Катастрофа - Бердник Олесь

Влас-на свідомість протестувала, боролася проти несподіваної навали, але чужа воля, що кинула його в оболонку тварини, була сильнішою. Рі-о, майже втрачаючи свідомість, відчув, як він хапає травоїдну тварину, терзає їі зубами, як тепла кров струменить в його пащу, сповнює радісною, предковічною міццю сильний, дикий орга-нізм. І він вже не міг відрізнити, де єство хижака з планети Гро-оча, а де свідомість Тайя — вченого з Та-іни,

І далі, без перерви, тривала страшна оргія найдикіших пристрастей. Могутнє знання психічної науки Ло-ла давало змогу Вищим Тайя проникати в психіку всіх живих істот, пити їхні почуття, забирати їхнє задоволен-ня.

Рі-о безвільно подорожував з одного місця планети в інше. Він побував на дні океанів Гро-очі, перевті-лювався в морських драконів, в огидних літаючих тварин.

Та коли потоки поля були спрямовані на двох велетенських тварин, які парувалися, Рі-о не витримав.

Він збагнув, що треба вириватися з огидного полону. Страшною напругою волі Рі-о сконденсував думку, оволодів своїм тілом. Різким рухом руки він скинув з голови купол ро-да. І все одразу зникло — Гро-оча, дикі чужі тварини, бридкі, мерзенні почуття, які йому нав’язувала чужа воля вироджених Тайя-Богів.

Так, він збагнув!

Не вчені, не пророки Істини володіють владою і міццю Та-іни! Вони — вироджені, нікчемні пті-та — морські дракони з холодних глибин океанів Та-іни. Ось у чому вони знайшли суть єднання з Всесвітом? Вона в поїданні інстинктів і почуттів нижчого світу тварин. Вона в огидній, мерзотній насолоді дикунською радістю пожирання або статевого парування інших тварин Та-іни чи далеких планет.

О, ганьба! Найкращі сили науки, пізнання світу, жертви великих дослідників Космосу пішли для втіхи пустим і підлим володарям! Геть! Геть звідси! Тепер він вже не буде сумніватися!

Рі-о піднявся над своїм ца, з острахом поглянув на обличчя Тайя-Богів. Вони не звертали уваги на нього. Вони були поглинуті почуттями насолоди, десь там, на далекій Гро-очі. Очі членів Вищої Сфери були заплю-щені в блаженстві, на вустах блукала солодка посмішка утіхи…

Рі-о безшумно пролинув над підлогою залу Храму, промчав коридорами, опинився на майдані, перед бу-довою Палацу Вищих Сфер.

Грозові вихори охопили його свіжістю, блиском розрядів. Тіло стрепенулося радісно, відчуваючи чисте повітря гір. Краще загинути від блискавиці, ніж сидіти рядом з нікчемними, одурілими Тайя-Богами. Скоріше додому. Він знає, що робити!..

Позаду з’явився слуга. Побачивши Тайя в одежі члена Вищої Сфери, він шанобливо приклав руки до чо-ла, запитав здивовано:

— Великий Бог покинув Храм?

— Я поспішаю.

— Щось потрібно?

— Великий дра. Заряд для польоту навколо планети.

— Слухаю, Великий Бог.

Слуга зник. Рі-о нетерпляче ждав. У душі з’явилося почуття страху. Що, коли Умт схаменеться і перехо-пить його? Як пояснити дивну втечу? Чи не буде його вчинок страшною образою для Вищих Сфер? Адже він кинув виклик Тайя-Богам, їхнім устоям, традиціям?

Ну й дарма! Війна так війна! Тепер все ясно, відступу назад не може бути!..

З густого туману знову виринув слуга. Він вказав рукою поперед себе. Там бовванів корпус гігантського дра. Рі-о подякував прислужнику жестом руки. Той зачудовано всміхнувся.

— Великий Бог дивний. І добрий. Мені ще ніхто не дякував.

Рі-о нахмурився, поклав руку на чоло слуги з виразом дружби і любові.

— Прийде час, будуть дякувати. Чуєш?

Він хутко наблизився до дра, ввійшов у отвір, сів біля пульта управління.

