Котигорошко - Шиян Анатолій

Неправду вона вимовляє, неправду... Я не душогубка, я твоя сестра Оленка...

К о т и г о р о ш к о (грізно). Грай.

2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати... Не хочу!

К о т и г о р о ш к о (грізно). Грай.

2-а с е с т р а. Ну, добре. (Притулила сопілку до губів. Освітилась калина яскравіше).

Ой помалу-малу, душогубко, грай,

Та не врази мого серденька вкрай.

Мене, молодую, ти з світу згубила,

У моє серденько гострий ніж встромила.

К о т и г о р о ш к о. Так це ти мою сестру Оленку із світу звела?

2-а сестра (падає навколішки). Не вбивай... Пожалій... Я всю правду тобі розкажу!

К о т и г о р о ш к о. Веди, показуй, де Оленчина могила.

2-а с е с т р а. Немає могили, її тіло спалили, і попіл той вітер розвіяв.

К о т и г о р о ш к о. Не вірю тобі, Зміївно, не вірю. Ось мені сопілка правду скаже. Скажи, сопілонько, де мені сестрицю Оленку шукати?

Заспівала сопілка.

Ой помалу-малу, мій братику, грай,

Від Водяника мене виручай.

Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,

Я за матінкою рідною журюся.

Хто це такий Водяник? Якою дорогою йти до нього? Як мені визволити Оленку?

2-а с е с т р а. Водяник-смертоносець—Зміїв брат. Ані доріг, ані стежок до нього нема. Чи попливеш на човні, чи на кораблі — він здійме бурю, розіб'є твій корабель. До його царства водяного добратися не можна.

К о т и г о р о ш к о. Ні, Зміївно, доберусь я і до Водяника-смертоносця! А зараз говори, де мої брати томляться?

2-а с е с т р а. Брати? їх давно вже на світі нема. Пропали вони в цій темниці.

К о т и г о р о ш к о. Де ключі? Я сам хочу глянути.

2-а с е с т р а (з надією). Ключі? Вони там... У палаці... Я тобі Їх зараз винесу.

К о т и г о р о ш к о. Добре. Я почекаю.

2-а сестра зникає.

(Позирає на двері). Втекла. (Підходить до темниці, гукає). Агей, брати мої, озовіться! (Слухає). Я ваш рідний брат, Котигорошко. Я прийшов вас з неволі визволяти. Чи ви ще живі, озовіться!

Чути голос: "Живі. Двері відмикай, нас на волю випускай".

Чую, живі мої брати, живі. Набрехала мені Зміївна. Що ж робити? (Пробує замки). Міцні. Без ключів їх не відкриєш. Коваля б сюди гукнути, але де його розшукати? Ага! (Виймав

перстень). Спробую бабусин подарунок. (Перекинув з лівої руки на праву). Хочу я, щоб зараз же мені тут був коваль з ключами,

Входить коваль з в'язкою ключів.

К о в а л ь. А хто тут викликав мене у царство Змієве?

К о т и г о р о ш к о (здивовано і радісно). З'явився... Чи не диво? (До коваля). Та це я вас викликав. Здрастуйте!

К о в а л ь. Здрастуйте! А хто ж ти будеш, хлопче? Чого прийшов у володіння Змія і що тобі потрібно від коваля Максима?

К о т и г о р о ш к о. Я Котигорошко. Братів моїх і сестру Оленку полонив Змій. Я прийшов їх з неволі визволяти.

К о в а л ь. Хлопчику мій, я бачу, ти сміливий. Чоло в тебе мудре і погляд ясний. Говори, якої допомоги ждеш від мене?

К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, он там, у підземеллі, мучаться брати мої рідні. Чи зумієте замки ці відімкнути?

К о в а л ь. Це діло добре. Попробую! (Починає поратись біля замків, відмикає їх, гукає). Агов, люди добрі! Тут прийшов ваш рідний брат Котигорошко з неволі вас визволяти.

К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, ідіть відімкніть усі темниці й випустіть невільників на волю!

К о в а л ь. Я виконаю твій наказ. (Виходить).

К о т и г о р о ш к о (кладе сопілку собі до торбини). Може, вона мені ще колись пригодиться.

