Котигорошко - Шиян Анатолій

Оленка! Невже це про тебе мені сопілка промовляла? І ось зустрілись ми так дивно... Скажи мені, чи справді ти невільниця?

1-а с е с т р а. Бачиш, очі мої ясні.

К о т и г о р о ш к о. Очі в тебе справді ясні. (Дістає з торби сопілку).

1-а с е с т р а. Дай же я гляну на тебе, щоб потім усім людям могла розповісти, який ти є, яке серце в тебе добре.

К о т и г о р о ш к о. Який же я?.. Звичайний собі хлопець.

1-а с е с т р а. Ой ні. Ой, не звичайний! Я хочу знати твоє ім'я.

К о т и г о р о ш к о. Іваном звуть та ще Котигорошком прозивають.

1-а с е с т р а. Ти? Котигорошко? Це правда? Так ти ж мій брат. Мій рідний брат... (Кидається до нього, щоб обійняти, але Котигорошко дає їй сопілку).

К о т и г о р о ш к о. Мене вже раз обдурила дівчина. Хочу правду знати. Грай!

1-а с е с т р а. Братику, ти мені не віриш? Я ждала тебе стільки літ.

К о т и г о р о ш к о. Грай!

1-а с е с т р а (притулила до рота сопілку. Почувся голос Оленчин).

Ой помалу-малу, душогубко, грай... (Дивиться з жахом на сопілку). Що? Що це? Як сміє вона таку неправду вимовляти? Візьми, візьми!

К о т и г о р о ш к о (суворо). Грай! Я хочу знати, хто ти е насправді.

1-а с е ст р а. Я бідна дівчина-полонянка. Я в неволі була. Я додому...

К о т и г о р о ш к о. Грай! (Підводить руку з шаблею).

1-а с естр а. Гратиму.

Сопілка виспівує.

Ой помалу-малу, душогубко, грай,

Та не врази мого серденька вкрай.

Мене, молодую, ти зі світу згубила

І в моє серденько гострий ніж встромила.

(Кидає сопілку, кричить). Неправда! Неправда!

К о т и г о р о ш к о. Правда! Ти вбила мою сестру Оленку? Ти? Признавайся!

З-за дерева з'являється Капшивий дід.

Д і д. Ану, хлопче, почекай!

К о т и г о р о ш к о. Десь я тебе бачив, діду. (Приглядається). Змій... Вгадав. Не крийся! Дід. А я і не криюсь.

Темно, свист, грім. Із-за дерев з'являється Змій з мечем, кидає торбу сестрі, та виймає з неї лук і стрілу. Починається двобій. Змієва сестра цілить Котигорошкові в спину. Натягується лук дужче, дужче... пускається стріла. Котигорошко вчасно відхиляється... Стріла б'є мимо.

К о т и г о р о ш к о. Так он ти як? Отруйною стрілою мене хочеш вбити? Умри ж сама!

В цю мить Змій заносить над ним свій меч. Котигорошко вчасно відводить удар. Двобій триває. Зміївна зникає.

З м і й. Може, будемо миритись?

К о т и г о р о ш к о. Ні, будемо битись. (Знов пішов у наступ). Мені на світі жить, тобі вмирати!

З'являються брати і коваль. Котигорошко б'є супротивника ловким сильним ударом.

З м і й. Ой! (Хапається за рану, падає).

К о т и г о р о ш к о. Сконав.

В е р н и д у б. Сконав найбільший кат.

К о т и г о р о ш к о. Ще залишилася Зміївна.

В е р н и г о р а. Нема. Ми вже самі упоралися з нею.

В с і. Слава тобі, брате! Слава!

К р у т и в у с. Ми перевірили: у володіннях Змія вже невільників нема. Всі повернулися додому.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. А ми додому не підемо, а підемо до синього моря сестрицю Оленку визволяти. Веди нас, брате!

В с і. Веди!

К о т и г о р о ш к о (підіймаючи шаблю). Веду!

Музика.

За мною!

