Енеїда - Котляревський Іван

Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявністю певної кількості грошей, яких особливо потребувало панське господарство кінця XVIII — початку XIX ст., коли все більше розвивались товарно-грошові відносини" (Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — К., 1969. — С. 143). Треба тільки пам'ятати, що економічна реальність доби тут бурлескне обіграна, постає в гумористичному освітленні. Поряд з пряжею і воском (у неспіврозмірно малій кількості) фігурують розраховані на комічний ефект мандрики "к Петру" Лависі, а плата грошима за хутір, де "ставок був, гребля і садок", сміхотворно мала — в тиждень по алтину, тобто по три копійки.
77. Муцик — мопс, взагалі маленька собачка.
Поноска — ошийник.
Тімениця — кірка з відмерлих часточок шкіри і бруду на довго немитому тім'ї малої дитини, а то й дорослого.
78. Стременний — тут: слуга, який на полюванні пильнує собак; у потрібний момент він спускає їх з поводків на звіра. Під час виїзду на полювання мусив постійно бути біля свого пана, при стремені, звідки й походить назва.
80. Асафета, або ще асафетида ("вонюча камедь") — лікувальний екстракт,куди входив сік рослин з домішкою смоли, сірки, фосфору, різних солей.Рекомендувалася асафета при різних захворюваннях, у тому числі при розладах нервової системи.
Сервета — салфетка.
Іще клістир з ромну дали — клістир — клізма. Ромен (Маtricarіа discoideае) — ще народні назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець — лікувальна трава; настій з неї вживають як потогінний та протизапальний засіб.
82. Чаплія — кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залізний гачок з дерев'яним держалном.
Рубель — дерев'яний валик з ручкою і поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку білизну.
Ричка — керівниця (К.); доярка.
Гуменний — токовий, старший, що організовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-кріпосницької епохи сцена сутички між ворогуючими сусідами-поміщиками. Як правило, у таких сутичках брала участь двірська челядь, а то й усі піддані.
84. Як умивалося мазкой — мазка — кров з розбитого обличчя, носа.
86. Коли пан возний позов дасть — возний — службовець при суді в часи чинності Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, свідчити наявність збитків у потерпілої сторони, вводити у власність та ін.
89. Ківната, кімната — у панських будинках і взагалі у великих хатах — покої, жилі приміщення, на відміну від світлиці — парадної кімнати для прийому гостей. Пор. у народній пісні:
У вдовиці дві світлиці,
Ще й третя кімната,
А у тебе одна хата,
Та й та не прибрата.
Тут хата — жиле приміщення, яке служить і світлицею, і кімнатою, і кухнею.
91. І як війну вести без збруї — збруя — вся воїнська зброя, обладунок, у кінноті сюди входило також спорядження для коня.
Провіянтмейстер — у російській армії генерал, який відав постачанням (відповідає сучасній інтендантській службі). Посада введена Петром І у 1718 р., скасована у 1864 р.
Кригсцальмєйстер — чиновник при війську, що вів фінансові справи, здійснював контроль, займався також постачанням армії.
93. Покиньте ж се дурне юнацтво — юнацтво — тут у значенні: нерозважлива молодеча хоробрість, завзяття.
95. Щоб некрут зараз набирать — тобто оголосити примусовий набір у армію рекрутів-новобранців.
Боярські гроші шафовать — шафовать — витрачати, використовувати.
96. Таким обрізають ніс і уха — в кінці XVIII — на початку XIX ст. тілесні покарання з відрізанням носа, вух, інших частин тіла ще мали місце в багатьох країнах, в тому числі й Росії. Законодавством передбачалося відрізати вуха або ніс за бунт проти влади. Існував також звичай перед стратою через повішення відрізати ніс та вуха і прибивати їх до шибениці. До відрізання вух офіцінно перестали вдаватися у першій половині XVIII ст., відрізання носа, як засіб покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з відрубуванням руки, їіальців, язика, під час розправи над учасниками селянської війни під проводом Пугачова. Для вельмож подібна кара була особливо принизливою, бо тілесним покаранням підлягав тільки простий люд.
97. О музо, панночко парнаська!.. — у перших чотирьох рядках строфи обігране узвичаєне в поезії доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва і науки, дочок Зевса й богині пам'яті Мнемозіни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр "Енеїди", звертання до Калліопи — музи епічної поезії. Слід відзначити явний перегук цього місця з вступом до поезії Т. Шевченка "Царі", де поет визначає своє художнє завдання ("штилем високим розмалюю помазаних") і водночас пародіює тогочасну запобігливу цареславну поезію.
98. В описі приготувань латинського і троянського воїнства до війни, екіпіровки, забезпечення продовольством, боєприпасами і т. ін., безумовно, відбилося добре знання І. Котляревським як українського козацького військового устрою, що порівняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був ліквідований, так і армії свого часу, військової справи взагалі. Адже він майже тринадцять років (з квітня 1796 р. по січень 1808 р.) перебував на військовій службі.
