Усмішки київські - Вишня Остап
Дев'яносто відсотків її будівель розраховано на десять і більше років. Майже вся вона збудована з дерева, з того тобто матеріалу, на який багатий наш Союз. З цього боку вона сама — експонат.
На шістдесяти десятинах розляглася виставка, над самісінькою Москвоюрікою.
Кримський вал поділяє її на дві половини, з'єднані висячим містком: на Головний плацдарм і на Чужоземний відділ. Сто п'ятнадцять павільйонів має виставка!
Стиль?!
А який "стиль" має СРСР? Такий "стиль" має й виставка! "Союзний стиль"… Вологодська хата… Московська хата… Українська хата… Кубанська хата… Український павільйон…
Грузинський павільйон… Середньоазійський павільйон… Татарське зодчество…
Стиль Бахчисарайського ханського палацу… Киргизький пам'ятник… Двір чувашинаселянина… Туркменська юрта… Киргизька юрта… Кримська сакля… Кавказька сакля… І башти… І чотирикультники, і шестикультники… Павільйонивелетні, що в небо впираються, й остяцьке шатро, куди треба рачки пролазити… Оце й "стиль"! Все тут є! Усього знайдете!
Привезено навіть з Калузької губернії й "курну ізбу"…
Ще й по таких "палацах" живуть у Росії…
І то, кажуть, як забирали в хазяїна його "палац", так іще й протестував…
Йому нову добру хату, замість отого чеперадла, збудували, так і не хотів…
— Моя, мовляв, краща!
А вже на окорока закурився…
Коли входите на виставку з головного входу (Кримський вал), перед вами величезна арка з радянським гербом і великим червоним виставочним стягом…
А за нею праворуч бачите дивний якийсь портрет В. І. Леніна…
Мов живий на нім Ілліч. І якісь напрочуд рельєфні, дивні тони.
І що ж ви гадаєте?
З квітів, з живих квітів той портрет! Робота художникасадівника Бежані… Ну, до найменшої деталі, до найніжнішого тону схоплено… здаля, кажу ж, ніколи не догадаєтесь, що то не олійними фарбами мальовано… І мальовано прекрасним художником.
А на другім боці так само з квітів цитата з Ленінової промови на XI з'їзді:
"Наша мета — довести селянинові, що ми починаємо з того, що йому зрозуміле, знайоме й тепер оце приступне, невважаючи на всі його злидні, довести, що ми йому вміємо допомогти…"
Виставка — це те, що, "невважаючи на всі злидні, приступне"…
Навіть не так. Виставка — це те, що… злиднів у нас нема…
Не буде… При таких можливостях їх не повинно бути. І не буде…
Ідеш… ідеш… ідеш… Павільйони… павільйони… павільйони… Кінця й краю не видко!
Екскурсії літають. Літають, бо за дватри дні треба все обдивитися, все переслухати…
А що не павільйон, що не крок — новий світ, нові враження, нові слова, нові поняття…
Відділи на виставці такіо: 1) Село; 2) Кустарна промисловість; 3) Праця; 4) Науковопросвітний; 5) С.г. й лісова дослідна справа; 6) Землеустрій і каналізація; 7) Скотарство; 8) Хліборобство; 9) Пролетарське хліборобство; 10) Городництво; 11) Садівництво; 12) Лісництво; 13) Рибальство; 14) Мисливство; 15) Меліорація й гідротехніка; 16) Союзні республіки; 17) Переробки; 18) Кооперація; 19) Машинобудівництво; 20) НКПС; 21) Вокзал; 22) Ветеринарний; 23) Чужоземний відділ…
Це головні.
А різних іще окремих "дрібних" павільйонів… Газетні кіоски; видавничі кіоски; окремі підприємства, трести, синдикати… Рекламні павільйони… і т. д., і т. д.
В дальших дописах постараюсь зазнайомити коротенько з кожним відділом… І то схематично… Іменно коротенько. Бо для деталей треба томи, томи й ще раз томи.
ЩО МОЖЕ ІНОДІ ВИЙТИ, ЯК НЕ ДОДУМАЄ ХТОСЬ, ХОЧ БИ ВІН БУВ ОКРВИКОНКОМОМ
Окрвикоиком на Поділлі виробив правила про роботу сільрад і райвиконкомів, де зазначено такийо порядок: коли селянинові треба звернутися з котроюсь справою до сільради, то він не має права зайти до голови або до секретаря й перебалакати, а повинен раніш написати заяву, заплатити каїщелярійний збір і подати ту заяву на розгляд.
