Діти Безмежжя - Бердник Олесь
Вони були високі і сильні. Одежа на них була як барви небес.
Лемури поклонилися Синам Вогню, вражені жахом і несподіванкою. Але Сини Вогню нікого не зачепи-ли, нікого не знищили. Вони легко вивчили мову лемурів і почали розмовляти з ними.
І тоді лемури дізналися, що Сини Вогню — не божества, а Посланці Великої Матері. Так вони називали Безмежний Космос. Посланці жили на далекій планеті, яка десь у безодні небес летіла навколо свого Голубого Сонця.
Вони розповіли, що прилетіли допомогти молодим братам — так вони звали лемурів — краще жити, по-казати їм інші світи, навчити їхніх дітей великих таємниць Буття.
Та мало хто з лемурів розумів Синів Вогню. Вони визнавали тільки силу і владу. А Посланці принесли тільки любов і сяйво Знання.
Довго перебували Сини Вогню на Землі. Вони передавали лемурам знання про Космос, вчили їх будува-ти високі будинки і піраміди, вивчати рух небесних тіл і подорожувати по морю, записувати значками свої дум-ки і робити розрахунки. І ще багато-багато чого передали Посланці Великої Матері майбутнім поколінням Зем-лі.
А потім вони полетіли назад, на свою Голубу Зірку. Вони обіцяли повернутися. Вони обіцяли, що будуть завжди з лемурами, але вже зовсім інакше. І що лемури зрозуміють цю таємницю, коли згодом навчаться чита-ти записи, залишені Синами Вогню.
Для тих скарбів, що були залишені Посланцями Великої Матері, збудували Храм Знання. Він був висо-кий і гарний, мав тисячу кроків у висоту і п’ятсот зокола. Високі гори зберігали його від кочових орд. Перед тим, як покинути Землю, Сини Вогню вивчили сто дітей лемурів, які оберігали Храм Знання і повинні були пе-редавати знання Посланців новим і новим поколінням.
Так було деякий час. Охоронці Храму старанно виконували волю Синів Вогню. Вони допомагали містам лемурів будувати житла, статуї, храми Знання. Вони вирощували злаки з диких рослин. Вони приручали тва-рин.
Та серед охоронців Храму Знання почалася боротьба. Дехто з них повстав проти заповідей Синів Вогню, які говорили таке:
— Кожен, хто ввійде в Храм Знання, уже не належить собі. Він стає слугою всім людям. Любов до всіх — ось закон Космосу. Сонце дає силу свою всім планетам, всім рослинам і тваринам, всім людям і мінералам. Уподобимося Сонцю.
Повстанці говорили так:
— Для чого викидати дорогоцінні скарби Знання диким і темним рабам. Вони не розуміють їх, але кори-стуються їхніми благами. Вони живуть у будинках, збудованих вогнем Знання, але від цього не стають ні розу-мнішими, ні добрішими. Любов до всіх, про яку говорили Сини Вогню, — велика химера. Такала пожирає травоїдних, травоїдні — траву, вогонь — сухе дерево, людина, озброєна Знанням, — підкорює собі все. Ось закон Буття. Ми, володарі Знання, живемо і вмираємо в порожніх приміщеннях Храму, не маючи ні задоволення, ні радощів Буття. Хто має силу, той і повинен панувати над слабкішими. Хай здійснюється Воля Сили.
В Храмі Знання почалася боротьба. Прихильники Синів Вогню не встояли. Вони не мали іншої зброї, крім любові і мудрості. Вони не були готові боротися проти насильства. Повстанці перемогли. Десятки учнів Посланців Безмежжя загинули. Тільки окремі з них втекли в гори, захопивши деякі цінні записи і прилади.
І тоді Повстанці стали володарями в Лемурії. Вони легко забрали владу в немічних вождів. Вони з’являлися разом із своїми слугами на площах міст, озброєні грізною зброєю у вигляді довгої трубки, яка кида-ла невидимий, але пекучий вогонь.
Горіли будинки, падали, розсічені страшним променем, гігантські статуї, вмирали люди на майданах. Розбігалися захисники вождів.
Так прийшли нові володарі, озброєні Знанням Синів Вогню.
Вони розділили між собою Лемурію, склавши угоду не порушувати кордонів кожного царства. Вони по-будували ще більші міста і встановили Культ Синів Вогню. Храм Знання перетворився на Храм Вогню. Жерцем в ньому був найстарший з Правителів Лемурії.
Ніхто і ніщо не могло чинити опір волі жерців. Рабство духу і тіла входило в плоть і кров Чорної Раси. Страх перед розплатою породжував ненависть кожного до всіх, підозрілість, лицемірство. Жінка, яка раніше була серцем і душею сім’ї та племені, була зведена до стану рабині, бо любов — полум’я жіночого єства — бу-ла принижена і зганьблена. Любов жінки купувалась і продавалась. Принцип любові, заповіданий Синами Вог-ню, забули, а замість нього почав панувати принцип Сили.
Пливли тисячоліття. Жерці та їх послідовники прочитали багато записів Сипів Вогню. Вони навчилися будувати саморушійні колісниці, які блискавично проносилися по дорогах, навіваючи жах на лемурів.
Потім піднялися в повітря кораблі. Вони літали силою потужних струменів матерії, яку жерці навчилися вивільняти з допомогою Знання Синів Вогню. На кораблях можна було швидко пролетіти понад всією Лемурі-єю, раптово напасти на сусіда. Це спонукало деяких вождів розширити свої володіння.
Почалися міжусобні війни. Вони поглинали сили лемурів і кров воїнів, знання мудреців і спокій в країні.
