Собака Баскервілів - Артур Конан Дойль

з кишені якісь папери.- Ось фотографія цього подружжя, зроблена кілька років тому в Йорку. І підпис під нею: «Містер і місіс Венделер», та ви й так легко впізнаєте і його, і її, якщо бачили колись цю жінку. Далі - три підписані довіреними свідками описи містера й місіс Венделер - власників приватної школи Святого Олівера. Прочитайте їх, і ви не матимете жодного сумніву щодо цих людей.

Вона переглянула папери і обернула до нас своє мертвотно-бліде з відчаю обличчя.

- Містере Холмсе,- мовила вона,- цей чоловік обіцяв одружитися зі мною, коли я доможуся від чоловіка розлучення. Виходить, він брехав мені, цей негідник, брехав, як тільки міг. Не сказав ані слова правди. Але чому, чому? Я думала, що він опікується лише мною. А тепер бачу, що я була тільки знаряддям у його руках. Навіщо оберігати людину, яка так бреше? Навіщо захищати її від кари за скоєне лиходійство? Питайте, про що хочете, і я нічого не приховаю. В одному лише заприсягаюся вам - коли я писала той лист, то й гадки не мала, що згублю цим старого джентльмена, найкращого мого друга!

- Я щиро вірю вам, мадам,- сказав Шерлок Холмс.- Вам, напевно, дуже боляче переповідати ці події, тож краще зробимо так: я говоритиму сам, а коли раптом у чомусь помилюся, ви виправите мене. Лист ви написали за намовою Степлтона?

- Він мені сам його продиктував.

- І, мабуть, казав вам, що сер Чарльз візьме на себе всі витрати за оформлення вашого розлучення?

- Саме так.

- А потім, коли ви послали лист, підмовив не йти на побачення?

- Він сказав, що не поважатиме себе, коли гроші на оформлення розлучення дасть хтось інший. Заприсягався, що віддасть останній пенс, аби лише знищити перепону, яка нас розділяє.

- Він, здається, дуже послідовна людина. А потім ви ні про що не відали аж до того, як прочитали в газетах про смерть сера Чарльза?

- Так.

- І Степлтон узяв з вас обіцянку, що ви нікому не розкажете про невдале побачення з сером Чарльзом?

- Так. Він сказав, що ця смерть була дуже загадкова, й коли про неї дізнаються, підозра може впасти на мене. Він залякав мене, і я вирішила мовчати.

- Он як. Але ви все-таки щось підозрювали?

Вона завагалась і відвела погляд.

- Я добре його знаю,- врешті мовила вона.- Але якби він мене не обдурив, я б нізащо його не виказала.

- Як на мене, вам іще пощастило,- підсумував розмову Шерлок Холмс.- Він був у ваших руках і чудово про це знав, а ви все ж таки залишилися живі. Останні кілька місяців ви стояли над справжнісінькою прірвою. На все добре, місіс Лайонс. Сподіваюсь, ми невдовзі знову побачимось.

 

 

* * *

 

- Що ж, наша справа добігає кінця, туман дедалі рідшає,- мовив Холмс на станції, де ми чекали на лондонський потяг.- Невдовзі я зможу відтворити кожну подробицю цього злочину - найдивовижнішого злочину останніх років. Криміналісти можуть пригадати ще подібний випадок у Городні, на Україні, 1866 року і вбивство Андерсона у Північній Кароліні, але теперішня наша справа має деякі особливості. Ми ще й зараз не можемо висунути докази проти цього підступного чоловіка. Та я неабияк здивуюся, якщо все не скінчиться ще сьогодні ввечері, до того, як ми ляжемо спати.

Лондонський потяг з ревом підкотив до станції, і з вагона першого класу вискочив куций, кремезний, схожий на бульдога чоловічок. Ми потисли один одному руку, і з того, з якою пошаною Лестрейд дивився на мого друга, я зробив висновок, що він багато що зрозумів відтоді, як вони почали працювати разом. Я дуже добре пам’ятав, яку зневагу викликали колись у цього практика думки нашого друга-теоретика.

- Оригінальна справа, еге ж? - сказав він замість привітання.

- Найоригінальніша за останні роки,- відповів Холмс.- Ми маємо ще зо дві години. Гадаю, ми можемо використати їх для того, щоб пообідати, а потім прочистимо вам, Лестрейде, горлянку від лондонського туману чистим дартмурським нічним повітрям. Ніколи не бували тут? Тоді ви, напевно, не скоро забудете свої перші відвідини наших країв.

 

14. Собака Баскервілів

 

 

Однією з вад Шерлока Холмса - якщо це, звичайно, можна назвати вадою - було те, що він ніколи й ні з ким не ділився своїми намірами аж до повного їхнього здійснення. Виною тому були і його владна вдача, налаштована на те, щоб підкоряти й дивувати інших, і професійна обережність, яка не дозволяла йому зайве ризикувати. Хоч як би там було, це ускладнювало становище кожного, хто був його агентом або помічником. Я й сам не раз нарікав на це, але те, що мені довелося витерпіти під час нашої тривалої подорожі в темряві, перевищило всі мої побоювання. На нас чекало нелегке випробування; ми готові були завдати останнього удару, а Холмс уперто мовчав, і я міг лише здогадуватись про його наміри. Нерви мої напружились до краю, коли раптом в обличчя нам дихнув холодний вітер і темні, безлюдні простори обабіч вузької дороги засвідчили, що ми знов опинилися на болотах. Кожен крок коня, кожен оберт колеса наближав нас до розв’язки.

За спиною найнятого в Кумбі-Тресі візника не можна було розмовляти про нашу справу, і ми попри хвилювання й напругу балакали про всілякі дурниці. Я полегшено зітхнув, коли ми нарешті проминули Френклендів будинок і опинилися недалеко від Холла й від місця наших завершальних дій. Ми не стали доїжджати до дверей, а зупинилися біля воріт. Тут ми заплатили візникові, одіслали його назад до Кумбі-Тресі, а самі подалися в бік Мерипіт-Хавса.

- Ви маєте при собі якусь зброю, Лестрейде?

Куций детектив усміхнувся.

- Якщо на мені штани, то й кишені у них є; а якщо вже є кишені, то вони не гуляють.

- Чудово! Ми з другом теж готові до несподіванок.

- У вас серйозний настрій, містере Холмсе. А що це буде за гра?

- Гра в очікування.

- Справді, місця тут не дуже веселі,- мовив, знизавши плечима, детектив і кинув оком на похмурі схили пагорбів та на туман, що озером розливався над