Катастрофа - Бердник Олесь
Вони перетворювалися в спіральний вихор сліпучих ліній, потім в су-цільне мерехтіння, яке переходило в прозору блакить.
Різкий акорд струсонув тишу, врізався неприємним звучанням в свідомість. Перед космонавтами про-майнуло зоряне небо, густі хмари, гострі шпилі фіолетових веж серед гігантських гір Та-іни Поміж ними плив-ли білясті громаддя хмар, і це підкреслювало похмуру велич будівель.
— Палац Великої Трійки,— прошепотів Мар.
Сіт застережливо глянув на нього. Простір зненацька став прозорим. В ньому виникли дві зловісні цятки. Вони сповнювалися барвами, чіткішали, перетворювалися в очі.
Це були очі Тайя-Бога, одного з Великої Трійки.
— Ти викликав мене, Сіт? Вищі Сфери ждуть.
— Завдання Великої Трійки виконане, — відповів Сіт.
— Я знаю. Ти матимеш нагороду. Я вже говорив з членами Вищих Сфер. Коли повернешся — будемо говорити про твою долю.
Погляд Тайя-Бога зупинився на постаті Мара, потім перескочив на Ода. Якусь мить в просторі панувало мовчання.
— Твої супутники достойно працювали. Вони заслуговують на шлях Вдосконалення, а може, й на біль-ше. Якщо вони вдало виконають ще одне завдання — ми переведемо їх одразу через п’ять спіралей на шляху до Вищої Сфери.
Од і Мар мовчали, вражені, здивовані. Сіт запитливо дивився на Правителя. Той продовжував:
— Вищим Сферам потрібен Праелемент. Він є на природному супутнику Гро-очі. Ось контрольне за-вдання для твоїх супутників, Сіт. Воно — останнє в цьому польоті. Ми ждемо тебе, твоїх супутників і Праеле-мент. Вони повинні здобути його — і тоді Вищі Сфери стануть їхньою метою.
А після польоту на супутник Гро-очі веди, сей Сіт, небесний диск на Та-іну. Якнайскоріше.
— Щось трапилося?— здивувався Сіт.
Великий Тайя не відповів. Його очі блиснули холодним вогнем, поблідли, розтанули в просторі. Тільки владний наказ Великої Трійки ще довго, здавалося, звучав у свідомості космонавтів.
СТРАШНА СМЕРТЬ
Небесний диск поволі опустився на скелясту поверхню. Незабаром в ньому відкрився отвір. Звідти з’яви-лися космонавти.
Сіт оглянув пустельну рівнину А-лу, потім повернувся до своїх учнів. Ласкою і любов’ю промінилися його очі.
— Чи все вам ясно, Од і Мар?
— Ясно, Учителю.
— План є?
— В мене, — відповів Од.
— О-ен ?
— Ось, — показав Мар.
— Тоді бажаю щастя. Не затримуйтесь. Я ждатиму.
Дві постаті попливли над похмурою рівниною, освітленою зеленкуватим сяйвом Гро-очі, туманна куля якої висіла над головою. Сіт довго дивився вслід друзям, чомусь тривожився. В душі з’являлися і зникали неяс-ні почуття. Що вони означали — старий космонавт не знав. Він навіть своєму розуму не хотів признаватися, що сумніви молодого Мара терзають і його підсвідомість. Не все подобалося Сіту в тому, що він робив. Давно вже душа протестувала проти безконечних таємниць, хотілося знати, куди йде важка праця безлічі вчених, інжене-рів, космонавтів, які виконували накреслення Вищих Сфер. Майже всі вони гинули на шляху до невідомої мети — чи то в пустелях Космосу, чи в підземеллях ба-мо під час небезпечних випробувань нових конструкцій, а то й просто від таємних причин. Сіт згадав факти, про які не можна було навіть думати: до Вищих Сфер на протязі його життя ввійшло тільки двоє вчених. Інші — багато тисяч дослідників, хоробрих і мужніх Тайя — не досяг-ли мети. І знову таємниця для тисяч інших, які йшли за померлими, продовжуючи їхню справу. А десь там, в Палаці Вищих Сфер, йшло невідомими дорогами своє життя, воно вбирало в себе працю і думку нижчих Тайя-вчених, не допускаючи їх за глуху стіну Вищого Культу.