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА П'ЯТА

Підводні гори. Пропливають дивовижні риби: крилатки, нетопирі, морські лахматі коники, скати, глибоководні риби з ліхтариками на.голові; повзуть по підводному камінню краби, йоржі, черепахи, павуки, зірки. З'являється Крутивус, розмахуючи то лівим, то правим вусом, він розганяє воду. За ним ідуть Котигорошко, коваль і всі брати.

К р у т и в у с. Здається, далі дороги нема. Он які гори стали перед нами.

К о т и г о р о ш к о. Високі, що й казати... На таку скелю нам

не вибратись.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити? Може,

повернемо назад?

Ї м-і — н е-н а ї м с я. То добра рада, брате. Вже я по камінню цьому ноги позбивав. Повернемось.

К о т и г о р о ш к о. Ні, назад ми не підемо. Лишить сестру? Та як не соромно вам отаке казати?

Як глянемо ми в вічі нашій матері, коли вони спитають у нас про Оленку?

К р у т и в у с. Твоя правда, брате. Назад ми не підемо.

В е р н и г о р а. Не лишимо сестру в неволі у Смертоносця.

В е р н и д у б. Ми вільні, то хай же вільною буде й вона. А чи не так?

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Назад ми не підемо. Тільки вперед.

К о в а л ь. Гори високі, та, може, стежку де знайдемо.

К о т и г о р о ш к о. Біжу-й-не-набіжуся, ану поглянь, чи там можна пройти?

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (помчав в один бік). Тут стежки нема. (Помчав у другий). І тут нема.

К о т и г о р о ш к о. Оглядаймо краще, оглядаймо всі.

Оглядають, крім Їм-і-не-наїмся. По дну проповзають краби, павуки. Їм-і-не-наїмся сідає на камінь, до нього наближається краб. Їм-і-не-наїмся злякано скрикує, а потім б'є ложкою. Краб проповзає далі. З'являються брати.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Стежки нема.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Пройти не можна.

Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я теж шукав і... нема. Таке страхіття скрізь.

К р у т и в у с. Високі скелі та урвища. Не вибратися нам.

В е р н и д у б. Я таких гір не бачив зроду.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Що ж будемо робити?

К о в а л ь. Оце задача.

В е р н и г о р а. Вже пробував я камінь—міцний, мов залізо.

К о т и г о р о ш к о. А йти вперед нам треба.

Мовчанка.

(Озирає всіх, зупиняє свій погляд на Вернигорі).

На тебе, брате Вернигоро, вся тепер надія. Виручай!

В е р н и г о р а. Попробую! (Немовби воза підважує, так давить плечем).

Всі стежать за ним.

Ї м – і – н е – н а ї м с я (злякано). Ховаймося, а то камінням нас привалить.

К о т и г о р о ш к о. Не ховатися нам треба, а підсобити.

В е р н и г о р а. Ні, ні, не підступайте близько, бо тоді сила моя пропаде. (Напружується. Давить).

К.р у т и в у с. Стоїть гора, стоїть.

К о т и г о р о ш к о. Не рушиться.

В е р н и д у б. Натискуй дужче, брате, дужче!

П'ю — і — н е — н а п'ю с я. Цікаво, чи звалить він цю скелю?

В е р н и г о р а. Не можу. (Відходить геть).

К о т и г о р о ш к о. Брате, пам'ятай: за тими горами сестра.

В е р н и г о р а. За тими горами сестра... Я мушу подолати скелі, мушу! (Знову стає до скелі).

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Ви гляньте, гляньте!

Чути гуркіт падаючого каміння.

К о т и г о р о ш к о. Спасибі тобі, брате.

Б р а т и. Знову є шлях перед нами!

К о т и г о р о ш к о. Ну, рушили у путь.

Крутивус розмахує вусами. Музика. Затемнення.

В е р н и г о р а. Дивіться, знову якась перешкода.

К о т и г о р о ш к о. Що б там не було, а ми не спинимось і не повернемо назад.

Шлях їм перетинає дрімучий ліс з віковими деревами.

К р у т и в у с. Далі шляху нема.

К о т и г о р о ш к о. А треба знайти.

К о в а л ь (здивовано). Оце ліс... Зроду такого не бачив. Деревина біля деревини.