Похмурі вежі будівель хитнулися, хмари насунулися і поглинули дра в собі.

Рі-о летів назустріч невідомій долі, назустріч боротьбі. В серці зрів великий задум. Перед його величчю блідло все — і найбільші проблеми, і саме життя…

РІ-О ЛЕТИТЬ ДО ЕКВАТОРА

Дра летів до екватора. Внизу мерехтіли небосяжні простори океану, вгорі—вихрилися кудлаті хмари, пронизані блиском грозових розрядів. Де-не-де виринали, сяючи сліпучою білизною, гігантські крижини, а на них — тисячі чорних ял . Потім знову хвилювалися важкі темно-сині води, прорізані в окремих місцях пустельними острівцями суходолу.

Нур — учень Рі-о — одвів погляд від одноманітного краєвиду, повернувся до Учителя. Гострі чорні очі на сухорлявому фіолетовому обличчі горіли хворобливою цікавістю. Він з благанням подався трохи вперед, запитав:

— Куди ж ми летимо, Вчителю?

— До екватора. Тепер я вже можу сказати.

— До материка Арс? — жахнувся Нур.

— Так.

— Але ж Тайя Арса не підкоряються Вищим Сферам. Нам не можна буде повернутися назад…

— Я й не буду повертатися, — суворо відповів Рі-о. Він пильно поглянув на Нура, помовчав, потім тихо додав:

— Ти повинен знати все, мій учню. Я вірю тобі, надіюсь на тебе…

— Учителю! — радісно скрикнув Нур. — Я тільки цього й хочу. Клянуся…

— Не треба. Перед нами справа, що важливіша від клятв. Все життя я віддав шуканням Істини. Я думав про неї, любив її, марив нею. Я впевнено, хоч і повільно, йшов до Вищих Сфер.

— І ти добився мети, — гордо підхопив Нур.

— Ні, — твердо відказав Рі-о.

— Що це значить, Учителю? — здивувався учень.— Адже ти був там… у Храмі Космічної Насолоди?

— Був. І надії обдурили мене. Ігтини в Храмі Вищих Сфер нема й тіні.

— А що там є?

— Бридка розпуста і найнижче падіння!

Нур сполохано озирнувся, обличчя його посіріло від страху. Рі-о усміхнувся.

— Не бійся. Я ж сказав — ми не повернемось. Тобі нема чого страхатись. І я можу тобі відкрити ганебні таємниці Вищих Сфер. Ти знаєш про останні тисячоліття Та-іни, про соціальні зміни, які сталися в її суспільст-ві. Вищі Сфери використали найвищі досягнення біосинтезу для руйнування традиції, для підкорення нижчих Тайя своїй волі. Раніше нижчі Тайя в щоденній боротьбі з природою, з холодом і негодами здобували собі їжу і все необхідне для життя. Вони шукали, творили, працювали. Це давало наснагу, змушувало до стремління, породжувало мрію. А потім все змінилося…

Вищі Сфери побудували багато ба-мо для синтезу їжі. їжі вистачило для всіх. Плантації опустіли, праця занепала. Нижчі Тайя вироджувались, ледачіли. В них культивувалися з покоління в покоління найгірші звич-ки, бажання грубої насолоди, бажання видовищ і розваг. Вищі Сфери давали все це їм…

— Чим же це погано, Учителю? — здивувався Нур. — Що ж Вищі Сфери мають взамін? Адже нижчі Тайя повністю забезпечені, а своїм господарям не відплачують нічим?..

— Ти помиляєшся, Нур, — різко обірвав його мову Рі-о. — Сьогодні переді мною відкрилася мерзенна таємниця. Вищі Сфери забирають в нижчих Тайя найцінніше — психічну силу, енергію думки…

— Як?..

— В Будинках Контролю. Ти знаєш, що кожний нижчий Тайя повинен щодня з’являтися в Будинок Кон-тролю. Ніхто не знав, для чого. Вважалося, що це психічна перевірка розумових здібностей з метою попере-дження різних хвороб. Насправді це не так. Будинки Контролю — це спеціальні біопсихічні станції, де конден-сується енергія психіки нижчих Тайя. Потім вона збирається в центрі Вищих Сфер, консервується в надпотуж-них Оть .