Сіт губився серед потоку протилежних фактів. З одного боку — конденсація вищого цвіту знання, з ін-шого — безкорисливість і любов. Хіба ж не віддають Вищі Сфери нижчим Тайя усе, що створюється на ба-мо в Тайя-Богів? їжа, вбрання, видовища в Будинках Радості,— і все це зовсім задарма, без жодної праці.
Але було в усьому розпорядку життя на Та-іні щось тривожне. Це почував кожен, хто підіймався вище, на розумові пороги Життя…
Сіт знав — йому пощастило. Ще одна ступінь, і він ввійде до Палацу Вищих Сфер. Треба тільки замкну-ти в душі сумніви, підозри, бо інакше Великий Контроль Психіки відчує його тривогу. А тоді — прощай, мета. І ніколи Сіт не знатиме про дивовижну тайну. А йому треба знати, будь-що… Це потрібно для… А втім—геть навіть думку про це… Геть! Геть! Її нема у мені!
Сіт врівноважив розбурхані почуття, заспокоїв душу. Зусиллям волі загнав таємні задуми в недосяжні куточки мозку. Вони вийдуть назовні лише тоді, коли наступить час.
Незрозумілим здавалося лиш дивне завдання Великої Трійки. Чому Тайя-Боги так зацікавилися юними космонавтами? Навіщо їм потрібен Праелемент? Теоретичні передбачення багатьох дослідників говорили, що Праелемент таїть у собі неймовірні запаси енергії.
Що? Ось воно… Саме це тривожить Сіта. Чому він раніше не подумав, не зважив усього? Праелемент майже зник з системи Зірки-матері. Він бурхливо перетворюється в інші елементи, а цей процес супроводиться потужною радіацією.. Так передбачали великі теоретики. Оду і Мару загрожує небезпека. Треба попередити, захистити їх додатковими Рі-на. Але чому ж Бог-Тайя не сказав цього? Може, ніякої небезпеки нема? Може, практичні дослідження відкинули теоретичні передбачення?
Сіт ввімкнув універсальну систему зв’язку. Сконденсував думку на виклик, повернувшись в той бік, де зникли друзі. Хвиля розуму не зустрічала опору, в полі За не чулося відповіді, В душі Сіта похололо. Так мож-на ждати безконечно. Якщо самі юнаки не забажають зв’язку — він не почує їх. А може, спробувати в плані магнітного поля?
Космонавт переключив трансформатор поля. Подав тривожний умовний сигнал виклику. Прислухався. Відповіді не було. Яке нещастя! Вібрації поля не проникають за обрій, а Мар і Од, напевне, вже далеко за гірсь-ким хребтом. Не слід було б залишати учнів напризволяще. І тепер треба наздогнати їх…
Сіт рушив з місця, зайшов у небесний диск. Ввімкнувши пеленгатор, щоб на зворотному шляху не збити-ся з дороги, виплив назовні. Сконденсувавши всю свою могутню енергію на я-о , Сіт помчав над рівниною хо-лодного пустельного А-лу…
Од і Мар зупинилися на невеликому плато. Далі, на тлі зоряного неба, виднілися звичні гірські пасма, а внизу роззявляла хижу пащу чорна прірва. Звідти здіймався блакитний туман, який, не доходячи до поверхні А-лу, безслідно зникав, випаровувався в безповітряному просторі.
Друзі перезирнулися. Мар задоволено кивнув.
— Здається, тут. Поглянь на запис.
Од розкрив плескатий прозорий диск. Там було видно план А-лу Гро-очі. В одному місці гірські пасма перетинала глибока тріщина. Вона простяглася на багато рра , розкраюючи тіло планетки навпіл. Три зірочки позначали на карті місця Праелемента, відзначені орбітальними дисками і обсерваторіями Вищих Сфер. Так передав Тайя-Бог, надсилаючи план Сіту.
Од за допомогою спеціальних приладів перевірив місце перебування. Воно зійшлося з умовною познач-кою на плані.
