Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

В якійсь мірі вони праві, турки мають більш ніж подвійну перевагу в військовій силі, а при такому співвідношенні повинна бути оборонна стратегія, а не наступальна!

– Пане гетьмане, не вільно мені суперечити, то відповідає дійсності. Проте ми з вами знаємо досить історичних прикладів, коли військо перемагали в меншості, згадаємо лише Олександра Македонського, який всі свої битви приводив до перемоги маючи, часом вдвічі менше вояків. Велике значення має бойовий дух війська, його націленість на перемогу ну і, зрозуміло вишкіл!

– Що тут можу заперечити? Згоден з кожним вашим словом, але це не про Польсько-Литовське військо і його бойовий дух. Та і вишколом не можемо похвалитися. А головне, над нами замість бойового духу витає пам'ять про Цецору та загибель коронного гетьмана Жолкевського, з іменем якого пов'язані всі значні перемоги в битвах останнього десятиліття!

– Але ж, пане гетьмане, оборонна стратегія ведення війни не підтримана запасами в озброєнні і продовольстві то наперед програна війна! А що у нас? Ми маємо п'ятий день війни, а вже не стає продовольства і фуражу. Ще один бій і будемо мати нестачу пороху і куль. Власне, це одне з питань, яке я маю до гетьмана.

– В цьому я можу допомогти хіба на день два. Може ви вже чули, що ногайська орда Кантемира перепнула шлях комунікацій з Кремінця. А запасів лишилося на тиждень не більше.

– Тоді на часі друге питання, з яким я приїхав до гетьмана. Мої полковники розробили план військової операції, вдале проведення якої, може стати початком перемоги в усій війні.

– Ви готові його повідомити?

– План розробили полковники Гаркуша і Куліш. На мою думку при підтримці об'єднаного війська виконання цього плану принесе перемогу.

Сагайдачний коротко виклав Ходкевичу яким чином мають діяти військові підрозділи і тому план сподобався.

– Пане Сагайдачний, повинен визнати, хороший план, проте має багато складових і тому його розгляд потребує загального обговорення. Не відкладаючи, сьогодні ввечері зберемо Військову Раду і разом розглянемо план ваших полковників. А одночасно і вирішимо питання розблокування дороги до Кремінця, тим часом присилайте вози за фуражем.

– Пане гетьмане, єдине прохання не кличте на Раду комісарів!

Ходкевич спохмурнів, певне згадав московський похід і роль у ньому комісарів.

– На жаль не можу. Таке рішення міг би прийняти королевич Владислав, але він має страшну пропасницю, вже третій день хворує, не приходить до свідомості. То ж без комісарів не обійдеться. Але то зовсім інші люди ніж ті, що змусили нас втратити перемогу під Москвою.

На вечір Ходкевич зібрав Військову Раду, на яку запросив головних командирів збройних сил, що приймали участь у Хотинській війні. Прибув і Сагайдачний зі своїми полковниками. Зрозуміло, вони тут були тріумфаторами, але розуміючи, що справу далеко не зроблено більше думали про наступні бої і перемоги. Раду розпочав великий гетьман Ходкевич.

– Панове лицарі Речі Посполитої! Сьогодні ви стали на рубежі землі християнської і від вашої звитяги залежить чи впаде вона до ніг поганів, чи буде жити і процвітати волею господа Бога нашого! Перші бої показали, що ми здатні протистояти переважаючій силі ворога землі християнської. Але за цей час виявилося і достатньо проблем. Головна з них та що орда Кантемира відрізала нас від постачання, перекривши дорогу на Камінець. Якщо терміново не вжити заходи нас чекає поразка в цій війні. Вихід з цієї ситуації пропонують полковники козацького війська, а деталі операції доповість кошовий отаман Війська Запорозького Петро Сагайдачний. Прошу, пане Сагайдачний.

– Пане коронний гетьмане, панове! Ситуація що склалася

не є якоюсь дивиною, то є війна і ми завше повинні бути готові до найскладніших ситуацій. В Запорозькому Війську є закон, яка б складна ситуація не виникла дій на упередження противника і так щоб він цього не чекав! То головна запорука успіху. В нашому випадку поки турки готують новий наступ, ми повинні вдарити першими! А от яким чином, запропонує полковник Гаркуша.

– Пане гетьмане! – Гаркуша вклонився гетьману Ходкевичу.

– Панове! Як ви знаєте після того, як ми трохи похазяйнували в турецькому першому таборі, вони поміняли його місцезнаходження. Але за дві ночі розвідники вивчили підступи до нього. Турки про це ще не знають. А от ми знаємо, що турки добре збиралися на війну, не нам рівня, то ж провізії мають вдосталь. А тому вечеряють смачно і добре після вечері сплять. Нам же на голодний шлунок не до сну, от ми з полковником Кулішем і розробили план як завести вночі під самі шатра хоч десять, хоч двадцять тисяч вояків так, що жоден турок не проснеться! І потім вдарити по табору, щоб мокрого місця не лишилося! А якщо в цей час козаків підтримає все об'єднане військо, то можна розраховувати якщо не на перемогу, то у всякому разі на початок переговорів з нашою суттєвою перевагою. Ось такий маємо план. Панове! Приймаєте?

Піднявся Любомирський.

