Його останній уклін - Артур Конан Дойль

смертельно хворого немає високої температури й пульсу? На відстані чотирьох ярдів я ще міг дурити вас. А якби це мені не вдалося, хто привіз би Сміта до моєї пастки? Ні, Ватсоне, не чіпайте цієї скриньки. Погляньте на неї збоку й ви побачите оте місце, звідки вискакує гостра, мов гадюче жало, пружинка, коли її відчиниш. Я думаю, що саме таким пристроєм і було вбито сердешного Севеджа, який стояв між цим чудовиськом і спадщиною. Адже ви знаєте, що я отримую найрізноманітнішу пошту, тож звик обережно поводитись з усіма посилками, які надходять до мене. Я розумів: переконавши Сміта в тому, що його намір справді вдався, я зможу витягти з нього зізнання. Все це я розіграв із старанністю справжнього актора. Дякую, Ватсоне, допоможіть-но мені вдягти пальто. Коли ми закінчимо справи в поліційній дільниці, нам не завадить заїхати до Сімпсона чогось попоїсти.

 

ЗНИКНЕННЯ ЛЕДІ ФРЕНСІС КАРФАКС

 

 

- Але чому турецькі? - спитав містер Шерлок Холмс, пильно оглядаючи мої черевики. Я саме вмостився в широкому плетеному кріслі, коли мої простягнені ноги розбурхали його невсипущу увагу.

- Ні, англійські,- дещо здивовано відповів я.- Я купив їх у Латімера, на Оксфорд-стріт.

Холмс усміхнувся, скрушно зітхнувши.

- Лазні! - пояснив він.- Лазні, а не черевики! Чому дорогі турецькі лазні, які розслаблюють, а не підбадьорлива гаряча ванна вдома?

- Останні два дні через отой ревматизм я почував себе як старий дід. А турецькі лазні - це саме те, що ми, лікарі, на такий випадок радимо,- свіжий струс, після якого немовби народжуєшся знову. До речі, Холмсе,- додав я,- звичайно ж, для людини, що звикла до логічних міркувань, зв’язок між моїми черевиками й турецькими лазнями помітний відразу, але я буду щиро вдячний вам, якщо ви все-таки розкриєте його мені.

- Перебіг цих міркувань не такий уже й таємничий, Ватсоне,- мовив Холмс, пустотливо підморгнувши.- Такі ж елементарні висновки я можу проілюструвати запитанням: хто сьогодні вранці їхав з вами в кебі?

- Я не вважаю ще одну ілюстрацію за пояснення,- трохи в’їдливо відказав я.

- Браво, Ватсоне! Ваша відповідь цілком гідна й логічна. Тож із чого почнемо? Візьмімо спочатку останній приклад - кеб. Погляньте-но: на лівому рукаві й плечі вашого пальта - бризки. Якби ви сиділи посередині, їх або не було б зовсім, або вас однаково оббризкало б з обох боків. Отож виходить, що ви сиділи збоку. А отже, зрозуміло, що ви їхали з кимось у парі.

- Зрозуміло.

- І до кумедного просто, авжеж?

- А черевики й лазні?

- Так само дитяча забавка. Ви маєте звичку зав’язувати свої черевики завжди однаково. А тут я побачив якийсь закручений, подвійний вузол, анітрохи не схожий на ваш звичайний. Виходить, ви знімали черевики. Хто їх зав’язував? Або швець, або служник у лазні. Швець тут ні до чого, бо черевики майже нові. Що ж залишається? Лазня. Дуже просто, еге ж? Але хай там як було, а турецькі лазні добре вам прислужилися.

- Тобто як?

- Ви сказали, що поїхали туди, аби освіжитися. Дозвольте надати вам іншу таку можливість. Як щодо мандрівки до Лозанни, любий Ватсоне,- першим класом, і всі збитки буде сплачено по-княжому?

- Чудово! Але навіщо?

Холмс глибше поринув у крісло й дістав з кишені свій записник.

- Найбеззахисніше людське створіння в світі,- сказав він,- це жінка без дому й друзів. Вона - найбезневинніша і, може, навіть найкорисніша істота з усіх смертних, але водночас і найчастіша причина безлічі злочинів. Вона безпорадна. Кочує туди-сюди, бо має досить коштів, щоб мандрувати з країни до країни, з готелю до готелю. Нарешті,- і досить часто,- слід її уривається в якомусь підозрілому пансіоні чи заїзді. Вона - немов те курчатко, що заблукало серед лисиць. Якщо її проковтнуть, ніхто цього не помітить. Боюся, що саме в таку небезпеку потрапила леді Френсіс Карфакс.

Мені сподобався цей несподіваний перехід його міркувань від загального до окремого. Холмс погортав свій записник.

- Леді Френсіс,- вів далі він,- єдиний прямий нащадок графа Рафтона. Маєтки в їхньому роді, як ви, мабуть, пам’ятаєте, успадковували тільки чоловіки. Вона ж дістала невелику спадщину, але в цій спадщині були чудові, старовинної іспанської роботи, коштовності - оправлені сріблом діаманти, які вона любила так, що навіть не захотіла залишити їх у банку і всюди возила з собою. Сум навіває ця леді Френсіс - красуня, зовсім ще не стара, що через дивовижну примху долі стала останнім паростком дерева, яке ще двадцять років тому стояло в цвіту.

- Але що з нею сталося?

- Що сталося з леді Френсіс Карфакс? Жива вона чи мертва? У цьому й загадка. Вона - людина з суворими звичками й останні чотири роки незмінно раз на два тижні писала до міс Добні, своєї старої гувернантки, що давно вже покинула роботу й мешкає в Кембервелі. Саме ця міс Добні звернулася до мене. Вже п’ятий тиждень вона не діставала від неї ані слова. Останній лист було надіслано з готелю «Національ» у Лозанні. Леді Френсіс виїхала звідти, не залишивши жодної адреси. Рідні схвильовані,- люди вони заможні й, звичайно, готові на будь-які витрати, аби лиш ми допомогли їм з’ясувати, що сталося.

- Невже ця міс Добні - єдине джерело відомостей? Хіба леді не мала інших кореспондентів?

- Мала одного, від якого я про дещо дізнався, Ватсоне. Це банк. Самітним жінкам теж треба жити, тож їхні рахунки - ті самі щоденники. Кошти леді були в банку Сильвестра. Я переглянув її рахунок. Передостаннього разу вона взяла гроші, щоб розрахуватися за готель у Лозанні; гроші були чималі, і в неї ще дещо зосталося на руках. Відтоді було подано лише один чек.

- Ким і де?

- Мадемуазель Марі Девін. Де було виписано чек, невідомо. Погасила його філія банку «Ліонський кредит» у Монпельє два з половиною тижні тому. Сума складала п’ятдесят фунтів.

- А хто ця мадемуазель Марі Девін?

- Це мені теж пощастило з’ясувати. Мадемуазель Марі Девін була покоївкою в леді Френсіс Карфакс. Але навіщо леді знадобилось видати їй цей чек, мені поки що невідомо. Проте я не маю жодного сумніву, що ваші розшуки допоможуть про це дізнатися.