— Все гаразд, Мар. Праелемент десь тут, в ущелині. Поглянь, який гарний туман. Такий лиш вві сні мо-же приснитися…
— Він чомусь тривожить мене, — озвався Мар.
— Просто незвичність умов. Нормальна реакція організму на дивне оточення. Нам пора опускатися. Мар…
Мар доторкнувся рукою до рі-но Ода. Обличчя його здавалося настороженим.
— Я опущуся сам в прірву. У мене погане передчуття…
— Але ж Тайя-Бог зажадав, щоб ми здобули Праелемент удвох?
— Вони не знатимуть, як ми здобули його. Облиш таку думку. Давай сюди прилади. Значить, згадаємо, які ознаки Праелемента. Він цілком чорний, з синюватими іскорками. Дуже важкий. Залягає невеликими гніз-дами серед металів типу тау , які є його безпосереднім породженням. Чи не так, Од?
— Так, Мар. Але я не хочу пускати тебе одного…
— Спокійно, Од. Я знайду його, а потім покличу тебе, якщо буде потрібно. О, що це?
Серед повної пітьми в ущелині засяяло сильне блакитне сяйво. Воно тремтіло, переливалося ніжними тонами, потім поволі згасло.
— Може, це він? Праелемент? — почулася думка Ода.
— Напевне. Тим краще. Довго не доведеться шукати. Жди мене…
Мар взяв о-ен, захопив кілька приладів для руйнування породи і рушив до ущелини. Повиснувши над прірвою, він почав повільно опускатися вниз. Незабаром голубий туман заховав його постать. Ще раз блиснула в світлі Гро-очі тканина рі-но… Потім все зникло.
Довго чекав Од, зупинившись над ущелиною. Прислухався до простору.
Нарешті долинули, ніби з іншого світу, тихі слова Мара:
— Дно. Я на дні, Од…
— Що ти бачиш?
— Каміння. Всякі мінерали. Нічого цікавого. Я вмикаю ліхтар. О, тут можна опуститися ще нижче, прір-ва йде далі, проникаю глибше… Який густий туман. Він просочується з щілин. А ти знаєш, тут душно… Висока температура… Звідки б вона з’явилася, не розумію…
— Будь обережним, Мар! —тривожився Од.
Мар деякий час не відповідав. В просторі чулося якесь шипіння. Потім знову почувся голос. Він хрипів, переривався.
— Дивні… звуки… мію… таке… перешкоди…
— Магнітне поле зруйноване! — крикнув Од. — Переключись на гравітаційне поле, Мар…
Шуми зникли. Серед тиші пролунав голос Мара:
— Яка сильна дія. Напевне це він — Праелемент.
— Мар! Може, він небезпечний? — хвилюючись, подав думку Од.
У відповідь почулося щось схоже на дружній сміх.
— Треба було раніше боятися. Тепер пізно. Я недалеко від мети. Ось… ясно видно породи типу тау. І чо-рні гнізда. Клянуся — це Праелемент. Сині іскри… і дивне сяйво. Тільки чомусь впливає на очі, неприємне від-чуття…
— Хутчіше, Мар…
— Зараз. Я починаю руйнувати породу… Одне гніздо вирубав. Який він важкий, Од. Навіть при цьому тяжінні я ледве піднімаю його. Ще один шматок… Не турбуйся, Од, все буде гаразд… Я й не сподівався, що все вийде так швидко. Тобі не потрібно буде лізти в цю душну діру…
Минав час. Од раз по раз поглядав на шкалу хронометра. Чому Мар так довго порається? Чому він мов-чить?..
— Мар! Обізвись!
— Я чую, Од… О-ен майже наповнений… Ще трохи…
Раптом в глибині ущелини спалахнуло яскраве сяйво, таке, як і попереднє. Пролунав протяжний стогін Мара. Серце Ода стислося передчуттям страшної біди.
— Мар, — стривожився він. — Мар! Що з тобою?
Відповіді не було.
— Мар! — в божевільному відчаї крикнув Од. — Обізвись!
Якусь мить стояла тиша.