– Пане, гетьмане! Я як і все сьогоднішнє високе зібрання, маю велике бажання нанести втрати Турецькому війську. І, як на мене, план козаків досить сміливий і перспективний. Проте, він настільки ж і ризикований. Несподіваний напад дає велику перевагу, але перевага в численності майже втричі Турецького війська не дає повної впевненості у перемозі. Виходячи з того взяти на себе відповідальність і затвердити такий план, на мою думку має право лише королевич Владислав.

По цих словах гетьман Ходкевич спохмурнів і присутні фізично відчули, що він тяжко хворий. На допомогу гетьману став Сагайдачний.

– Пане гетьмане! Дозвольте мені слово сказати!

Ходкевич зрозумів, що Сагайдачний пропонує допомогу, мовчки схилив голову і сів у крісло.

– Панове, я цілком згоден з паном Любомирським. Ми не маємо права приймати такі відповідальні рішення без його високості королевича Владислава, але всі добре відають, що він вже не перший день має пропасницю і лежить хворий не при свідомості. То чи ми маємо в такому випадку скласти руки і чекати доки королевич дасть вказівку як воювати? А потім на нього і покладемо відповідальність за поразки? Що стосується козаків, то для нас головнокомандувач об'єднаними силами гетьман Ходкевич, і військо козаків виконає всі його накази. А що стосується запропонованої військової операції, то козаки вже були в турецькому таборі. Правда не в такій кількості, як сьогодні плануємо. Для успішного проведення операції козакам потрібна підтримка всього об'єднаного війська, але воно ризикує настільки, наскільки ризикувало в попередніх боях. Адже то війна, пане Любомирський! А війна то завше смертельний ризик .

Сагайдачний сів і одразу ж піднявся гетьман Ходкевич. Тепер він зібрався і твердо та впевнено промовив.

– Не думаю, що королевич Владислав одужавши буде нам дякувати за те що ми замість битви з турками ховалися за валами і чекали доки він одужує. Ми стали на захист Отчизни і сьогоднішня ситуація вимагає активних бойових дій. Перші дні показали, що коли ми притиснемо то і турок втікає з поля бою, хоч і має велику перевагу в силі. То я, владою даною мені королем, затверджую військову операцію, а деталі ми обговоримо з панами Любомирським, Сагайдачним, Вейгером і Русинським.

Коли Ходкевич лишився з командирами об'єднаних військ, вони обговорили стратегію операції, послідовність введення в бій бойових підрозділів, системи зв'язку, і роз'їхалися до своїх військ. Рівно о півночі козаки, сотня за сотнею баюрами і поза кущами, поповзли до турецького табору.

На протязі двох-трьох годин під шатрами супротивника, в повній тиші зібралося біля двадцяти тисяч козаків, готових по першому сигналу вдарити на сплячих ворогів. Але сигналу до бою не було.

Як виявилося, командири польсько-литовських підрозділів зберігаючи в таємниці запланований штурм, з вечора не повідомили вояків про підготовку до бою. Підняті о півночі польські жовніри і німецькі наймані війська в темноті збиралися надто повільно. Виступили на вихідні позиції лише перед самим світанком. І в цей час корективи в плани об'єднаних сил внесло Боже Провидіння.

Важко сказати на чиєму боці воно було. Справа в тому, що в цей час театр бойових дій накрила така злива, що в лічені хвилини вояки були мокрі мов миші. В балочках і баюрах появилися калюжі, що весь час збільшувались. Але головне було в тому, що не вільно було використовувати вогнисту зброю. А в ситуації меншості при нападі, то єдина зброя, вміле володіння якою давало б козакам значну перевагу. Сагайдачний вимушений був дати відбій, про що повідомив Ходкевича.

Козаки мокрі, злі, невиспані повернулися у свій табір. Не змовляючись полковники потягнулися до куреня Сагайдачного. Той зійшов з коня, але в курінь не заходив. Чекав коли всі підійдуть. Та мовчанку не витримав Платон Куліш.

– Батьку, що то в біса за війна! Мали гарантовану перемогу, а замість цього повинні шаровари сушити!

Його підтримав полковник Скороненко.

– Батьку, як вони взагалі битви виграють, коли за три години зібратися не можуть до бою!?

– Федоре, то у них своя тактика, нам її не зрозуміти. Проте хочу нагадати вам, що в перший день, коли ми ще й не отаборилися, а турки нас добре затисли, Ходкевич вислав нам допомогу і тим не дав туркам нас розбити. І згадайте, як тоді німці поряд з нами били яничар. Тому не будемо хаяти союзників, але щоб наші козаки не злостилися, то ми самі проведемо нічний бій, як то ми вміємо!

– Батьку, то ти плануєш нічний бій!?

– Платоне, назвемо це по іншому. Якщо планувати бій, то я маю доповісти про це головнокомандувачу гетьману Ходкевичу. А ми проведемо нічний бій-розвідку на своїй ділянці протистояння з Турками. І зробимо це силами добровольців.

Тому, панове полковники, відберіть добровольців найбільш метких і спритних козаків, таких, як Перебийніс, Чуб, та з молодих вишколених козаків, і нехай помацають турок за вим'я. Платоне, ти любиш такі справи, то може з Федором обмізкуєте план нічної вилазки і проведете її. А Гаркуша з Дорошенком забезпечать прикриття. Ото і оскому зіб'ють козаки, і пошугаємо турок. Як панове полковники? Згода!

Полковники повеселішали, і пожвавленим гомоном погодилися з Сагайдачним.

– Панове-товариші, ще про одне хочу вас попередити.