Виробив і послав. Послав — одержали. Одержали — вивісили.
Вивісили наказ, повісили, значить (нічого, брат, не зробиш, треба!), і:
"Без докладу не заходити!" У "кабінеті" — голова.
У томутаки "кабінеті" біля голови й секретар.
У томутаки "кабінеті" біля дверей цеберка з водою.
У томутаки "кабінеті" біля цеберки сторож.
І в тому ж таки "кабінеті" біля дверей і Рябко.
Усе як слід…
А Горпинин півень, зозулястий отой, що, — ну й бодай же він тобі був здох, та ніякій тобі курці проходу не дасть, — так той, кажу, півень у Степанидиному городі в горосі, стерво, сидить та ще й кукурікає!
— І та й не здох би ж він тобі, стерво собаче! І скільки ж я просила, скільки ж я й молила: не пускайте, кумасю, свого зозулястого, бо горох у мене волохатий, а він же ну до зернятка ж виклює! Біжи, Йванько, викишкай! Та наполохай, щоб тіні він нашого городу боявсь!
Біжить Ванько:
— А киса! А киса! Здохло б воно тобі! Та грудкою тільки кидь!
Та по голівці тільки лясь! І нема півня…
— А, так ти, страмнюча, півнів нищить?! Воно ж курча, а в тебе ж семеро дітей! Та замість вигнати похорошому — грудкою?! В острозі сидітимеш! Я тебе запечу!
І в сільраду!..
— Півня, Кіндрате Семеновичу, Степанидин Ванько грудкою вбив! А там же і півень як картина! Напишіть же таку бамагу, щоб її в Сибіряку, бо не прощу я їй того ніколи в світі!..
— Ви, гражданко, не пріться в присутственне мєсто, як, приміром, свиня в хлів! Не видите хібаразлі, що без докладу не заходити?
— Куди?! В розправу?!
— Не в розправу, а в сільськой Совіт! Це вам вопервих — раз! А вдруге — два, когда дєло ймєїте, то напишіть прошення та приліпіть марку!
— За півня?! У мене вбили та ще й марку?! Та…
— А так расматрюваться ваша жалоба не будіть! Марок слід наліпить…
— Мене скривджено, а я ще й "наліпить"! А не діждеш, щоб я тобі ліпила! Мені наліпи… Ось…
…І майнуло перед начальством таке місце, що на йому ніхто ніколи ніяких марок не ліпив…
Що це значить?
1) Дискредитація, зневага тая влади;
2) Образа при виконанні службових обов'язків.
Бо й справді, хіба ж таки пристало голові сільради на такео дивитися хоч би й у Горпини?..
А винуватий окрвиконком, бо не подумав…
ДМИТРІВСЬКА ВДАСТЬ ПРАЦЮЄ (З натури)
У селі Дмитрівці, Потицького району на Кременчуччині, коли йти шляхом, то можна бачити біля помешкання (а зимою, мабуть, і всередині) сільради, сількомнезаму, взаємодопомоги та книгозбірні, як багато людей, розбившись на гурти, грають в карти з ранку й до самого вечора.
"Дело революции" № 202
— Хто здайоть?! Так чого ж мусолишся, здавай!
— Та стой, тут, брат, телефонограма какаясьто екстрена! В Німеччині революція, чи що, так щоб поддержать!
— Та кинь! Поддержим! Почему не поддержать? Ти в сільраді, я в комнезамі! Здавай! Здавай! Що світить?
— Вино! Іч какая краля виприснула!
— А ми її дідом! А не ходи боса!.. Поддержим, братця! Потому революція… Вся вдасть трудящим! Рабочая, брат, класа как возмьотьс", так…
— Што ж ти, брат, мого панича сьомакою? Єто не йдьоть!
— Чому не йдьоть?! Козирна ж сьомака!
— Та не задержуй, Кіндрате, ходи швидше, а то нерано: треба ще діла розсмотрить!
— Розсмотриш! Смотри какой! Єкстреной! Ти б краще в свої дививсь, а не в сусідові! Іч як оком накида!
