Рідні діти - Іваненко Оксана

Материнська радість заливала серце Марини Петрівни. Які хороші

у неї діти, як усе зрозуміли!

— Тільки це не треба підкреслювати,— сказала вона,— треба дуже тактовно все налагодити. І все-таки про лист сказати.

— Якщо дозволите,— тихо промовила Леночка,— я з нею поговорю через кілька днів. А зараз хай Катя їй усякі доручення дасть, поговорить про піонерські обов'язки. Катя це вміє.

— Гаразд,— сказала серйозно Катя.— Я тепер буду з нею. Я хочу, щоб Тоня не сумувала.

* * *

Ляльку звали Ясочкою. Про Ясочку вчили вірша в школі, і Світланка читала його на святі. Усім дуже подобалося. Коли після свята шефи вийняли з довгої коробки чималеньку ляльку, Тоня одразу запропонувала назвати її Ясочкою.

Це була, напевне, дуже дорога лялька, вона закривала й одкривала очі, у неї були ніжні рожеві щічки і кучеряве волоссячко.

— Ой, обережно, не розбийте! — склала руки Світланка, коли ляльку виймали з коробки.

— Малята її розіб'ють одразу, — сказала ревниво Зіночка.

— Вона, напевне, фарфорова,— зауважила Катя.

— Може, дати її середнім? — запропонувала Ліна Павлівна, побачивши, якими очима дивляться на ляльку Світланка, Зіночка, Тоня, Надя і інші дівчатка.

— Хай у нас! Хай у нас буде! — аж застрибала Світланка. — Ми їй будемо плаття шити, ліжечко зробимо.

— Такі дорослі дівчата — і грати в ляльки! — презирливо мовила Роза.

Але Марина Петрівна розсудила так, щоб ляльку лишити в середній групі, і у вільний час дівчатка сідали в любимому куточку — за роялем у залі і шили, шили, шили...

Кастелянша Олена Іванівна дала клаптиків, і ляльці нашивалося придане. Шила більше за всіх Світланка, Зіна і Надя влаштовували без кінця ляльчині апартаменти, а Тоня вигадувала безліч історій з життя ляльки Ясочки.

Це була довготривала, нескінченна гра. Звичайно, Ясочка ходила до школи, Ясочка добре вчилася, у Ясочки були контрольні, і вона боялася завжди арифметики. Крім того, у Ясочки були всі таланти: вона чудово декламувала вірші (це за неї робила Зіна), мала прекрасний голос (за неї співала Надя, і хоча вона трошки пищала, усі уявляли, що Ясочка співає чудесно), і була найпершою балериною в усій школі (про це тільки розповідалось!).

Катя знайшла дівчаток у залі, в куточку за роялем. Катя зупинилася подивитися ноти на роялі, і дівчатка не звернули на неї уваги.

Гра їхня була дуже дивна.

Лялька Ясочка спокійно лежала на колінах у Світланки. Світланка, Зіна і Надя сиділи тихо-тихо, не зводячи очей з Тоні, а Тоня пошепки їм щось розповідала.

— Ах,— сказала мама (це розповідала Тоня, вона нібито читала по книжці), — нашій Ясочці завтра вісім років. Ми влаштуємо їй день народження. — Я спечу їй чудовий пиріг,— одразу сказала бабуся.

— З чим? — зацікавлено спитала Світланка.

— Не перебивай. Пиріг буде з яблуками,— швидко сказала Тоня і продовжувала тим самим тоном, ніби читала. — Я подарую їй чудовий товстий зошит,— сказав тато,— щоб вона записувала туди власні вірші і повісті і все, що їй подобатиметься. — А я подарую їй чудовий альбом для листівок,— сказала тьотя Ліна. — Я пошию їй білий фартушок з мереживом,— сказала мама,— дозволю скликати всіх подруг і влаштую для них чай. — А я подарую книгу "Четверта висота",— сказав дядя,— і портрет Леніна.

Усі подарунки вони приготували під секретом, і Ясочка нічого не знала до дня свого народження, і навіть бабуся спекла пиріг, поки Ясочка була в школі.

