Сад гетсиманський - Багряний Іван

От би!..

І тепер скажіть, що немає провидіння, або — що людське шалене бажання нічого не варте! Але це, звичайно, сталося випадково. Ніби Андрієве божевільне бажання дійшло до вищого розуму, що керує всесвітом, — раптом почувся шалений вибух, а тоді сильний струс калатнув людьми, — машина після вибуху пішла якось бокаса, а тоді тіпонулася від удару об віщось, перехнябилась і стала. Удар був не дуже сильний, так що Андрій з товаришами тільки трохи потовклись один об одного, але не пошкодились. Ставши, машина стояла нерухомо, навколо неї засюрчали сюрчки, закричали якісь погрозливі голоси, розганяючи юрби цікавих. Як потім виявилося, сталась маленька аварія — на крутому повороті з Павлівської площі на міст через Лопань лопнула камера й покришка на лівім заднім колесі, і машина, нагло загальмована на один бік, загнула по інерції круто й врізалася в телеграфний стовп. Добре, що вона була дуже загальмована, а то хлопці на тім і скінчили б свою арештантську епопею.

Навколо машини зібралась велика юрба — це чути було всім мешканцям "ЦЕРАБКООПУ". Безперечно, та юрба не знала, що перед ними більше диво, аніж звичайна аварія якоїсь там "Церабкоопівської" машини. Напевно, вони там не розуміють, чому саме їх так шалено розганяють міліціонери, які, розганяючи, теж не розуміли, що це таке за машина. Наказано розганяти, значить, треба розганяти. І саме це уперте розганяння інтригувало людей несамовито, збільшуючи юрбу все більше. Але ніхто не здогадувався, в чому річ, бо... Бо якби люди здогадались — то кинулись би врозтіч з усіх ніг. Безперечно.

Андрій тріумфував, так само, як і його колеги. Охріменко здушено реготався. От і пропала їхня таємниця! Проклятий "Чорний ворон" розшифровано! Буде розшифровано! От раптом усі взнають, що це за "ЦЕРАБКООП" і що в нім возять! Взнають про них! Не взнають персонально про кожного, але взнають взагалі про них, про всіх, як от їх возять!

Довго стояв "ЦЕРАБКООП" перехняблений, очевидно, пошкоджений безнадійно. Ось під’їхала якась машина... і Охріменко вилаявся, висловивши тим і Андрієву думку. Вони чіпляють "ЦЕРАБКООП" на буксир. Пробують тягти. От потягнуть, сволота, й заволочуть нерозшифровану легенду, так ніхто нічого й не знатиме. Ні! Не бере! Стало! Попихтіло, пойорзало й стало. Не бере! Стоїть. Галас і сміх навколо машини клекотить. Люди сміються, як то з тим "ЦЕРАБКООПОМ" вовтузяться.

Ще якийсь час стояв "Чорний ворон" нерухомо. Нарешті підійшла якась інша машина й почала наближатися задки до "ЦЕРАБКООПУ". Підійшла... Засюрчали сюрчки несамовито, розганяючи юрбу, закричали якісь голоси грізно. Настала тиша. Мабуть, юрбу відтиснули подалі. Чути лише, як віртуозно лаються якісь дітлахи, очевидно, лізучи крізь заборону поближче; Не треба було Андрієві пояснювати, що то за дітлахи. Всюдисущі й непобідимі безпритульні, їх легко впізнати з їхньої барвистої мови— мови харківських і взагалі всесоюзних апашів. Чути, як під голосні зауваги безпритульників відкриваються дверцята... Виводять людей... І тут голосний, дзвінкий дитячий крик пронизує повітря: .

— Трам-трам тарарам! Та це "Ч о р н и й в о р о н" !!

Андрієві цей богохульний вигук видався божественною музикою. Ні, Бог сотворив цих безпритульних таки не даром. Він відчув, як всі юрбища, все місто, весь світ ахнув:

—"Ч о р н и й в о р о н"!

