Скорочено Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера - Ярослав Стельмах
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ III
Озеро. Змії люблять сіно.
Зранку Сергія розбудила настирлива муха і чийсь пронизливий голос. То до Митькової бабусі, яку всі кликали "Демидівна", прийшла бабуся Дмитрівна, та, до якої приїхав Василь Трош. Вона хвалилася, що її Василь вже давно прокинувся і поїхав кудись велосипедом.
Друзі смачно поснідали, взяли рюкзаки з їжею й усякою всячиною, прихопили сачок, морилку, коробку, шпильку і подалися до лісового озера. Митько радів, що бабуся нічого їм не казала, нічого не забороняла, не просила допомагати по господарству. Хлопець згадав, як позаторік спробував сапати, але виполов якусь розсаду, а бур'яни полишив. Коли ж хотів дров нарубати, поліняка відскочила й по лобі тарахнула. Тиждень із ґулею ходив, а сокиру від нього ховати стали.
Дорогою до лісу друзі зустріли Василя, який обізвав їх мухоловами. "А щоб тобі колесо відпало!" – кинув Сергій вслід Василевому велосипеду. У друзів зіпсувався настрій, але біля озера вони знов почули себе щасливими і офіційно відкрили літній сезон.
На пагорбі друзі побачили старий курінь, біля якого навіть було розчищене місце для вогнища. А сіна скільки! Митько заходився бігати навколо купи паліччя й сіна, штрикаючи в неї з усіх боків держаком сачка. Він хотів перевірити, чи немає там змій, бо вони люблять сіно.
Потім хлопці взялися ремонтувати курінь і приводити його до ладу. За годину все було готове.
РОЗДІЛ IV
Таємничий і, бр-р-р-р, – який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати.
Друзі приходили до озера щодня. Набирали харчів, дорогою ганялись із сачками за всякими мушками та один за одним. Біля озера вилежувалися на сонці і купались у теплій воді.
Але одного ранку побачили, що у їхньому озері купається якийсь хлопець. Друзям це одразу не сподобалось, бо то був Василь. Уздрівши хлопців, він хутко виліз на берег і на цей раз поводився дуже дружелюбно. Василь навіть подарував хлопцям жовтий прозорий камінець, у якому застигла навіки маленька комаха. Василь розповів, що камінь – це бурштин, така смола дерев, що пролежала в землі мільйони років і закам'яніла, і знайшов він її у цьому озері. Хлопець говорив, що тут можна й не таке зустріти. Поганий поголос ходить про озеро, мовляв, хтось живе у ньому. По ночах, правда, не часто, виє страшно і зітхає "о-о-о-ох", а вдень не вилазить. Минулого року телятко з'їло. Потім Василь показав на кількох соснах сліди від лап чудовиська. На стовбурах видніли глибокі подряпини, кореневища двох-трьох дерев були підриті, луска від кори вкривала землю. Закінчивши розповідь згадкою про лохнесське чудовисько, Василь зник з-перед очей.
Митько вирішив розпитати в когось із старших і почитати книжки про Лох-Несс.
***
В бабусиній хаті Митько порався коло мізерної колекції (кілька жучків і метеликів) і раптом у нього виникла ідея оселитися коло озера і самим простежити… за отим от… Сергій перепитав, чи будуть вони там ночувати. Митько сказав, що будуть, і побіг просити бабусю відпустити їх на ніч у курінь. За 5 хвилин він прибіг щасливий: бабуся дозволила.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ V
Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог.
І друзі рушили до озера. Попереду весело вистрибував Митько, за ним із рядном і ковдрами човпав Сергій. Клунок зв'язали один і домовилися нести його по черзі. Сергій був настроєний скептично, а Митько мріяв сфотографувати чудовисько.
Біля озера друзі вирішили по черзі вартувати, щоб чудовисько зненацька не напало, якщо здумає вилізти з води.
Надвечір Митько пішов спати. Щоб о другій годині ночі змінити Сергія. Довго Сергій сидів біля багаття і дививсь, як темрява полонить ліс. Хлопець трохи боявся. Згадалась домівка, татусь, мама… Потім хлопець вирішив трішки подрімати, спершись спиною на курінь. Сергій заснув, а через деякий час його розбудив Митько і сварив за це. Сергієві не було чого відповісти. Він пішов у курінь, а Митько став вартувати. Сергія мучила совість, тому через деякий час він вийшов з куреня, та раптом побачив, що Митько на своєму посту теж солодко спить. Сергій витягнув ковдру, обережно вкрив товариша й поліз усередину.
Другої ночі варти вже не виставляли: Митько вважав, що краще вже спати всередині куреня, ніж надворі.
Вранці, прокинувшись, вони побігли до озера вмитись, та на вогкому піску коло самої води побачили відбитки здоровенних і страшних лап. Ввечері хлопці пішли спати у село. Митько придумав взяти у бібліотеці книжки із зоології і знайти щось про чудовисько з озера.
РОЗДІЛ VI,
який проливає світло на наших пращурів і ще на дещо. Ну й Митько!
Бібліотекарка дивувалася, коли хлопці втретє прийшли міняти книжки. А Митько читав про драконів в Індонезії, про голландського льотчика, першого європейця, який побачив драконів острова Комодо. Цим драконом виявилась гігантська ящірка, або ж варан.