— А день народження буде завтра,— раптом закінчила Тоня.

— Мені дуже подобається день народження. Але я читала про це тільки в книгах,— зітхнула Світланка.

— Який же у нас може бути день народження, коли ні в кого нема документів і ніхто не знає, в який день треба святкувати,— сказала розсудливо Зіночка.

— Звичайно,— покірно погодилася Світланка.

— Ну, мама тепер напевне знає,— сказала раптом Тоня, — вона влаштує.

— Справді! — зраділа Світланка. — І я їй скажу, щоб подарунки були мені і тобі.

Катя все чула. Ні, не треба, щоб ця розмова продовжувалася далі, її треба урвати — але які невідповідні умови для її власної бесіди!

— Тоню! Я тебе скрізь шукала. Я вже прочитала "Четверту висоту",— сказала вона раптом. — Якщо хочеш, бери. Тільки зараз, бо там Ася моститься взяти.

— Ой, дай мені спочатку! — враз схопилася Тоня. — Дівчатка, ви чекайте, я побіжу з Катею.

— А Зіну, по-моєму, Іра шукала,— сказала Катя. Та однаково гра на сьогодні скінчилася.

Катя по-дружньому обняла Тоню.

— Ти тільки швидше читай, а то ж мене дівчатка лаятимуть, що я спочатку малим виділяю.

— Хіба я мала? — навіть образилася Тоня. — Я ж середня.

— Ну, все-таки. І Ася, і Роза вже піонерки, а ти ще ляльками граєшся.

Тоня почервоніла.

— А хіба піонеркам не можна ляльками гратися? — спитала вона так серйозно, що Каті стало навіть шкода дівчинки.

— Ні, я не знаю, хіба є таке правило? — чистосердо призналася вона.

— Знаєш, я просто люблю вигадувати різне життя, — пояснила Тоня.

— Я розумію,— раптом сказала Катя. — Але я люблю щось таке вигадувати, щоб можна було самій і зробити. Ти знаєш, мені й досі дивно, що ми можемо щось вигадати, вирішити і зробити! Я ніяк не звикну до цього.

— Ти ж завжди щось робиш,— з захопленням сказала Тоня. — І садок, і стінгазети, і всі свята, і рада дружини — ти скрізь і ні від чого не відмовляєшся. От інші починають і кидають, а ти ні, — все по-справжньому робиш.

— Знаєш, це я все перевіряю,— одверто, але так ніби під секретом сказала Катя. — Це я все перевіряю, що ми насправді можемо зробити.

Адже ж я піонерка. Навіщо ж тільки називатися? — Вона усміхнулася — розмова почалася!.. — От ти прочитаєш книжку про Гулю Корольову. Вона була справжня піонерка і вже якщо поставить собі мету — обов'язково досягне.

— А мене ще не скоро можуть у піонери прийняти? — потупивши очі, несміливо спитала Тоня і знову почервоніла. Справді, куди ж! От тільки-но ляльками бавилась, а тут в піонери! — Ти думаєш, я ще дуже несвідома?

— Ні, я так зовсім не думаю,— щиро сказала Катя.— Навпаки, я думаю, що зовсім скоро приймуть, і я ще думаю, що ти зможеш допомогти нам із стінгазетою і журналом. Чому тільки старші? Треба, щоб і середні в усьому допомагали. І я думаю, ви вже цілком виросли, щоб вас прийняли в піонери. Тільки, звичайно, треба підготуватися, треба ж знати, що таке піонер, для чого вступають у піонерорганізацію.

— А ти розкажи,— пошепки попросила Тоня.

Світланка була ще мала. Ну, просто мала. Вона теж слухала Катю і Машеньку, але її щиро більш цікавив весь ритуал: як прийматимуть, що треба казати, чи одразу пов'яжуть червоний галстук. Їх готували до вступу разом, чотирьох середніх дівчат — Тоню, Світланку, Зіночку і Надю.

А про підслухану гру Катя розповіла Лені і Ліні Павлівні, і раптом всі втрьох почали згадувати, як колись давно-давно святкували їхні іменини.

