Бояриня - Українка Леся

Крий боже! І не думай!
О к с а н а
Та що тобі біг дав? Я й не гадала,
що ти такий скупий. Коли вже так —
я з посагу свого послати можу.
С т е п а н
Та я не грошей жалую, Оксано.
О к с а н а
А чом же ти не хочеш?
С т е п а н
Небезпечно.
(Нахилившись до неї, зовсім нишком).
Вони там з Дорошенком накладають...
О к с а н а
(здивована мовчить, потім загадково усміхається)
Ну що ж, так, може, й треба.
С т е п а н
Схаменися!
Ти ж так боялася розливу крові,
а ся війна найпаче братовбійна,
що Дорошенко зняв на Україні, —'-
то ж він татар на поміч приєднав
і платить їм ясиром християнським.
О к с а н а
(сідає, мов знесилена, на ослін і спирається па стіл)
Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...
Татари там... татари й тут...
С т е п а н
Оксано!
Що мариться тобі? Татари тут?
О к с а н а
А що ж? Хіба я тут, не як татарка,
сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки...
холопів продають... Чим не татари?
С т е п а н
Тут віра християнська
О к с а н а
Тільки ж віра!
Та й то... прийду до церкви — прости,
боже! —
я тут і служби щось не пізнаю:
заводять якось, хтозна й по-якому...
С т е п а н
Оксано, се вже гріх!
О к с а н а
Ой чоловіче!..
Та й осоружна ж ся мені Москва!
(Схиляється головою до стола).
С т е п а н (сумно стоїть над нею)
Я так і знав... Хіба ж я не казав,
що я тобі нічого дать не можу
тут, на чужині?..
О к с а н а (кидається до нього)
Ні, моє кохання!
Се я недобра! Так, немов не знаю,
що бідний мій голубонько страждає
за всіх найгірше, — треба ж завдавати
жалю ще більше!
(Степан пригортає її).
Ну, скажи, мій любий,
чи довго нам ще мучитися так?
С т е п а н (зітхнувши)
Бог знає, серденько!
О к с а н а
Невже й загинем
у сій неволі?
С т е п а н
Май надію в бозі.
Ще якось, може, зміняться часи.
Коли б утихомирилося трохи
там, на Вкраїні, попрошу царя,
щоб відпустив мене хоч у гостину.
О к с а н а
Тепер ніяк не можна?
С т е п а н
Ні, єдина,
тепер нема що й думати! От саме
я думаю до царя супліку нести,
що люди з України привезли, —
жаліються на утиски, на кривди...
Я маю боронити ту супліку,
то вже ж не час проситися з Москви.
"От, — скажуть, — речі солодко розводить,
а сам в ліс дивиться". Тепер, Оксано,
нам треба стерегтися так, "щоб муха
не підточила носа", як то кажуть.
Крий боже схибити в чому, — пропала
вся наша справа і громадська вкупі.
О к с а н а
Ну як його ще більше стерегтися?
Вже й так немов замазались у піч!
С т е п а н
Та от, наприклад, ти послати хочеш
ті гроші братчиці...
О к с а н а (спустивши очі)
Вже не пошлю.
Нехай пробачить, що ж, коли не змога...
Я напишу їй...
С т е п а н
Краще не пиши
нічого, серце.
О к с а н а
Як же ж так, Степане?
Се ж навіть незвичайно!
С т е п а н
Як листа
десь перехоплять — чи то раз бувало? —
то ще готові взяти на тортури,
як викриють ту справу з Дорошенком,
щоб ти призналася, в чім накладала
З товаришками...
О к с а н а
Я перекажу
через Яхненка...
С т е п а н
Мушу я просити,
щоб ти його у нас тут не приймала.
О к с а н а
Та я ж його просила, щоб прийшов!
Вже ж не прогнати!
С т е п а н
Накажи слугою,
що ти нездужаєш.
О к с а н а
Не випадає.
С т е п а н
Як хочеш. Тільки як візьмуть "на дибу",
то вже не жалуй!
О к с а н а
Звідки вже й "на дибу"?
С т е п а н
А що ж ти думаєш? За тим Яхненком
шпиги московські цілим роєм ходять.
Я знаю їх.
О к с а н а (зажурена)
Так я й не передам
родині ні листів, ні подарунків...
С т е п а н
Ти знаєш, люба, поки що, то й краще б
не озиватись, надто до Івана,
бо він в непевні справи устряває...
О к с а н а
До брата рідного не озиватись?
(У неї стають сльози па очах).
С т е п а н
Се ж не навіки, рибонько, тим часом,
поки утихомириться...
(Знов пригортає її).
О к с а н а (не відповідаючи на пестощі; безвиразно)
Гаразд,
нікому не писатиму.
С т е п а н
Ти, серце,
на мене гніваєшся.
О к с а н а (так само)
Ні, чого ж?
Ти маєш рацію. Нащо писати?
Степан опускає руки. Оксана повагом виходить з хати.

