Отелло, венеціанський мавр - Вільям Шекспір
Убила б з горя! О, яка мерзота!
Яго
Ти з глузду з’їхала? Іди додому!
Емілія
Синьйори добрі, дайте говорити!
Покірна я йому, та не тепер...
Я, може, й не вернусь додому, Яго.
Отелло
Ой! Ой! Ой!
(Падаючи на ліжко)
Емілія
Так. Тепер лежи і плач,
Бо ти убив невинність найчистішу,
Що будь-коли дивилася на світ.
Отелло
(підводячись)
О ні, вона була безчесна! Дядьку!
Я мало знаю вас... ах, ось лежить
Небога ваша... Руки ці і справді
Їй дихання спинили нагло в грудях...
Я знаю, вчинок мій жорстокий ніби
Й огидний!
Граціано
О нещасна Дездемоно!
Це добре, що помер твій бідний батько.
Йому твій шлюб прискорив смерть, і горе
Порвало нитку літ його похилих.
Якби він був живий тепер, то вдався б
У розпач він; прокльонами від себе
Прогнав би ангела свого навіки
І душу засудив би на погибель!
Отелло
Так, це жахливо! Тільки ж Яго знає,
Що з Кассіо вона, забувши сором,
Не менш як тисячу разів пускалась
На те огидне і безчесне діло...
Признався Кассіо; і в нагороду
Вона йому за всі труди любовні
Мій перший подарунок віддала!
Що сам на знак пошани і кохання
Подарував, те в Кассіо я бачив,-
То хустка, що її мій батько дав
Колись на згадку матері моїй.
Емілія
О небо! О святі небесні сили!
Яго
Замовкни!
Емілія
Рветься!.. Ой, на волю рветься!..
Мені замовкнути? О ні! Нізащо!
Я говоритиму, як вільний вітер!
Хай небо, й люди, і чорти, і все,
Нехай усе повстане проти мене -
Я буду говорити!
Яго
Схаменися!
Іди додому!
Емілія
Не піду!
Яго видобуває меча.
Граціано
О сором!
З мечем на жінку!
Емілія
Нерозумний мавре!
Ту хустку, що згадав ти, я знайшла
І чоловікові дала, бо він
Так часто й наполегливо просив
(Багато більш, ніж та дрібниця варта),
Щоб я її для нього вкрала.
Яго
Ти!
Паскудне стерво!
Емілія
Кассіо вона
Дала ту хустку?.. Ні! То я знайшла
І мужеві своєму віддала...
Яго
Ти брешеш, погань!
Емілія
Ні! Я не брешу!
Клянуся небом! Ні, мої синьйори!
О йолоп кровожерний! Що й робив би
Із жінкою хорошою цей дурень?
Отелло
Невже громи на небі лиш для того,
Щоб в час грози гриміти! Нечестивцю!
Отелло кидається на Яго, але Монтано відбирає в нього зброю. Яго ззаду заколює дружину й вибігає.
Граціано
Упала... Він убив свою дружину!
Емілія
Так, так... Прошу вас, покладіть мене
Найближче до синьйори...
Граціано
Втік! Але
Убив свою дружину.
Монтано
Нечуваний мерзотник! Заберіть
Цього меча, що відібрав я в мавра.
На дверях станьте, стережіть його;
Не випускайте - вбийте краще. Я ж
Біжу за ланцем тим.
Виходять усі, крім Отелло й Емілії.
Отелло
Із рук моїх
Меча забрав якийсь хлопчак нікчемний!
Але й навіщо б довше честь жила,
Ніж чесність?.. Хай же гине все!
Емілія
Синьйоро,
Що віщувала пісня про вербу?
Чи чуєш ти мене? Я - наче лебідь -
Із піснею помру...
(Співає)
Ой вербо, ой вербо...
Ні, мавре, вірною вона була
Й тебе кохала щиро, лютий мавре!
Клянусь душею, правду я кажу...
І з цим я умираю, умираю...
(Вмирає)
Отелло
Тут є ще й інша зброя в цій кімнаті -
Це загартований в льодо́вих водах
Іспанський меч. 14 А, ось і він... Гей, дядьку!
Я мушу вийти. Випусти мене.
Граціано
(за сценою)
Наважишся - то дорого заплатиш;
Не забувай того, що ти беззбройний,
А через те скорися і терпи.
Отелло
Ну, то зайди сюди поговорити,
Бо я й беззбройний нападу на тебе.
Входить Граціано.
Граціано
Ну, в чому річ?
Отелло
Ось маю я меча.
Ніколи кращий меч іще не висів
В солдата на стегні. Бували дні,
Коли рука моя і добрий меч
Мені дорогу вільно прокладали
Крізь перешкоди більші в двадцять крат,
Ніж ваші... Та навіщо вихвалятись?
Хто може скерувать веління долі?
Те все в минулому... Мене не бійтесь,
Хоч і стою з мечем я перед вами;
Мій шлях скінчивсь, і тут його кінець,
Тут берег моря, тут причал останній,-
Мій корабель згортає всі вітрила...
Відходите назад?.. Ви боїтесь?
О, не лякайтесь так,- даремний страх...
Тростинкою торкніть Отелло в груди -
Й відступить він... Куди Отелло йти?
Який-бо в тебе вигляд, жертво долі!
Бліда, як і твоя сорочка! Так...
Коли на суд ми з’явимось з тобою -
Мою твій погляд скине з неба душу,
Й дияволи її підхоплять... Ти
Холодна, дівчинко моя! Холодна,
Як чистота твоя...
О клятий, клятий раб! Женіть мене,
Дияволи пекельні! Геть женіть!
Геть звідси від небесної краси!
Крутіть мене в шаленому борвії!
Паліть мене у сірці! І омийте
В розпечених безоднях вогняних!
Ох Дездемоно! Дездемоно! Вмерла!
Ох! Ох! Ох!
Входять Лодовіко, Монтано
