Енеїда - Котляревський Іван

В Росії гвинтівки в сучасному розумінні, що заряджалися патронами з казенної частини, з'явилися пізніше, з середини XIX ст.
Фузія, фузея — рушниця з ударно-кремінним замком. Прийнята на озброєння російської армії при Петрі І замість мушкета. Мала тригранний багнет.
Булдимка — коротка запорізька рушниця. Вона була зручною для ближнього бою під час розвідки, із засідки, з козацьких чайок; там, де вирішальне значення мала особиста ініціатива й кмітливість воїна.
Флинта — власне така ж рушниця, як і фузія, тільки мала іншу конструкцію кремінного замка.
Яничарка — турецька рушниця з кремінним замком.
Фузія, флинта, яничарка — рушниці з довгим дулом, менш придатні для індивідуального бою, розраховані на регулярні війська феодальних країн, для солдатів, які йшли в бій зімкнутим строєм під командою і наглядом офіцерів.
Гаківниця — довга, важка рушниця, під час стріляння прикріплювалася до землі гаком. Була на озброєнні козацького війська ще з XV ст. У XVIII ст. — уже застарілий вид зброї. Гаківниці використовувались інколи тільки при обороні фортець. Іронія захована уже в самому строкатому переліку зброї латинського війська. Зброя кожної армії мусить бути уніфікованою, на рівні сучасних вимог. А тут— І архаїчна на той час ручна зброя самопального типу (мушкети, гаківниці), і прийняті в тогочасній армії фузії (але без головної частини спускового механізму — пружини), і запорозькі булдимки, і тульські флінти, і турецькі яничарки. І вишикувані в одному рядку списи, піки, ратища для людини того часу — не те саме. Певне, не тільки назвою різнилися козацький спис і піка утворених на початку 80-х років XVIII ст. пікінерських полків. Ратище — дерев'яне держално списа і власне спис у народній мові тих часів.
104. Жлукто — видовбаний з цілого стовбура дерева бочонок у формі циліндра. Жлукто призначалося для зоління білизни перед пранням. Форму жлукта мали вулики для бджіл, тільки відповідно обладнані всередині, з льотком, дном знизу і кришкою зверху.
Голити — поспішати, квапитися.
Днище — знаряддя для прядіння, спеціально вистругана дошка; на одному кінці її сидить пряха, на другому міститься видовбаний отвір для гребеня з мичкою.
Оснівниця, або снувачка — у ткацькій справі — дощечка з двома отворами, крізь які проходять нитки основи. Використовується при снуванні основи.
Витушка — ткацький прилад для змотування знятої з мотовила пряжі в клубки.
Квач — прикріплена до держална куделя з конопель чи іншого матеріалу для змазування чого-небудь.
Помело — мітла, також ганчірка на довгому держаку, щоб трусити сажу з димарів.
Макогін — товкач для розтирання в макітрі пшона, маку та ін.
Бендюги — віз з розпуском для перевезення колод та інших довгих предметів.
Кари — водовозка.
Мари — збиті з дерев'яних жердин носилки для перенесення труни з тілом покійника.
Депо пушкарськеє (франц. depot) — склад, місце стоянки та спорядження гармат.
105. Готування войовничих підданих царя Латина до бою з троянцями зображене в дусі гумористичних народних казок, приповідок, пісеньок.
106. У них, бач, Тули не було — десь з початку XVII ст. Тула стала одним з центрів виготовлення холодної і вогнепальної зброї. У XVIII — XIX ст. — важливий постачальник зброї для російської армії. Тут також виготовляли зброю на замовлення українських козаків.
107. Амуниця, амуніція (франц. аmunitionnement — укомплектування бойовими припасами) — термін вживався в російській регулярній армії, частиною якої у XVIII ст. було українське козацьке військо.
Подимне — податок від диму (димаря), від двору.
Виборні, підсусідки — у 1735 р. українська старшина і російський уряд законодавчим актом закріпили уже наявний поділ лівобережного козацтва на дві групи, залежно від характеру їхньої участі у відбуванні військової служби. Заможний прошарок, який міг забезпечити себе необхідним спорядженням на випадок війни, стали називати "виборними козаками". За біднішим прошарком козаків закріпилася назва "підпомічники". Вони допомагали виборним забезпечити себе провіантом, зброєю, кіньми, одягом, траплялося, обробляли їхні землі, коли виборні ходили в походи чи відбували форпостну службу на неспокійному кордоні з Туреччиною. З підпомічників брали погоничів для обозу, формували внутрішню охорону та ін.
Підсусідки — тісно пов'язані з підпомічниками, бідніші козаки та селяни, які не мали власного господарства і землі, жили по чужих дворах: у старшини, козаків, міщан, селян. За мешкання та утримання платили грішми або натурою, відробітком. Підсусідки не відбували військової повинності, але під час воєнної кампанії, як і підпомічники, утримували господарство відсутнього козака. Отже, "підсусідків розписали" по дворах виборних козаків.
Тяглі — козаки, що складали військовий обоз козачого війська та російської армії. На заклик до походу мусили з'явитися на збір зі своїм тяглом (волами) і возом. Кінні — козаки на конях з відповідним спорядженням, піші — теж зі спорядженням, зброєю, харчами.