IV

Терем.

О к с а н а гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в'ялі.
С т е п а н
(увіходить і сідає близько Оксани на дзиглику)
Щось голова болить...
О к с а н а (не підводячи очей від шитва)
Ти пізно встав.
С т е п а н
Та світом же прийшов з тії беседи.
О к с а н а
Було там весело?
С т е п а н
Ей, де там в ката!
По щирості бояться слово мовить.
П'ють, п'ють, поки поп'ються, потім звада…
О к с а н а
А як же там, Степане, та супліка?
С т е п а н
Та що ж... ніяк. Цар каже: "Прочитаєм,
подумаєм"... Чували вже ми теє!
О к с а н а
Що ж буде?
С т е п а н (з болісною досадою)
Ой, не знаю! Не питай!
Мовчать. Оксана шиє, потім голка випадає їй з рук.
С т е п а н
Хоч би ти щось, Оксано, розказала,
а то так сумно, голова забита
усяким лихом.
О к с а н а (в'яло)
Що ж я розкажу?
Нічого я не бачу і не чую,
сиджу собі...
С т е п а н (трохи роздражнений)
Ну, робиш же що-небудь?
О к с а н а
Учора вишила червону квітку.
сьогодні синю. Се тобі цікаво?
С т е п а н
Ти так неначе дражнишся зо мною!
О к с а н а (крізь сльози)
Ні, далебі, Степане, не дражнюся!
С т е п а н (придивляється до шитва Лагідно)
А що се буде з тої лиштви, любко?
О к с а н а (знов безучасно)
Не знаю, се щось Ганна почала.
С т е п а н
Либонь, собі на посаг. Се вже хутко
її весілля.
О к с а н а
Та за місяць ніби.
С т е п а н
От на весіллі трохи погуляєш,
розважишся.
О к с а н а
Ет, знаю ту розвагу!
Частуй та кланяйся: "Не обезсудьте..."
А гостійки поза плечима судять:
"Черкашенка, чужачка..."
С т е п а н
Ти вже надто
на те зважаєш.
О к с а н а (байдуже)
Ні, мені дарма.
Мовчання.
С т е п а н
Ти так неначе втомлена сьогодні.
Клопочешся при господарстві, може?
О к с а н а
Ні, я не клопочусь, — то все матуся.
Ми з Ганною все шиємо.
С т е п а н
То, може,
не треба стільки шити?
О к с а н а
Що ж робити?
Насіння я лузати не люблю,
так як Ганнуся. Треба ж десь подіти
і руки, й очі...
С т е п а н
Бідненька ти в мене.
(Оксана проривається риданням).
Оксано! Що се ти? Та бог з тобою!
Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?
О к с а н а (трохи стишуючись)
Вони як рідні... я на їх не скаржусь...
С т е п а н
Так що ж?
О к с а н а (уриває ридання, з одчаєм)
Степане! Ти хіба не бачиш?
Я гину, в'яну, жити так не можу!
(В знесиллі похиляється па кросна)
С т е п а н
Се правда, не ростуть квітки в темниці...
А я гадав...
(Ходить по хаті в тяжкій задумі, потім спиняється
перед Оксаною).
Оксано, заспокойся,
поговорім ладом.
О к с а н а
Про що, Степане?
С т е п а н
Виходить, я тебе занапастив.
О к с а н а
Ні, я сама...
С т е п а н
Однаково. Я більше
не хочу заїдать твоєї долі.
Хоч як мені се гірко... я готовий
тебе до батька відпустити.
О к с а н а
Як?
А ти ж?
С т е п а н
Я тут зостануся. Для мене
немає вороття, ти ж теє знаєш.
О к с а н а (зворушена)
То се б тебе покинути я мала?
Чи я ж на те стояла під вінцем
і присягу давала?
С т е п а н (гірко)
Я, Оксано,
не хан татарський, щоб людей держати
на присязі, мов на шнурку. Ти вільна.
Се тільки я в неволі.
О к с а н а (хитає головою)
Ні, Степане.
С т е п а н
Чого ж? Я присягу тобі вертаю...
(Голос його переривається від турботи).
І я прошу тебе... прости мене...
що я... тебе відмовив від родини...
що я...
О к с а н а (обіймає його)
Ні, годі, не кажи!
Не знаєш ти... Ще ж ти мені ні слова,
ні слова не промовив там, у батька,
а вже моя душа була твоєю!
Ти думаєш, як я тепер поїду
від тебе геть, то не лишиться тута
моя душа?
С т е п а н
Так що ж робити, люба?
О к с а н а
Втікаймо всі! Мій батенько поможе
прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втікаймо на Вкраїну!
С т е п а н
Цар достане
боярина свого скрізь на Вкраїні,
та ще й твоїй родині буде лихо.
Не скриємось нігде...
О к с а н а
Втікаймо в Польщу!
А ні, то на Волощину!
С т е п а н
Що з того?
Зміняємо чужину на чужину...
Приблудами чужі пороги будем
там оббивати... все одно, що й тут.
О к с а н а
Ні, там вільніше.
С т е п а н
Треба заслужити
чимсь ту сусідську ласку. Чим же більше,
коли не зрадою проти Москви?
О к с а н а
Так їй і треба!
С т е п а н
Присяга, Оксано,
велике діло. Цар мені не верне
так присяги, як я тобі вернув.
Та й я йому не можу повернути
всього, що я приймав з його руки.
Мовчання. Починає сутеніти. Десь у церкві тихо дзвонять.
О к с а н а
Степане, вже не говорімо більше
про се ніколи.
С т е п а н
Так, не треба, люба...
(Згодом).
Чому не шиєш?
О к с а н а
Вже мені не видко.
А ще світити рано.
С т е п а н
Заспівай
щось потихеньку, якщо можеш.
О к с а н а
Добре.
(Співає потихеньку)
"Ой як було хорошенько, як рід з родом п'є,
вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.
"Сеструненько-голубонько..."
(Уриває)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась від співів.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє)
С т е п а н (стривожений)
Ой, кохана,
чи ти не хвора?
О к с а н а
Де ж там! То щось так.

