Харків — 1938 - Ірванець Олександр

Підкреслювати винятковість нового соціального устрою, важливість участі в його будівництві та становленні всіх поколінь українського народу, а також усіх суспільних верств — робітників, селян і народної інтелігенції.

Виокремлювати описи державної величі У.Р.С.Р., зосереджувати увагу учнів на деталях, котрі якнайповніше відображають могуть Української націонал-комуністичної держави — висока військова потуга, розвинута багатогалузева промисловість, щільно пов’язана із селянськими господарствами та відкрита у бік зовнішніх ринків практично усього світу, забезпечення добробуту громадян усіх верств, загальноохопна освітня система, мережа дитячих, молодіжних, спортивних та інших патріотичних організацій, котрі спрямовують свою діяльність на подальше зростання і розквіт У.Р.С.Р., її утвердження як лідера поміж державами усього світу.

Сон полковника Коцюби

Лейно фогнуло. Зунко замагорило. Тарафогнуло. Параманно зафаничило. Цімко й феремделисто зашмиркотіло. Ферементно замиглило: иииииииииллллл… Жеберкнуло й падно омистилося. Беревенькнуло і заримпло. Люмкнуло й дримпнуло. Оріфинно-мелентно варамкнуло. "Сюрм-сю-сюрм" — заяминило кипним-кипним бесперком. Дифнуло і посарітніло. Баридно-вермко сюфнуло киприком. Валапилидна маравака ветенно лифала перецилком. Дихта зорфилася: пижим-кижим! Варатаки у югні лицько й немоглирко апарамирилися. Белидно пирмилися килитливі віги мірваники. Жарцитно пещулило кеперере. Домбило. Перемокитно вирезітилась фарнуга. Баламбило відотним перекмитом, поренеженим відволірним лавконом. Разідижна паражуга валитирила хіцнятним ашапитом. Віцарило. Тачарило. Бараморувало. Китильно тарамперетило.

…

Розмови з Президентом

(Сон Миколи Хвильового)

— Якою прекрасною буде наша країна років десь за сто, у двадцять першому сторіччі! Якою сильною, величною, щасливою буде вона!

— Чи навіть не за сто, а вже за сімдесят-вісімдесят. Десь так у дві тисячі сімнадцятому, вісімнадцятому, двадцятому!.. — підтримав Хвильовий. — Одного людського життя тривалість!

— То буде нова епоха! Епоха України! Запануємо не лише у своїй сторонці, браття — у Европі, у світі запануємо! Покажемо всій планеті могуть українського духу!

***

Хвильовий летів з Гетьманом-Президентом вже майже плече до плеча. Він щось знову запитав у Коновальця, прямо у вухо, й Коцюба знову не почув питання, але розчув відповідь:

— Соціалізм? Суспільство для громадян? Ну, може, десь в Англії його і вдасться побудувати, та й то років не раніше як за десять. Але такий шлях не для нас, не для України…

Потім Коновалець помовчав, знову відхилив голову від зустрічного вітру й додав:

— Комунізм — це, звісно, інакша річ. Комуна означає спільність. Та спільною має бути не бідність, а достаток, багатство, добробут! Ось такий комунізм ми будуємо!.. Спільного добробуту, спільного достатку суспільство!

— А що із Польщею? Як далі будуватимемо взаємини? — це знову питався Хвильовий. — Адже вона сусід наш, і сусід важливий…

— Польща виснажена громадянською війною у Вільні. Окрім того, як ми тепер маємо спілкуватися з державою, котра влаштувала штучний голод на Волині й Галичині п’ять років тому? Про це потрібно розмовляти, з’ясовувати деталі, вимагати покарання винуватців. Ліга Націй прийняла всі наші документи, розглядатимуть, — Гетьман-Президент говорив різко, жорстко, й не лише через зустрічний вітер.

Коцюба нарешті майже порівнявся з Хвильовим і Коновальцем. Президент перевів на нього погляд, трохи косуючи оком.

— Це ж за указ про вилучення зерна в селян Галичини й Волині той ваш Степан порішив Перацького? Смілива і чітка операція.

— Так, це його краща акція. А чи ви підпишете указ на присвоєння йому звання Героя України? Указ таємний.

— Підпишу. Дещо пізніше. Трохи згодом, під кінець моєї президентської каденції. Перед виборами наступними.

— Послухайте?! — Хвильовий раптом високо підніс голову й, розширивши ніздрі, ввібрав холодного зустрічного повітря. — Але якщо ми можемо ось так оце літати, навіщо тоді Сікорський добудовує свою другу авіаційну фабрику на Святошині під Києвом?

Холодний вітер зносив його слова кудись назад, за спину, в прохолодне блакитне безмежжя.

Гетьман-Президент повернув в леті до нього своє обличчя й усміхнувся. Збоку й трохи знизу те ж саме зробив полковник Коцюба.

В наступну мить Президент із полковником різко розлетілися у різні боки, взяли вгору й почали швидко танути в небесній блакиті. Микола Григорович провів їх поглядом, спробував усміхнутися їм навздогін — і раптово прокинувся. Крізь щілини у шторах вже виразно пробивався весняний харківський світанок. Починалось дев’яте травня — останній день його життя.

***

При вході в кабінет Коновалець відчинив двері й застиг на мить, пропускаючи гостя. Потім зайшов і попрямував до столу. Два великі портрети — Шевченка і Сковороди — закривали собою всю глуху стіну. Біля вікна, праворуч від крісла Президента стояв Президентський Штандарт у заскленій високій піраміді. Коновалець розвернувся на каблуках біля столу й, усміхаючись, вказав канцлерові на крісло, розмашисто вклоняючись, — сідайте!

Тельман раптом насупився. Його обдемкувата, неповоротка постать, підперезана військовим паском, наче діжка на товстих надійних ногах стовбичила посеред зали. Переступивши з ноги на ногу, канцлер поворушив губами і вимовив попередньо завчену фразу українською. Лише два речення пролунали з його вуст:

— Тобрий тень, труже Евгене! Як бутемо ділити Польщу?

Коновалець широко усміхнувся… Наринуло чимало спогадів, серед яких найсильнішим був смак доброго грушевого обст-шнапсу в маленькому заскленому кафе на Курфюрстендам. На мить Президент навіть заплющив очі. Та вже розплющуючи, зробив крок назустріч другові і союзникові:

— Ich habe einige Gedanken in diesem Bezug!2

1.Фраґменти нового роману Олександра Ірванця подано у редакції видавництва "Laurus".

2.— Я маю з цього приводу кілька думок!

Першоджерело: Критика