— Для чого?

— Це страшна сила. Вона перевершує своєю потужністю всі інші сили матерії. Але Вищі Сфери викори-стали її не для проникнення в тайни світу, а для нікчемної, звірячої насолоди…

Рі-о коротко, але чітко розповів Нуру про свою посвяту і перебування в Храмі Космічної Насолоди. Учень слухав, мовчав. На його обличчі не позначились жодні почуття, лише в чорних, блискучих очах пробіга-ли ледь помітні іскорки.

— Вищі Сфери, — вів далі суворо Рі-о, — вироджена каста примітивних і жорстоких Тайя. Якщо не усу-нути її від влади — Та-іна загине…

— Чому, Учителю?

— Тому, що ігнорувати закони природи не можна. Суспільство повинне бути єдиним. Якщо воно розді-лилося — єдності не може бути. З одного боку — повний занепад, культ їжі, психічне виснаження, з іншого боку — розумове виродження, культ тваринної насолоди, доведений до космічних масштабів. А ти знаєш, що якщо на протилежних кінцях накопичуються різні заряди— вибух, неминучий. І, чим більші заряди — тим страшнішою буде катастрофа. Той час прийшов, Нур! Ти розумієш мене?..

— Розумію, Вчителю, — прошепотів Нур, з подивом дивлячись на Рі-о. — Але я не знаю, що ви можете зробити?

— Не я один!

— Ви маєте надію на Тайя материка Арс?

— Так. їх небагато, але вони зберегли свободу. Вони не підкорені Вищим Сферам і вільні психічно. Це найголовніше. У них є праця, а значить — творчість. Вони спроможні будуть зрозуміти мене…

— І що ви зможете зробити?

— Зруйнувати існуючи? лад. Скинути Вищі Сфери.

— Якою силою?

— Не нашою силою, а слабістю Вищих Сфер…

— Не розумію…

— Зрозумієш пізніше. Вже недалеко.

Рі-о пильно поглянув на Нура, торкнувся його чола, лагідно сказав:

— Якщо ти не готовий до важкої дороги, учню… якщо ти боїшся… скажи. Я не вимагаю покори. Ти ві-льний вибирати свій шлях…

Нур дивився в очі Учителя, і не можна було зрозуміти, що він думає. Рі-о не помітив жодного хвилюван-ня. Нарешті, почулася рішуча відповідь:

— Я готовий, Учителю. Я піду з тобою. Тільки я хочу знати все…

— Ти будеш знати все. У мене є великий план. Він повністю оновить Та-іну і всіх Тайя. Ось уже видно береги Аре. Там ти почуєш про мій задум…

Крізь просвіти в хмарах ковзнули промені Зірки-матері, впали на далекий материк. В тому освітленні з’явилися фіолетові зарості похмурих ма-ура, біло-сліпучі шапки на вершинах високих гір, важкі тумани в уще-линах. Дра колихнувся і почав падати вниз…

БОРОТЬБА

ДРЕВНЯ ЛЕГЕНДА

Соковиті листки беззвучно колихалися під подихом бурхливого вітру. Зловісне завивання повітряних по-токів заглушувало все. В тумані хвилювалася темна гладь океану, з протилежного боку клубилися іскрами і димом гостроверхі вершини вулканів Тьо.

Старий вождь Ро-а похмурий і строгий. Мова його тече плавно, спокійно. Жителі острова Ма-ото з пова-гою і сумом слухають його.

Два камені дья жевріють зеленими вогнями, кидають навколо іскри. Відблиски грають на зморшкувато-му обличчі Ро-а. Він схожий на старовинного бога — очі спрямовані в далеч, чоло спокійне, щоки ніби висічені з чорного стовбура. Прибережний пісок покритий фіолетовими мохами. Вони оточують майдан розмов, де зі-бралися Тайя острова, пружним килимом. Ро-а і його товариші відпочивають після тяжкої праці в ущеинах між Тьо, де вони вирощують плоди благословенного Чса .

Ро-а заплющує очі, вбирає старечим тілом пахощі океану, уважно прислухається до гуркоту далекої гро-зи.