— Все-таки нам ще встигли справляти,— з сумною усмішкою сказала Лена. — А от середнім і малятам — зовсім ні... не встигли... Я пам'ятаю, Зінин день був у серпні, а числа, звичайно, не пам'ятаю. Треба буде в серпні їй щось подарувати.

— Про Світланин тепер мати згадає,— сказала Катя.— А мій був у березні. Я в березні народилася. 15 березня.

— І мій у березні, я ніколи й не згадувала за цей час,— сказала Ліна Павлівна. — Це ж уже скоро. Що подарувати тобі, Катю, га?

— Ну, от ніби я напросилася, — почервоніла Катя. І щоб повернути розмову на інших, сказала: — А от коли день народження Тоні, зовсім невідомо. Правда, можна вигадати,— додала вона раптом.

А все до кінця вигадала Марина Петрівна.

Спочатку вона зібрала виховательок і порадилася з ними. Потім зібрала старших дівчат, і те, що дівчата почули, було дуже веселе!

— Ми вирішили святкувати іменини всіх наших дітей,— сказала вона,— вірніше, день народження. Але ж ви самі знаєте — більшість із вас не пам'ятає, особливо малята. Проте ми завжди можемо вибрати відповідний день. От, наприклад, Тоню цими днями приймуть у піонери. Хіба не може цей день бути і днем її народження?

— Ой, як добре! — зраділа Лена.

— Із цього року вона завжди відзначатиме цей день, все своє життя. Будемо вважати, що саме в цей день їй мине десять років. Про Зіночку ми вже знаємо — вона народилася у серпні, а Надя, казав її старший брат, у липні. Ми зможемо їхній день святкувати разом. А разом з Тонею ми влаштуємо й іменини Каті, адже і ти в березні народилася. Згода, дівчатка? І саме на канікули.

Дівчатка були в захопленні, вони верещали, посхоплювалися з місць. Тільки Катя дуже почервоніла і сказала:

— Та й Ліна Павлівна ж іменинниця. На другий день після мене!

— А-а! — протягла Марина Петрівна і так подивилася на Ліну Павлівну, наче спіймала її на гарячому. — Про себе вона змовчала! Гаразд! Буде в нас три іменинниці і пироги трьох сортів!

Це хіба педрада? Обмірковували, які подарунки приготувати, які плаття пошити, які пироги пекти, кого запросити в гості.

— Я не вестиму протоколу, я просто все по-хазяйському запишу! — сказала Ліна — секретар педради.

— Ні, обов'язково голосувати! Я, наприклад, за пироги з яблуками! — аж залилася сміхом Машенька.

— Дівчата, не пустуйте,— спинила їх Марина Петрівна, але їй самій було весело дивитися на них. І Машенька, і Ліна з таким палом сперечалися з Оленою Іванівною, чи одягати іменинницям щось відмінне від інших, чи ні, з Ніною Йосипівною, що готувати на обід, і так хвилювалися, щоб часом кого не пропустити в списку гостей, що на них не можна було дивитися без усмішки. Потім Машенька раптом посерйознішала і сказала майже урочисто:

— А прийом у піонери мусить бути надзвичайним. Я вже все, все обміркувала!

Звичайно, "старі соратники" — Ольга Демидівна, Софія Миронівна, інші досвідчені вихователі були міцною опорою в усій роботі, але інколи Марина Петрівна думала, що в будинку було б зовсім не те без цих дівчаток з їхнім юним запалом. Вона згадувала слова свого вчителя, незвичайного педагога — Антона Семеновича Макаренка, про те, як треба вміло підбирати педколектив, що поряд з досвідченими, до педантизму точними педагогами мусить бути обов'язково молодь, палка, захоплена, хай з помилками в роботі, але з мріями, нерозв'язаними питаннями, спірками, яка ще сама вчиться у старших, але з якою діти почувають себе вільніше, простіше, легше — адже це майже ровесники, і в яку діти трохи закохані, намагаються її наслідувати.

От так було в будинку з Машенькою і з Ліною.