Ага! Проклята таємниця перестала існувати! І водночас Андрій відчув, як юрби харківських обивателів кинулися, опановані містичним жахом, врозтіч, геть від "ЦЕРАБКООПУ". Вони не могли не кинутися. Вони мусіли кинутися. Після того крику та тупотняви настала мертва тиша, і в тій тиші їх перевантажували з машини в машину, з одного поламаного "ЦЕРАБКООПУ" в такий самий інший, цілий. Підвели його щільно дверцятами до дверцят і перевантажують. А так як вони все-таки не могли підігнати машину до машини дуже щільно — заважають cхідці, та й одна машина стоїть бокаса, — то зблизька видно, що саме вони перевантажують.

Коли Андрій із своїми товаришами переходив з похилої площі на пряму і переступав смугу осяяного сонцем повітря, він бачив гроно мерехтливих дитячих очей збоку, за міліцейськими уніформами. Вони дивилися, поширені нелюдською цікавістю, а голоси тихо робили зауваги.

— О! Троцькіст!.— сказав котрийсь на Андрієву адресу. — О! А це махновець, якийсь...

Охріменко не витримав і засміявся, бо ця влучна заувага була зроблена саме на його адресу. — Вгадав, сукин кот!

На той сміх дитячий голос зарепетував тріумфально:

— Сміється!!

Так, ніби докладав цілому світові. І засміявся сам дзвінко, а тоді, видно вхоплений чи штовхнутий міліціонером, залементував люто:

— Куди хапаєш, лахудра лягава!? Гад! "ЦЕРАБКООП" який видумав!..

Дитячий сміх перекинувся десь далі й покотився по юрбищах.

Знову сюрчки, окрики, тупотнява. То десь розбігаються панічно люди. Бояться, щоб не потрапити до "ЦЕРАБКООПУ".

Нарешті перевантажились і поїхали. Машина з маркою "ЦЕРАБКООП" пішла, лишивши по собі переляк у здивованих обивателів,

Вони бачили!..

Та тільки що з того. Вони бачили, але вони мовчатимуть, боятимуться розповісти навіть вдома про те, що бачили, та все чекатимуть з острахом, чи не йдуть уже по них, як по людей, що підгледіли "державну таємницю". Ачей їх уже десь позаписувано. Боятимуться самі себе й сусідів, щоб не проговоритися, щоб хто не доніс. І багато харківських обивателів через цю вуличну пригоду довго будуть позбавлені сну й спокою, пройняті жахом вже не за тих, що були там, в "ЦЕРАБКООПІ", а за себе самих. Ану як почнеться кампанія виловлювання тих, хто був свідком вуличної катастрофи такого то дня на такій то площі, — і будуть саджати їх до тюрми, як окремий гатунок "ворогів народу".

Ні, цей "Чорний ворон" страшніший і славніший за всі попередні. Напевно, після цієї пригоди всі машини харківського "ЦЕРАБКООПУ" буде перемальовано в інший колір, бо люди не їстимуть хліба й розбігатимуться з хлібних черг при наближенні такого от чуда. Та й ще на тому не скінчиться. Страх у людей буде тепер такий великий, що поява кожної, навіть найневиннішої, аби тільки критої, машини змушуватиме здригатися; бо в ній підозрюватимуть замаскованого, засекреченого "Чорного ворона". От, брат, епоха! І от, брат, який той "Чорний ворон"!

"Чорний ворон, чорний ворон,

Що ж ти в’єшся наді мною?!"

Ця моторошна пісня набере тепер зовсім іншого змісту, коли її співатимуть десь бурлаки на Основі або на Москалівці та все думатимуть не про якихось там "сім повішених" Л. Андрєєва, якого вони ніколи не читали, а про машину "ЦЕРАБКООП" та про її ще не повішений вантаж.

Чорний ворон, чорний ворон...

