Скорочено Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера - Ярослав Стельмах
Четвертим чи п'ятим каменем Митько таки влучив у голову. Щось у ній голосно тріснуло, і… ріг зламався. Із тварюкою в цей час діялося щось дивне. Вона смикнулась в один бік, у другий і пішла під воду. Ось голова його знов з'явилась на поверхні і раптом людським голосом загорлала: "Рятуйте! Рятуйте! Тону!" То був Василь. Сергій думав, що чудовисько їсть Василя, а Сергій уже кинувся рятувати хлопця, бо зрозумів, що то він їх дурив, а тепер тонув. Сергій допоміг, і друзі під пахви витягли Василя на сухе. Схлипуючи, він поваливсь на пісок і очманіло поводив туди-сюди безтямними очима. "Догрався? – мовив Митько. – Пустунчик!" Василь щось белькотів, раз у раз пускаючи з рота фонтанчики. Потім Василь признався, що просто хотів їх налякати. Це він робив "сліди" чудовиська, а бурштин у сестри з намиста зняв. Та то і не бурштин зовсім… І дерева граблями подряпав, і вороняче пір'я поклав. І в тромбон дудів – Фа-Дієзів, а хлопці й не впізнали.
Сергій розлютився і уже хотів вибити добре Василя, але Митько спинив. Він сказав, що Василеві треба подякувати, бо завдяки йому, вони дізналися і вивчили дуже багато.
І друзі пішли. А Василь лишився на піску – мокрий і жалюгідний. Сергій крокував поруч із Митьком і думав: "Як здорово минув у нас цей місяць". "А колекція? – раптом згадав. – А як же колекція? Але ж у нас попереду ще пів літа, – тут же заспокоїв себе. – Ще цілий місяць. Теж, мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком".
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