Жмурячись від денного світла, з темниці виходять брати.

К р у т и в у с. Де визволитель наш? Нічого я не бачу... так. ріже мені сонце очі.

К о т и г о р о ш к о. Ось де я, перед тобою, брате. Крутивус (обіймає його, цілує).

Всі оточують Котигорошка.

Герой ти наш! Орел! Та як нам дякувать тобі за оцю волю?

В е р н и д у б. Дай гляну я на тебе, який ти є.

В е р н и г о р а. Це честь — такого брата мати.

П'ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, як розшукав ти нас?

Б і ж у – і – н е – н а б і ж у с я. Я такий радий... такий радий... Хоч розімнуся трошки. (Починає бігати по сцені).

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Та дайте ж і мені мого братика обійняти. (Обіймає). А їсти нам приніс?

В е р н и г о р а. Скажи, як наша мати?

В е р н и д у б. Батько як? Живі, здорові?

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи ждуть нас, чи, може, й ждати перестали?

К р у т и в у с. Затуркали хлопця, не знати кому й відповідати.

К о т и г о р о ш к о. Я теж... Я такий радий, що оце вас розшукав. А мати й тато живі. Ждуть не діждуться... Це ж від матері я дізнався, що ви у неволі в Змія, і пішов вас визволяти.

К р у т и в у с. Життя нам врятував. Всі. Волю повернув нам, волю!

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Дивіться, дивіться, скільки їжі. (Кидається до столу).

К о т и г о р о ш к о. Не їж... Там все затруєне.

Ї м – і – н е – н а ї м с я. Таке добро, такий харч зіпсували.

Входить коваль.

К о в а л ь. Я виконав наказ. Невільники на волі! Погляньте, скільки їх. Ідуть і йдуть.

Чути голоси: "Слава Котигорошку! Слава богатиреві! Слава!"

К р у т и в у с. А це ж хто? Що за чоловік?

К о т и г о р о ш к о. Дядько Максим.

К о в а л ь. Він замки відімкнув.

Брати оточують коваля.

В с і. Спасибі вам, Максиме. Спасибі.

— Виручив нас.

— Не забудемо.

К р у т и в у с. Та ще ми не всі. Немає серед нас Оленки, сестриці нашої. Невже її знищив Змій?

К о т и г о р о ш к о (виймає сопілку). Ну, кому з вас дати: тобі чи тобі? (Дає Вернигорі). Скажи, сопілонько, де сестрицю Оленку шукати?

В е р н и г о р а (недовірливо). І скаже? (Взяв до губів).

В с і. Невже скаже?

Чути спів сопілки.

Ой помалу-малу, мій братику, грай,

Від Водяника мене виручай.

Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,

Я за матінкою рідною журюся.

В с і. Жива.

В е р н и г о р а. На морському дні. Чули?

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Як же туди добратися?

К р у т и в у с. Подумаємо.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я так гадаю: втікати нам треба мерщій, поки ще Змій не повернувся.

К о т и г о р о ш к о. Ні, не втікати нам треба від Змія, а зустрітися з ним та розпитатися... По-доброму не говоритиме — силою примусимо! Хай покаже нам шлях до сестриці Оленки.

В е р н и г о р а. Твоя правда, брате.

В е р н и д у б. Не залишимо сестри, не повернемось додому, пеки її не розшукаємо.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Шукатимемо сестру.

В с і. Шукатимемо сестру!

Ї м – і – н е – н а ї м с я (припадає вухом до каменя). Чую... (Злякано). Я чую, земля гуде. Це Змій летить. Ховаймося! (Метушиться. куди б сховатися).

К о т и г о р о ш к о. Оце такий ти, брате? Оце так ти боїшся Змія? Нехай прилітає, будемо з ним битися.

К р у т и в у с. Твоя правда, брате.

Пролітає Змій.

К о в а л ь. Бачу його в небі.

В е р н и д у б. Ія вже бачу.

К о в а л ь. Дозволь мені, Котигорошку, лишитися з тобою. Я, може, ще тобі в пригоді стану.

К о т и г о р о ш к о. Та я і так не знаю, як уже дякувати вам.

К о в а л ь. Не треба мені подяки. Віднині я твій слуга на всяке добре діло.