Увіходять м а т и й Г а н н а, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.

М а т и
Добривечір, дітки! Що сидите
так поночі?
С т е п а н
Так, дещо розмовляли.
М а т и
Не наговоряться все голуб'ятка.
Коли б то бог судив і Ганні нашій
таке подружжя!
Г а н н а (світить тим часом ( розгортає пакунки)
Подивись, Оксано,
чого ми накупили!
Оксана підходить.
Се на шубу,
а се на літники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли
аж до купців заморських.
О к с а н а (жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весіллі!
Нехай уже московки не здивують!
Г а н н а
От я люблю, як ти така весела,
а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
М а т и
Та звісно, і чого б таки журитись?
Ви люди молоді... у хаті лад...
О к с а н а (підхоплює)
За хатою добро...
Г а н н а (не завважаючи іронії)
Авжеж, сестричко,
якби ти бачила, що там купців
наїхало! І чом ти не пішла
із нами вкупі?
О к с а н а
Я дошити хтіла,
а завтра й я піду по всіх усюдах,
закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
С т е п а н
Чом би ж то не можна?
О к с а н а (плеще в долоні й приспівує)
"Бодай мені такий вік довгий,
як у мене чоловік добрий!.."
М а т и (втішно всміхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
Г а н н а
А як вона мені співала гарно
весільної! Сестричко, заспівай
тієї, як то косу розплітають.
О к с а н а
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду
або приданкою — ти тільки слухай:
(Співає дуже голосно, по-сільському).
"Не бійся, матусю, не бійся,
в червоні чобітки обуйся,
щоб твої підківки бряжчали,
щоб наші вороги мовчали!
Гу!"
(Вигукнувши, вискакує на ослін)
Отак приданки скачуть через лавки!
С т е п а н (ловить її й здіймає з ослона)
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
М а т и
Та правда, донечко, почує челядь...
О к с а н а
Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!
Г а н н а (сміючись)
Та я не вмію!
О к с а н а
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).
"Гуляй, гуляй, господине,
нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине,
гуляй, гуляй, господине!"
Що ж ти.