За себе хто, хто на підставу — з поступовим занепадом військовотериторіального укладу і виснаженням козацького війська у численних воєнних кампаніях XVIII ст. набула поширення практика посилати за себе ("на підставу") в похід іншого. Багатий козак посилав за певну винагороду біднішого.
108. Мушкетний артикул — прийоми з рушницею.
Ушкварить як на калавур — тобто взяти рушницю "на караул".
Коли пішком — то марш шульгою, Коли верхом — гляди ж, правою — піхота в строю починає рух з лівої ноги (шуйця, шульга), коні під вершниками — з правої.
Такеє ратнеє фиглярство — тобто блазнювання, штукарство, кривляння. Для сучасників І. Котляревського "ратнеє фиглярство" ототожнювалося із засиллям муштри при імператорі Павлові І, потім — при Аракчеєву, який у військовій справі над усе ставив "красоту фронту, яка доходить до акробатства".
109. Посполитеє рушення — у Польщі — загальна мобілізація всього народу.
114. Нагадаємо, що четверта частина "Енеїди" писалася в роки перебування І. Котляревського на військовій службі та безперервних наполеонівських воєн, зеніту слави французького полководця, ровесника, навіть однолітка Котляревського (обидва народилися 1769), виходу армій Бонапарта до кордонів Росії. Так само, як раніше на службу в канцелярію, а потім на вельми нелегкий хліб домашнього учителя поміщицьких дітей, І. Котляревський пішов на військову службу тому, що не було ліпшого виходу. За своєю вдачею він був глибоко мирною людиною, органічно не сприймав духу мілітаризму. Останні чотири рядки строфи — кращий тому доказ. Тут зовсім відсутній елемент травестії та бурлеску. Натомість звучить не знана досі у письменника гнівна саркастична нота. В цих рядках вчуваються інтонації, повторені на історично вищому ідейно-естетичному рівні через чотири десятки років у "Кавказі" (1845) Т. Шевченка. Пригадаймо:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові— Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками...
115. Для Януса, сердита бога — у стародавніх римлян Янус — бог часу, всякого початку і кінця, покровитель дверей і воріт, різних "входів" і "виходів". Зображувався у вигляді фігури з двома обличчями, зверненими в протилежні боки: старим — назад, в минуле; молодим — вперед, у майбутнє. В мирний час двері храму Януса в Римі були закриті, а під час війни відкривалися навстіж.
118. Були златиї дні Астреї — у стародавніх греків Астрея (мала ще ім'я Діке) — богиня справедливості, дочка Зевса і феміди. Жила на землі між людьми в "золотий вік", а коли настав "залізний вік" — покинула землю і стала зіркою на небі.
Фигляр — театральний блазень.
Обтекар — аптекар.
Гевальдигер — у російській армії офіцер, що виконував поліцейські функції. Посада запроваджена Петром І, скасована після реформи 1861 р.
Шпигон — шпигун.
122. Ардея — столичне рутульське місто.
123. Мезентій тирренський — легендарний володар етруського міста Цере (Агілли). Тирренці — етруски. За жорстокість був вигнаний своїми співгромадянами.
Було полковник так Лубенський — Лубенський полк на чолі з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно підійшов на допомогу військам Петра І.
Пропав і вал... — йдеться про вали фортеці, в якій гарнізон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської битви. Фортеця достояла до часів І. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II проїздом відвідала Полтаву, їй урочисто вручили ключі від цієї фортеці. На початку XIX ст. фортеця була ліквідована, а осілі від часу земляні вали перетворені на бульвари. У І. Котляревського "булевари" — на той час порівняно нове слово, вживалося ще в первісному його значенні (франц. boulevard: вал, насип). Пізніше так називали обладнані на міському валу місця для прогулянок, звичайно обсаджені деревами. Нар.: Пропав, як швед під Полтавою.
124. Байстрюк Авентій-попадич — союзник Турна Авентій народжений від нешлюбного зв'язку героя античних міфів Геркулеса і жриці Реї. Оскільки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авентій "знакомого... пана внучок". У Вергілія Авентій (Авентін) вирушає в похід на бойовій колісниці у вояцькому обладунку Геркулеса.
125. Руччеє — хвацьке, проворне. Тут — травестійна двоїстість, змішування стародавніх і сучасних І. Котляревському греків, що жили на Україні. На українських землях ще з XV ст., після завоювання Греції турками-османами, виник ряд колоній греків-емігрантів. Близько 1656 р. значна грецька колонія виникла в Ніжині (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торгівлею і після заснування колонії одержали від гетьмана Богдана Хмельницького право на вільну торгівлю як в Ніжині, так і по всій Україні. Трималися вони своєю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, свій магістрат. Зберігала свою окремішність грецька колонія і в'часи І. Котляревського. В "Енеїді" сучасні письменникові українські греки немов накладаються на стародавніх греків Вергілія. Маємо навіть не двоїсту, а троїсту травестію. Прізвища перелицьовуються на український і тут же на новогрецький лад. Замість Покотило (від імені героя Катілла — у Вергілія) — Покотиллос, замість Карась (від імені Караса — у Вергілія) — Караспуло.
Се гречеськії проскіноси — тут: гра слів.