Отелло, венеціанський мавр - Вільям Шекспір

Лодовіко

Де той безумний? Де він, той нещасний?

Отелло

Той, що колись Отелло був,- я тут.

Лодовіко

І де той гад? Ведіть сюди падлюку!

Отелло

Дивлюсь йому на ноги - ні, то казка... 15

Якщо ти й справді чорт, то я тебе

Убить не зможу...

(Ранить Яго)

Лодовіко

Відберіть меча

У нього!

Яго

Я в крові, але живий.

Отелло

Я й не жалкую; хочу я, щоб жив ти,

Бо вмерти, почуваю я,- блаженство.

Лодовіко

О ти, Отелло! Той, що був колись

Таким героєм, а тепер попався

В тенета клятого раба! Не знаю,

Як личило б тебе назвати?

Отелло

Звіть

Убійником, як хочете, та чесним,

Бо я зі зла нічого не робив,-

Я все приносив тільки в жертву честі!

Лодовіко

Негідник цей вже майже визнав злочин.

Ви з ним змовлялись Кассіо убити?

Отелло

Так.

Кассіо

Я приводу вам не давав ніколи,

Мій генерале дорогий.

Отелло

Я вірю,

І вас прошу - простіть мені. Нехай

Напівдиявол цей вам відповість,

Навіщо так обплутав він мені

І душу, й тіло?

Яго

Я уже сказав.

Нічого в мене не питайте; все,

Що знаєте,- те знаєте. Віднині

Я й слова більше не скажу.

Лодовіко

Невже?

А щоб молитися?

Граціано

Розкриють рот

Тортури.

Отелло

Справді, то найкращий засіб.

Лодовіко

Тепер, синьйоре, я вам поясню,

Чого ви ще не знаєте, гадаю.

Ось два листи - обидва ми знайшли

В кишені у забитого Родріго.

Тут сказано, що Кассіо убити

Повинен був Родріго.

Отелло

О підлий!

Кассіо

Гірший за поган прелютих!

Лодовіко

А другого листа, мабуть, хотів він

Послати Яго. Ну, а той прийшов

До нього сам.

Отелло

Мерзотний душогуб!

Як, Кассіо, потрапила до вас

Ця хустка, що належала дружині?

Кассіо

Знайшов її я у своїй кімнаті;

А Яго нам признався сам, що він

Її навмисне там мені підкинув,

Аби якоїсь досягти мети,-

І він її досяг.

Отелло

О дурень! Дурень!

Кассіо

В листі Родріго докоряє Яго

Іще й за те, що той його підбив

Зі мною посваритися на варті;

Я ж через те свою посаду втратив.

Очутившись, він щойно нам сказав,-

Хоч ми й гадали, ніби мертвий він,-

Що вбить мене його підбурив Яго

І той же Яго сам його поранив.

Лодовіко

Ви з нами підете з покоїв цих.

Скасовані і влада ваша, й сан;

Правителем призначено на Кіпрі

Віднині Кассіо. А для цього

Мерзенного раба,- які лиш є

Тортури найжахливіші, повільні,

Щоб довго не вбивали,- хай усіх

Зазнає він. Ви - в’язень наш, Отелло,

Допоки не дізнається про злочин

Сенат Венеції. Ведіть його.

Отелло

Стривайте-бо! Ще слово, два - раніше,

Ніж вийшли ви,- сказати вам я хочу.

Венеції я добре послужив -

Це знають всі. Та мова не про те.

Я маю ось яке до вас прохання:

Коли ви будете писать в сенат

Про всі оці страхіття, то про мене

Ви напишіть лиш те, який я є;

Не зменшуйте провини і навмисне

Не перебільшуйте. А напишіть,

Що я кохав без розуму й без міри,

Що піддававсь я ревнощам не легко,

Але, піддавшись, жодних меж не знав;

Що викинув, мов йолоп-індіанець,

Перлину найкоштовнішу, ціннішу

Незмірно, аніж рід його увесь;

І що мої, колись суворі, очі,

Не звиклі до плачу й м’якого смутку,

Ллють сльози нині, як смолу цілющу

Дерева аравійські рясно ронять.

Все напишіть і ще одне додайте:

Коли якось в Алеппо я побачив,

Як турок злий в тюрбані тяжко бив

Венеціанця і сенат паплюжив,

Вхопив я пса-обрізанця за горло

І заколов його - отак!

(Заколює себе)

Лодовіко

Кривавий час!

Граціано

Даремні всі слова!

Отелло

Я цілував тебе, коли вбивав...

(Падає на Дездемону)

Цілуючи тебе, я смерть прийняв!

(Умирає)

Кассіо

Цього боявся я, одначе думав,

Що при собі немає в нього зброї.

Яка душа велична!

Лодовіко

(до Яго)

Пес спартанський! 16

Лютіший за чуму, за голод, навіть

За море розхвильоване! Дивись!

Дивись сюди на цей тягар жахливий,

Що он похмуре ложе угинає.

Це все - твоя робота! Для очей

Страшна отрута! О, мерщій прикрийте!

Ви, Граціано, залишіться в замку

І порядкуйте тут усім майном,-

Ви ж спадкоємець мавра. Вас прошу,

Правителю шановний, взять на себе

І покарать пекельного падлюку;

Призначте час, і місце, і тортури.

О, виберіть йому найтяжчу кару!

А я про цю тяжку, печальну втрату

З печальним серцем розповім сенату.

Виходять.

___________

Цю трагедію «слуги його величності» показували в банкетному залі Уайтхолу 6 листопада 1604 р. Оскільки п’єси в ті часи ставилися зразу ж після написання, шекспірознавці датують «Отелло» тим же 1604 р. Немає відомостей і про прижиттєві публікації твору, перше його видання позначене 1622