Отелло, венеціанський мавр - Вільям Шекспір
Проте я переконана в одному:
Як зраджують жінки, то це вина
Самих лише чоловіків, коли
Вони свою повинність забувають,
Зсипаючи в чужий поділ ті блага,
Які належать тільки нам; або
Коли, безглуздим ревнощам піддавшись,
Вони тиранять нас і навіть б’ють;
Або на зло нам зменшують прибутки,
Які належать тільки нам по праву.
Таж є і в нас у тілі жовч, і ми,
Хоч і покірні, все ж до помсти здатні.
І хай усі чоловіки те знають,
Що й у жінок, як і в чоловіків,
Є почуття ті самі й не слабкіші:
І зір, і нюх, і смак,- і можем ми
Від кислого солодке відрізняти,
Як і вони. А що керує ними,
Коли вони міняють нас на інших?
Чи часом не бажання забавлятись?
Я думаю, що так. Хвилює пристрасть?
Я думаю, що так. Бракує волі?
Напевно, так. Ну, то хіба і в нас,
Як і в чоловіків, нема бажань,
Немає пристрастей, міцніша воля?
Не прагнемо ми забавок веселих?
Тож хай чоловіки жінок шанують!
Хай знають, що коли ми грішимо,
То приклад тільки з них ми беремо!
Дездемона
Добраніч! Хай же бог мене навчить
Зі зла не зло, а лиш добро чинить!
Виходять.
ДІЯ П’ЯТА
СЦЕНА 1
Кіпр. Вулиця.
Входять Яго й Родріго.
Яго
За виступ цей сховайся. Зараз він
Ітиме тут. Добудь мерщій із піхов
Твою рапіру добру і орудуй,
Та тільки швидше, швидше! Бадьорись!
Я тут близенько буду. Пам’ятай:
Хоч пан, а хоч пропав! Повинні ми
Або все виграти, або загинуть.
Вирішуй твердо, щоб не йти назад.
Родріго
Будь під рукою - що, як схиблю я?
Яго
Я поруч буду. Стань, де я сказав.
(Відходить недалеко)
Родріго
Щось не лежить мені душа до вбивства;
А треба,- він мене переконав.
Ну, що ж... одним поменшає на світі.
Хай блисне меч! Нехай же він помре!
(Відходить на вказане місце)
Яго
Я прищика цього вже так роз’ятрив,
Що він горить. Він Кассіо уб’є,
Чи Кассіо його, чи вдвох загинуть,-
Це все мені на користь: бо якщо
Живий зостанеться оцей Родріго,
То вимагатиме, щоб повернув
Йому я золото і самоцвіти,
Що їх я видурив у нього, ніби
В дарунок Дездемоні.
Цьому не буть! А Кассіо вціліє,
То йтиме він щодня все вище вгору,
А я все вниз; а окрім того, мавр
Йому ще розповість мої слова,-
То небезпечно... Ні! Він мусить вмерти!
Хай буде так! Його ходу я чую.
Входить Кассіо.
Родріго
Я впізнаю його ходу. Це він.
Умри, падлюко!
(Кидається на Кассіо)
Кассіо
Ворог мій гадав,
Що я загину від цього удару,
Та одяг мій міцніший, ніж ти думав;
Тепер я випробую твій!
(Вихоплює шаблю з піхов і ранить Родріго)
Родріго
Убили!
Яго вибігає із засідки, ранить Кассіо ззаду в ногу і тікає.
Кассіо
Скалічено мене!.. Допоможіть!
Убивці! Тут убивці! О, рятуйте!
(Падає)
В глибині з’являється Отелло.
Отелло
То Кассіо. Дотримав Яго слова!
Родріго
Ох, я негідник!
Отелло
Ну, а хто ж іще?
Кассіо
Ох, поможіть! Цирульника! Вогню!
Отелло
Це він!.. О смілий Яго, чесний, вірний,-
Шляхетно ти помстивсь за кривду друга!
Ти - вчитель мій... Ну, крале, любчик ваш
Вже мертвий. А тепер - черга за вами.
Геть чари! Погляди твої облудні!
Із серця геть! До тебе йду, повіє,
І всю ганьбу твоєю кров’ю змию!
(Виходить)
Входять Лодовіко й Граціано.
Кассіо
Сюди! Ні варти? Ні міщан? Агов!
Убивці! Вбивці!
Граціано
Сталося тут лихо...
Який жахливий, відчайдушний крик!
Кассіо
Допоможіть!
Лодовіко
Ви чуєте?
Родріго
Ох, про́клятий падлюко!
Лодовіко
Тут стогнуть двоє... троє; глупа ніч:
Заманюють, можливо; небезпечно,
Гадаю я, на крик цей нам іти,
Аж поки не прибуде допомога.
Родріго
Не йде ніхто? А я спливаю кров’ю...
Лодовіко
Ви чуєте?
Повертається Яго з ліхтарем.
Граціано
Сюди іде в сорочці хтось із світлом
І зброєю в руках.
Яго
Хто тут кричав?
Що тут за гамір? Хто гукав про вбивство?
Лодовіко
Не знаємо.
Яго
Хіба не чули крику?
Кассіо
Сюди, сюди! Рятуйте, ради бога!
Яго
Що сталося?
Граціано
Чи не хорунжий це Отелло часом?
Лодовіко
Напевно, він; хоробрий чоловік.
Яго
Хто ви такий? Чом стогнете так тяжко?
Кассіо
Ви, Яго? Ох, поранено мене,
Скалічили негідники навіки...
Допоможіть...
Яго
О боже! Командир! Хто це зробив?
Кассіо
Здається, тут лежить один із них,
Ушитися не може.
Яго
О мерзенні!
(До Лодовіко й Граціано)
Хто ви? Ідіть сюди, на допомогу!
Родріго
Допоможіть!
Кассіо
Оцей один із