— Кіндрате Степановичу, зайдіть ~до розправи, там Свиридів Грицько пакета з району приніс нащот культпросвітньої роботи… Свєдєнія треба дать!
— Не бачиш, що ніколи? На всьо, брат, урем'я должно буть! Раз зайнятой — не перебаранчай!
— Та що ти ходиш? Хвильку жирову давай! А ти червову смикаєш?
— Так справа, каже Грицько, спішна! Питають, які газети виписуєте? Яких книжок треба?
— Жирових! Давай, кажу, жирових!
— Знов краля? Бубнова? А ми її по єтому самому місці! А не вилітай!
— А нащот газет як? Що сказати?
— Скажи… Знов тринька! Той раз ріжок — цей раз тринька! От не везе!
— Так що сказати? Питають же!
— Бочку дамо! їйбо, бочку дамо! Здавай!
— Так скільки ж газет виписуєте? Га?
— Чотири збоку — ваших нєт! Єто ігра! Кидай хвильку! Осточортіло…
Бам! Бам! Бам!..
— О! До церкви!
— Кидай, хлопці! До церкви дзвонять.
НА ПЕРШИЙ ПРИЗ
На Харківщині незабаром одбудеться огляд усіх сільрад. Виявлятимуть комісії, яка, мовляв, сільська Рада найкраща є.
Кому тобто перший приз дати.
Треба до тих оглядин, значить, підготуватися, щоб не піддаться.
Щоб наша взяла. Щоб наша сільрада за найкращу вийшла.
Товар, значить, лицем слід показати, щоб усі бачили, щоб усі знали, що не чоботом ми, мовляв, сякаємось. От тут і викажіть.
Данилівська, приміром, сільрада тричі на тиждень самогон п'є. На кожного члена припадає в тиждень по чотири пляшки, а на голову шість.
Що й казати, робота добра, приз дістати можна, але не піддавайсь, хлопці!
Бо можна й більше! Як при хорошій закусці та ще як первак з цукру, то можна за одно "засідання" по три пляшки на парсону.
Як тричі пити на тиждень, то це вже й дев'ять пляшок на кожного члена.
А голова хай пляшок на дванадцять дує! На те він і голова!
От уже і поб'єте Данилівку. Приз буде ваш.
Знову ж таки взяти стрільбу з куцака!
Коли Даиилівка стріляє після кожного "засідання" по десять разів, полохаючи всіх "живих" та "автокефальних", то ви смаліть залпами.
"Назасідавшись", значить, виходьте на головну вулицю й жарте в Килинин бовдур!
Голова хай за тин держиться й командує:
— Ік! Ппплі!
І бабах! Тільки разом треба, щоб гук великий був… А як у той час Килина через вулицю за курчам біжить, то тоді:
— Ааа?! Тут начальство проходку дєлають, а ти за курчам?
І в Килину. Щоб поважала начальство, щоб не бігала перед очима.
А взять хоч і школу.
У Таранівці, приміром, чотири шибки вибито, а у вас жодної.
Певна річ, беріть ломацюгу й побийте у своїй школі всі шибки дощенту.
Щоб ваше зверху було.
Щоб не дати Таранівці перевищити вас.
Або церква?
У Гомільші, приміром, піп має сім кімнат з кухнею, з городом, полем так десятин на дванадцять, а у вашого нещасного тільки шість десятин та ще й з будинку церковного виселили.
Миттю нарізайте йому ще десятин двадцять, будуйте новий будинок і збирайте по десять пудів з душі на піддержку!
Ваша зверху буде…
Та хіба мало "ділов" різних на селі. Треба тільки заздалегідь усе зважити, обміркувати… І матимете тоді перший приз.
НУ КУДИ ЙОГО?
В Болгарії революція. Цар болгарський Борис зрікся престолу.
З газет
Погано, їйбо, погано за царя бути. Царюєш, царюєш, аж ось тобі — на! Наставляють коліно, підштовхують — і лети! Лети, а тобі ще ззаду: Котись! Котись!
І котись, бо не покотишся — піддадуть все 'дно.
Покотивсь, значить, став:
— Ну та й що? Що робити?
Царем був — роботи не дуже багато.
Натяг мантію чи там ще яку лиху годину, насадив на голову корону, в руки скіпетра.
