Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Проте Лестрейдові так хотілося відпровадити заарештованого до надійнішого місця, що через кілька хвилин кеб уже віз нас, усіх чотирьох, до Лондона. Затриманий не промовив жодного слова, лише люто зирив на нас із-під кучми волосся, а одного разу, коли йому здалося, що він зможе дістати мою руку, кинувся на неї, мов голодний вовк. У поліційній дільниці його довго й старанно обшукували, але не знайшли нічого, крім кількох шилінгів та довгого ножа в піхвах, на руків’ї якого виднілися сліди свіжої крові.

- Усе гаразд,- мовив Лестрейд, прощаючися з нами.- Хілл знає цих хлопців і легко довідається, хто він такий. Ось побачите, що моя думка про мафію підтвердиться. Але я щиро вдячний вам, містере Холмсе, за те, що ви так майстерно спіймали його. Я й досі не розумію до ладу, як вам це вдалося.

- Боюся, що зараз надто пізня година для пояснень,- відповів Холмс.- До того ж, одну чи дві деталі ми ще не з’ясували, а ця справа - одна з тих, які треба доводити до кінця. Якщо ви завітаєте до мене завтра о шостій, я доведу вам, що навіть зараз ви не зовсім розумієте істинної ваги цієї справи - однієї з найдивовижніших в усій історії злочинів. Якщо я погоджуся, Ватсоне, щоб ви й надалі занотовували мої невеличкі загадки, то мені здається, що ця дивовижна пригода з наполеонівськими погруддями прикрасить сторінки ваших нотаток.

Коли ми знову зустрілись наступного вечора, Лестрейд уже багато знав про нашого заарештованого. Виявилось, що звуть його Беппо, а прізвище невідоме. Це знаний на всю італійську колонію шибайголова. Колись він був непоганим різьбярем, але потім звернув з праведного шляху й двічі побував у тюрмі - першого разу за дрібну крадіжку, а вдруге, як ми вже чули,- за поранення свого земляка. Він чудово розмовляє по-англійському. Навіщо він розбивав погруддя, досі невідомо. Він уперто відмовляється відповідати на будь-які запитання, та поліції пощастило дізнатись, що він, можливо, сам виготовляв ці погруддя, бо працював якраз на такій роботі в майстерні «Ґельдера і К°». Всі ці відомості, про більшість яких ми вже знали, Холмс вислухав із ввічливою увагою. Проте я, добре знаючи свого друга, ясно бачив, що думки його блукають десь далеко, й бачив крізь маску, натягнуту на його обличчя, чекання й тривогу. Нарешті він підхопився зі стільця, його очі спалахнули: пролунав дзвінок. За хвилину ми почули кроки на сходах і до кімнати увійшов підстаркуватий рум’яний чоловік із сивими бакенбардами. В правій руці він тримав старомодну килимову торбинку; він поставив її на стіл.

- Чи тут містер Шерлок Холмс?

Мій друг уклонився і всміхнувся.

- Містер Сендфорд з Рединґа, якщо не помиляюсь? - перепитав він.

- Так, сер; побоююсь, що я трохи припізнився, але ці потяги прибувають так невчасно... Ви писали про погруддя, яке я придбав?

- Саме так.

- Ось у мене ваш лист. Ви пишете: «Бажаючи придбати копію погруддя Наполеона роботи Девіна, я ладен заплатити десять фунтів за ту копію, яку ви маєте в себе». Це правда?

- Чистісінька.

- Ваш лист мене дуже здивував, бо я не можу уявити собі, як ви довідались, що в мене є така річ.

- Звичайно, що ви здивовані, хоча пояснення тут дуже просте. Містер Гардінґ з крамниці «Братів Гардінґ» сказав мені, що продав останню копію вам, і дав вашу адресу.

- Так, так, зрозуміло. А він не казав вам, скільки я заплатив за неї?

- Ні, не казав.

- Я людина чесна, хоч і не дуже багата. Я заплатив за погруддя лише п’ятнадцять шилінгів і хочу повідомити про це раніше, ніж одержу від вас десять фунтів.

- Така точність робить вам честь, містере Сендфорде. Але я сам назвав ціну й не стану від неї відмовлятись.

- Це дуже шляхетно з вашого боку, містере Холмсе. На ваше прохання я приніс погруддя з собою. Ось воно! - Він розкрив свою торбинку, й ми нарешті побачили на своєму столі цілісінький взірець того самого погруддя, яке досі бачили тільки в уламках.

Холмс дістав з кишені папірець і поклав на стіл банкноту в десять фунтів.

- Дуже прошу вас, містере Сендфорде, підписати цей папір у присутності свідків. Тут сказано, що ви передаєте мені всі права на володіння цим погруддям. Я людина передбачлива, бо ніколи не можна знати заздалегідь, як справа обернеться згодом. Дякую, містере Сендфорде. Ось ваші гроші. Бажаю вам доброго вечора.

Коли наш відвідувач пішов, Шерлок Холмс іще раз здивував нас. Він почав з того, що дістав із комода чисту білу скатертину й застелив нею стіл. Потім поставив щойно куплене погруддя на самісіньку її середину. І нарешті підняв свій мисливський нагай і важкою рукояттю стукнув Наполеона по голові. Погруддя розлетілося на друзки, й Холмс якнайуважніше оглянув кожен уламок. Урешті-решт він з переможним вигуком простяг нам уламок, у якому виднілася темна кулька, схожа на родзинку, запечену в пудингу.

- Джентльмени! - проголосив він.- Дозвольте відрекомендувати вам славнозвісну чорну перлину Борджіїв.

Ми з Лестрейдом якусь хвилину мовчали, а потім у несподіваному захваті почали аплодувати, мов у театрі, побачивши щасливу розв’язку драми. Холмсові бліді щоки залив рум’янець, і він уклонився нам, мов драматург, якого викликали на сцену оплески глядачів. У такі хвилини він переставав бути машиною для міркувань і виявляв суто людську любов до оплесків та хвали. Горду, стриману його вдачу, якій було чуже всіляке марнославство, до глибини душі зворушувало захоплення й визнання з боку друзів.

- Так, джентльмени,- сказав він,- це найславетніша перлина з усіх, які нині є в світі, і мені пощастило, обміркувавши все до дрібниць, простежити її долю від спальні князя Колонни в готелі «Дакр», де вона пропала, до останнього з шістьох Наполеонових погрудь, виготовлених у майстерні «Ґельдера і К°» в Степні, Ви повинні пам’ятати, Лестрейде, про дивовижне зникнення цієї коштовності й марні спроби лондонської поліції відшукати її. Звертались навіть до мене, але я теж не зміг пролити на це світло.