І тоді з гірських криївок вийшли мудреці та їх учні, вірні заповітам Синів Вогню. Вони йшли від селища до селища, від міста до міста і несли слово пересторог і правди. Вони не боялися виступати перед тиранами і жерцями. І слово їхнє було правдиве і ясне:
— Лемури зневажили заповіт любові і братерства. Розбрат і ненависть не можуть бути основою буття. Якби було інакше, вже давно б не існувало Лона Великої Матері — Безмежного Космосу. Тільки любов об’єд-нує, дає сили одного для всіх і всіх для одного, а ненависть роз’єднує, руйнує і призводить до занепаду. Силою не можна вирішити нічого. Сила повинна йти на допомогу слабшим, а не на підкорення їх. Так робили і роблять могутні Сини Вогню, так вони заповіли нам. Жерці приховали від лемурів їх заповіти. Ми знову нагадуємо їх. І попереджаємо насильників, що розплата за ненависть неминуча. Рабство і ненависть подібні до гниття тіла. І як тіло бореться з гниттям, заживлюючи рану, так і Велике Лоно Матері чистим вогнем спалить нечестивих, щоб відновити в Лемурії спокій і любов.
Слова мудрості не доходили до глухих ненависних правителів і жерців. І запалали вогнища на перехрес-тях доріг, де спалювали посланців любові на потіху юрбі. Під глум і крики вмирали мученики, пророкуючи не-минучу загибель.
А жерці люто кричали своїм жертвам:
— Ви накликаєте вогонь — так спробуйте його першими! Так буде всім, хто підніме голос проти свя-щенної влади Служителів Вогню!
І знову клекотіли війни. Лилася кров. Стогнали жінки, принижені важкою працею, забобонами.
Після довгих і моторошних тисячоліть владу над всією Лемурією захопив Огунда — страшний і лютий жрець. Він підкорив собі всіх, і кожне його слово змушувало тремтіти близьких і далеких. Честолюбству його не було меж. Він створив численні легіони воїнів, зграї літаючих кораблів. Він миттю знищував до кореня всякі вияви незадоволення. Він створив касти наближених, які вірою і правдою служили його нещадній волі і діста-вали за це насолоди і втіхи. Будь-яка жінка, будь-який чоловік чи річ були в розпорядженні Огунди та його слуг.
При ньому мудреці збудували кораблі для польоту в Космос. Вони рухалися силою руйнування кристалу. Ця енергія була жахливою. Вона спалювала все навколо на тисячі кроків, якщо вибухала одразу.
Огунда велів будувати багато таких кораблів. Десятки посланців Огунди досягли Місяця — нічного сві-тила. На ньому вони знайшли теплі мілкі моря і дивні ліси, сумирних тварин і високі гори. Там можна було ди-хати і жити.
Огунда велів побудувати на Місяці бойові фортеці. Він у своєму честолюбстві не знав меж. Він бажав поширити свою владу на інші планети, що літали навколо Сонця.
Та мудреці, які побували в Космосі, вперше не виконали волі тирана. Вони побачили таку красу просто-ру, яка пробудила в їх серцях нові, не зрозумілі їм раніше почуття. Вони збагнули суть заповітів Синів Вогню. І найсміливіші з них таємно зв’язалися з гірськими мудрецями. Ті сказали їм:
— Благо вам, діти Розуму! Іскра, залишена нам Посланцями Матері, загорілася вогнем любові. Але пізно вже. Лемурія приречена. Треба рятувати обраних і священне знання. Місяць — найкращий притулок. А потім — інші планети розкриють обійми синам мудрості.
Воля Огунди була виконана. Фортеця на Місяці збудована. Але в ній зібралися воїни, які таємно готува-лися до останнього, вирішального бою з тираном. Десятки учнів мудреців були переправлені на Місяць. Тут вони будували великі кораблі для польоту до далеких планет. У горах ховалися скарби Знання.
Поселенців очолив Апуїн — сміливий воїн і мудрець. Асура-мія, який говорить тепер з тобою, брате з далекого майбутнього, був його помічником.
Ми звернулися до тирана Огунди. Тоді було знайдено спосіб передавати слова і думки в просторі. Ануїн сказав рішуче і коротко:
— Слухай, Огундо! Слухайте всі, хто ще має розум і совість, хто тримає в серці своєму іскру любові!
Лоно Великої Матері — Безмежний Космос — не може більше тримати в собі планету, яка загниває раб-ством і розпустою, ненавистю і розбратом. Мудреці і Знання, залишене нам Синами Вогню, говорять: наступає час великого очищення! Лемурія приречена! Лише любов’ю і поверненням до заповітів Посланців Матері мож-на припинити катастрофу.
Ми, жителі Місяця, віднині не вважаємо себе підвладними Огунді — тирану і насильнику, який прирік нашу планету на знищення. Хай твориться Воля Космосу! Але попереджаємо — ще є час! Опам’ятайтесь!
У відповідь через простір понеслися прокляття Огунди. А вслід за ними кораблі з вогняними кристалами. Страшні вибухи потрясли поверхню Місяця. Вгору полетіли скелі, пара і дим від дерев. На місці вибухів з’яви-лися страшні глибокі прірви. Один за одним летіли кораблі, випаровуючи воду і життя на Місяці. Тоді Апуїн, який залишився живий разом з Асурамія та кількома помічниками, дав наказ знищити гніздо Огунди на Землі.
Ми у відповідь на підступ тирана послали бойові кораблі з вогняними кристалами на Лемурію. Фортеця, де засів Огунда, вибухнула. Ми бачили з Місяця, як ЇЇ охопив яскравий вогонь. Але на цьому страшна битва не закінчилася. Безумні жерці, вірні Огунді, й тепер кидають на Місяць страшні кораблі. Вони бажають знищити разом з Ануїном та його друзями навіть згадку про Синів Вогню та їх заповіт про любов і братерство.