К о т и г о р о ш к о. Ні, не слугою мені будьте, а другом вірним.

К о в а л ь. Гаразд, я буду і тобі, й твоїм братам вірним другом.

Всі брати дякують йому за це.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Шумить... Ви чуєте?

В е р н и г о р а. Он він сідає на узбережжі.

В е р н и д у б. Крила згорнув.

Шум стихає.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Дивіться, дивіться, сюди йде.

В е р н и д у б. Нехай іде. Я дуже злий на нього. Он скільки літ найкращих він одібрав у мене. Цього я не прощу йому і буду битися з ним не на життя, а на смерть.

В е р н и г о р а. І я з ним битимуся знову.

В с і. Всі будемо битися.

К о т и г о р о ш к о. Ні, брати мої, зі Змієм говоритиму я сам. А ви йдіть он туди, щоб Змій вас навіть не бачив.

В е р н и д у б. Ми б підсобили тобі, брате.

В е р н и г о р а. Допомогли б.

К о т и г о р о ш к о. Ні, ні, я сам... Я хочу з ним зустрітися віч-на-віч.

К р у т и в у с. Будь обережним, брате, і Змія стережись.

К о т и г о р о ш к о. Добре, добре...

В е р н и д у б. Я бився з ним, і він мене переміг.

В е р н и г о р а. І я бився з ним — він і мене переміг.

П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Коли потрібна буде наша допомога,— гукнеш. Ми всі одразу прийдемо сюди.

К о т и г о р о ш к о. Гаразд.

Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Не забувай про нас. Лиш тільки свиснеш, ми всі зразу з'явимось сюди.

К о т и г о р о ш к о. Спасибі, брате!

К о в а л ь. Гуртом би вдарити на Змія.

В с і. Не забувай же, ми будемо недалечко. Ти тільки знак додай...

К о т и г о р о ш к о. Спасибі вам, брати, спасибі.

Ї м — і — н е — н а ї м с я. Я теж з вами... Я боюсь тут залишатися... (Спиняється біля Котигорошка). Брате, а чи немає в тебе хоч сухарика?

К о т и г о р о ш к о. Нема.

Всі виходять. Котигорошко сідає під калиною. За сценою чути голос Змія:

"Чую, чую, людським духом пахне". Входить Змій.

(Йде йому назустріч). Ти не помилився. Люди тут є.

З м і й. Агов, хлопче, чого тобі тут треба?

К о т и г о р о ш к о. Тебе, коли ти є той самий Змій, що полонить людей, кров'ю людською впивається.

З м і й. Ха-ха-ха! Це я!

К о т и г о р о ш к о. Довго тебе шукав. Хочу розпитатися, хочу сестру визволити з неволі.

З м і й. Ха-ха-ха! Про сестру думаєш, а знайдеш тут зараз свою смерть. Я з твого серця крові наточу й нап'юся. Признавайся, хто ти є, бо зі мною може мірятися силою тільки Котигорошко. Та він іще молодий і живе так далеко, що сюди і ворон його кісток не занесе.

К о т и г о р о ш к о. Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам прийде.

З м і й. Хотів би я глянути на твою силу.

К о т и г о р о ш к о. Ти спершу покажи свою силу.

З м і й. Ось моя сила. (Бере в руки камінь). Сам бачиш,— камінь твердий, а дивися, що з нього зараз буде. (Здавив, посипався тільки порох).

К о т и г о р о ш к о. Е, це дурниці! Здави так, щоб з нього юшка потекла. (Здавлює камінь, біжить вода). Отак дави, отак-о!

З м і й. Ану, хто сильніше засвище? (Свиснув, аж з дерев листя посипалось). Послухаю тебе.

К о т и г о р о ш к о. Зажмурся, бо коли я свистітиму, то в тебе очі можуть на лоба повилазити.

Змій заплющує очі.

(Свистить і палицею б'є Змія). А що, Змію, чи добре свищу?

З м і й. Правду кажеш. Мало очі не повискакували. Ну, тепер бачу я, недарма ти нахвалявся. А перед тим як битись, я мушу знати, хто ти є.

К о т и г о р о ш к о. Я — Котигорошко.

Музика.

З м і й (придивляється).