А ус в півлокоть би тирчав — вислів походить від старої міри довжини "лікоть" — віддаль від кінця витягнутих пальців руки до ліктя.
100. Названі окремі командні посади в козацькому війську.
Хорунжий — у первісному значенні цього слова — "підпрапорний", оскільки перебував при полковому прапорі (хоругві) і підлягав безпосередньо полковникові. Середній чин у козацькому війську.
Асаул, осавул — виборна старшинська посада за військово-територіального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерійського осавула.
Урядник. — молодший чин у козацькому війську.
Отаман — виборний або призначений ватажок у козацькому війську. Курінний отаман очолював козаків з одного села, місцевості, наказний отаман — тимчасово виконував обов'язки курінного, інших виборних командирів аж до самого гетьмана.
101. У нас в Гетьманщині колись — Гетьманщина — напівофіційна назва земель Лівобережної України, які разом з Києвом були закріплені за Російською державою згідно з підписаним ЗО січня 1667 р. Андрусівським договором між Росією і Польщею. Правобережжя відходило до Польщі. В Гетьманщині певною мірою зберігався уклад, який сформувався в добу визвольної війни під проводом Хмельницького: гетьманський уряд, поділ на полки, свій суд, фінанси, самоврядування ряду міст. Під тиском самодержавної політики автономія Гетьманщини дедалі більше занепадала і з введенням загально-державного адміністративного устрою в 1782 р. була ліквідована не тільки фактично, а й формально.
Не знавши: стій, не шевелись — українське козацьке військо, так само як і московське стрілецьке, не знало стройової підготовки, а значить і різних стройових команд, у тому числі команди "струнко!". Така підготовка почалася при Петрі І, одначе стройових команд у формі, прийнятій в наші дні, довго ще не знали. Воєнний статут Петра І залишався без змін протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло І через три тижні після вступу на російський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочної муштри і прусської шагістики, він відбив у статуті свої вимоги. Необхідну в розумних межах армійську дисципліну він прагнув замінити отупляючою муштрою.
"Стій, не ворушись!" — можна було б поставити епіграфом до того статуту. Команди "Стой! фрунт", "Стоять, не шевелясь!", "Стоять смирно!" зустрічаються тут раз по раз. І. Котляревський не з чужих слів знав, що таке муштра в армії найбільшого солдафона на російському престолі. Адже він почав армійську службу за якихось сім місяців до смерті Катерини II і вступу на імператорський трон Павла І.
Лубенський, Гадяцький, Полтавський — коли додати сюди ще й Миргородський, з усіх боків оточений землями названих полків, то це будуть всі чотири з десяти полків Гетьманщини, землі яких склали основну територію утвореної 1802 р. Полтавської губернії.
102. Волонтцрі, волонтери — добровільці, нерегулярне військо; в той час — запорожці в російській діючій армії. З них формувалася переважно розвідка, інші частини особливого призначення, яким доручалися пов'язані з риском завдання. Зокрема, в численних російсько-турецьких війнах XVIII ст. запорожці, виконуючи роль розвідників, "становили основну силу авангардних частин, відзначаючись мужністю і військовою майстерністю. Окремі запорізькі загони по кілька разів на день самостійно відправлялися "в під'їзд" — вперед і від флангів, — вступаючи в сутички з ворогом..." (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К., 1969. — С. 154).
Асмодей — злий дух, чорт.
Чи вкрасти що, язик достати — "найулюбленішим методом у запорізьких козаків була розвідка боєм. Запорізькі розвідувальні партії не тільки захоплювали язиків, з'ясовували обстановку, а й несподівано атакували окремі татарські загони, захоплювали трофеї, знищували живу силу ворога. Досвід війни 1735 — 1739 років показав, що запорожці були кращими розвідниками в російській армії" (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — С. 122). А при нагоді і вкрасти що, особливо в потенціальних ворогів — татар та польських панів, — теж уміли.
103. Мушкет — давня ручна вогнепальна зброя до восьми-десяти кілограмів вагою, стріляли з сошок — підпори; стрілець для пом'якшення віддачі мав на правому плечі шкіряну подушку. В XVI — XVII ст. мушкети були на озброєнні в козацькому війську, одначе уже в кінці XVI ст. їх почали замінювати легшими і зручнішими рушницями. У XVIII ст. мушкети стали старим, віджилим видом зброї, хоч саме слово "мушкет" жило на означення рушниці взагалі.
Оружжина, оружина — так інколи називали рушницю.
Гамазея — склад.
Гвинтівка — відома ще з XVI ст. рушниця з нарізами в стволі для надання кулі обертового руху, що збільшувало дальність і точність стрільби. Заряджалася з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною і заганялася в рушницю шомполом з допомогою молотка. Взагалі гвинтівка була мисливською зброєю. Через повільність заряджання вона на озброєння війська не бралася.