В е р н и г о р а. Не пройти нам тут.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, як же ми будемо пробиратися в такій гущавині?

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Скажіть, а в цьому лісі є вовки?

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Є... Може, де стежку знайду.

В е р н и д у б. Нікуди не біжи. Ось гляну я на дерева. (Підходить ближче, обмацує їх).

К о т и г о р о ш к о. На тебе, брате Вернидубе, вся надія. Виручай!

В е р н и д у б. Попробую! (Вивертає з корінням віковічні стовбури).

К о т и г о р о ш к о. Хвала тобі, наш брате.

Б р а т и. Молодчина!

— Ламай, ламай!

— Є знову шлях у нас!

— Все ближче до сестри!

— Цікаво, ще якісь там будуть перешкоди чи це вже остання?

К о т и г о р о ш к о. Рушаймо далі!

Музика. Затемнення.

К р у т и в у с. Бачу, щось маячить спереду.

В е р н и д у б. Скеля.

В е р н и г о р а. Не схоже.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, може, то палац?

Ї м – і – н е – н а ї м с я. Невже то справді палац? Так швидко ми прийшли. Це ж у ньому, мабуть, Смертоносець?

К о т и г о р о ш к о. Тим краще, коли вдома він.

Б і ж у — й — н е — на б і жу с я. Ні, ні, на дім воно не схоже.

К о в а л ь. У мене добрий зір. Не палац бачу я й не скелю.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. А що ж воно таке? Ну що?

К о в а л ь (придивляється). Стоїть там брама.

Згодом виростає перед ними брама.

К р у т и в у с. І справді, брама.

К о т и г о р о ш к о. На п'яти замках.

К о в а л ь (обмацує її рукою). Залізна.

К о т и г о р о ш к о. На п'яти незвичайних замках. На вас, дядьку Максиме, вся тепер надія. Виручайте!

К о в а л ь (дістає ключі). Оце так задача.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відімкне ж він замки?

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Майстер добрий — мусить відімкнути.

К о в а л ь. Ви не хваліть, бо щось не відмикається.

К о т и г о р о ш к о. Ви, дядьку Максиме, пробуйте. (Стежить за ним). Ну, як? Годиться ключ? Не підійшов?

К р у т и в у с. Ти пробуй ще.

В е р н и д у б. Ключів багато в тебе...

В е р н и г о р а. Якийсь-то підбереш.

К о в а л ь (упрів). Не прості ці замки, і простими ключами їх не відімкнути.

К о т и г о р о ш к о. Бачу.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи обійти її не можна?

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я зараз гляну. (Побіг наліво).

К о т и г о р о ш к о. Що там таке? Чому спинився?

Б і ж у – й – н е — н а б і жу с я. Страшне провалля, аж туманіє голова.

К о т и г о р о ш к о. А з цього боку що? (Іде направо, а за ним Їм-і-не-наїмся).

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Ой-йой! Та не дивися ж, не дивись, бо звалишся у прірву!

П' ю – і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути й мені. (Вийшов).

В е р н и д у б. Ось вона, пастка наша. Тут треба бути обережним.

К о т и г о р о ш к о (з'явившись). І там провалля, і там провалля. Єдиний шлях нам — через оцю браму.

Ї м — и— н е — н а ї м с я. А за цією брамою ще, може, десять буде таких брам. Вже сили нема.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Коли втомивсь, лягай полеж, а ми за тебе думать будемо, як далі нам пройти.

Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (вбігає). І дна не видно — така там прірва глибочезна!

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити?

К р у т и в у с. Подумать треба.

Ї м – і – н е — н а ї м с я. Я б повертавсь назад. Цієї брами нам не відчинити.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Мовчи хоч ти! Не досаждай.

К о т и г о р о ш к о. Скільки пройдено шляху... Скільки подолано перешкод. Може, за брамою цією наша Оленка... То як же можна повертатись?

В с і. Твоя правда, брате.

К о т и г о р о ш к о. А може, повалити браму. Брате Вернигоро, пробуй.

В е р н и г о р а.