"Чорний ворон" під маркою "ЦЕРАБКООПУ" зупинився на Холодній горі, на внутрішньому дворі знаменитої колись каторжної царської тюрми. Тут уже не було юрби вільних роззяв, бо це царство неподільного панування "органів революційної законності" Одначе безпритульники й тут були. Саме проходила колона так званих "неповнолітніх правопорушників", повертаючись з прогулянки, як розвантажували машину Тут машина теж підійшла щільно до якоїсь брами, але не на стільки щільно, як там, на площі, бо тут не було чужих, тут були всі "свої". Неповнолітні обступили машину, й ніхто їх не проганяв. "Вихователі", правда, покрикували на свою юну гвардію, але їх ніхто не боявся зовсім. Хлопці презирливо осаджували своїх "опікунів" і товпилися двома шпалерами, мовби це вони приймали вантаж. Вони дивилися на зарослих, неголених "політичних" з надзвичайною цікавістю, і... з ворожістю. Так-так, з ворожістю. Це ж "вороги народу". А їх всіх навчили, що біда вся у світі, що жити так погано, що і в тюрмі вони сидять саме через отих страшних "ворогів народу", різних троцькістів, бухарінців, петлюрівців, фашистів тощо, тощо. Хлоп’ята дивилися з-під лоба, понуро, а перед ними проходила черідка дорослих, старших людей, і хлопці, напевно, боялися, чи не кинуться на них ці легендарні "вороги народу" та й почнуть душити. Але "вороги" не кидалися, а зникали по одному в залізній брамці. Неповнолітні кримінальники дивилися й подавали понуро репліки один до одного.

— Це троцькіст...

— Бухарінець...

— Фашист…

Постать Охріменка викликала певний пієтет.

— О, гад, гля!.. Оце, видно, дядя!.. Ого-го! В уяві спостерігачів Охріменко не підходив під жодну відому їм категорію. Дуже вже він їм заімпонував своїм виглядом.

— Це Кармалюк! Накажи мене бог! — нарешті вирішив котрийсь. І, напевно, кожен з них хотів би бути таким страшним велетнем.

— Дядя! — смикнув котрийсь Андрія за полу. — Ти шпійон?

Андрій посміхнувся й машинально погладив кирпате хлоп’я по голові і то так несподівано, що той не встиг відсторонитися, лиш втягнув голову перелякано. А Андрій промовив крізь лагідну посмішку:

— Ні, козаче, не шпійон.

Увіходячи в браму, озирнувся — хлоп’я не могло прийти до пам’яті: подумати тільки — такий страшнючий фашист не тільки не звернув йому в’язів, а приголубив та ще й так сумно відповів, як приятель до приятеля. З тим розгубленим поглядом у віччю Андрій зник за брамою слідом за всіма, поніс його до тюремної канцелярії.

Їх обігнав якийсь в’юнкий шелихвіст в уніформі, в єжовськім кашкеті, в галіфе, при пістолі й з паперами в руці — він виліз із кабінки машини, супроводивши її, як виявляється. Рудий, чисто виголений, з білим ковнірцем, блискучий весь, він пішов за перегородку до чергового, що сидів за столом, а в’язні стовпилися по цей бік перегородки.

— П р и й м а й л ю д і ш е к!.. Л ю д і ш е к п р и в і з!.. — вимахував шелихвіст паперами весело. Так, ніби здавав худобу чи крам.

Цю формулу Андрій чув уперше, і йому неприємно різнула вона вухо. Він знав добре історію "государства російського" і знав добре, хто й коли називав людей "людішками". Це формула часів Івана Грозного з його опричниною.

Бач! Володарі йдуть в історію! Змикають порваний її ланцюг. Цим словом "людішкі" змикається дві епохи. І робиться це свідомо, бравурно, цинічно.

Блискучий опричник, закурюючи цигарку з срібного портсигара, перечислив "людішек", як овець, перевірив за списком і здав. Ця процедура тривала коротко. Здавши ж і діставши розписку, блискучий опричник навіть не глянув ні на кого, посвистуючи, геть вийшов. Лиш вчувалося з того свисту, що йому мулько під понурими поглядами "людішек" і що він квапиться від тих поглядів швидше зникнути.

Поробивши всі формальності, черговий викликав тюремну варту й їх забрано з канцелярії й десь поведено.

"Х т о н е б у в — т о й б у д е, х т о б у в, т о й н е з а б у д е".