та розфарбований, що, певно, сам герой дуже здивувався б, якби йому трапилось побачити те своє зображення.
На грубій лаві в кутку сиділо двоє кучерявих хлопчаків з пухкими щічками та блискучими чорними оченятами; вони наглядали за крихітною дівчинкою, що робила перші спроби ходити. Як і всі немовлята, вона раз у раз зводилась на ніжки, якусь мить стояла похитуючись, а тоді падала додолу, і кожна така марна спроба викликала в хлопчаків гучний захват, наче то було хтозна яке розумне діяння.
Перед грубкою стояв стіл, ніжки якого наче слабували на ревматизм. Він був засланий скатертиною, на якій красувалися візерунчасті чашки з блюдцями, і все свідчило про те, що скоро буде вечеря. Біля столу сидів дядько Том – найперший помічник містера Шелбі,– а оскільки він має стати й головним героєм нашої розповіді, то ми вважаємо за свій обов'язок детально змалювати його читачам. То був високий на зріст, кремезний, міцної будови чоловік, з лискучою чорною шкірою і обличчям суто африканського типу, поважним та розумним на вигляд, а до того ж завжди добрим і приязним.
Весь його вигляд виказував спокійну впевненість і гідність, але водночас було видно, що це людина простосерда й довірлива.
1 Вашингтон Джордж – головнокомандувач американської армії у війні з Англією за незалежність; згодом–перший президент США.
Перед ним лежала грифельна дошка, і він зосереджено й повільно виписував на ній якісь літери. За цими його вправами наглядав панич Джордж, меткий тринадцятирічний хлопчик, що тримався дуже статечно як Г належало вчителеві.
– Не так, дядечку Томе, не так,– жваво сказав він, побачивши, що дядько Том старанно загинає петельку літери "g" не в той бік.– Ти пишеш "q", а не "g", ось поглянь.
– Ти диви, а й справді! – озвався дядько Том, шанобливо і вражено спостерігаючи, як його юний учитель хвацько вимальовує йому на науку численні "q" і "g". Потім, затиснувши грифель у грубих, шкарубких пальцях, знову терпляче взявся до діла.
– Білим людям усе воно за іграшку! – промовила тітонька Хлоя, підводячи голову від сковорідки, яку змащувала настромленим на виделку шматочком сала, і захоплено дивлячись на панича.– Он як він пише, ти ба! А читає як! Та ще й нас вечорами приходить навчати. Ото дивина!
– Дивина то воно дивина, тітонько Хлоє, але ж і їсти вже страх як хочеться,– сказав Джордж.– Невже той пиріг у жаровні ще не готовий?
– Зараз буде готовий, паничу Джордже,– відказала тітонька Хлоя, піднімаючи покришку й заглядаючи до жаровні.– Ач як гарно присмагнув – подивитися любо. Ще б пак, тут мене вчити не треба! А оце десь тими днями пані загадала Селлі спекти пирога – нехай, мовляв, довчиться. "Та що ви, пані! – кажу я їй.– Мене аж жаль бере отак добро переводити. Ви тільки погляньте, який він у неї перехняблений, нема на що дивитися – ну просто стара пантофля. Де вже їй пироги пекти!"
Висловивши в такий спосіб свою зневагу до невправності Селлі, тітонька Хлоя підняла покришку над жаровнею, і всі побачили пишний, добре випечений пиріг, якого не посоромився б жоден міський кондитер. То, як видно, мала бути окраса всього столу, і тепер тітонька Хлоя ревно заходилася коло інших страв.
– Гей ви, Мозе, Піте, ану не плутайтесь під ногами, негренята! І ти, Поллі, ясочко, йди собі, ось зараз матуся дасть чогось і своїй маленькій донечці. А ви, паничу Джордже, хутчій складайте книжки та присувайтесь ближче до мого старого. Ось я вже