Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

- Від кого?

- Від батька.

- Ви читаєте пошту своїх учнів? -Ні.

- То звідки ви знаєте, що лист був від батька?

- На конверті був герб, і адресу написано незграбним герцоговим почерком. До того ж, герцог сам пригадав, що писав синові.

- Хлопчик отримував ще якісь листи?

- Останніми днями - жодного.

- А чи писали йому з Франції?

- Ні, ніколи.

- Ви, звичайно, бачите, до чого я веду. Або хлопчика забрали силоміць, або він утік із власної волі. Останнє наводить на думку, що дитина не могла би зважитись на такий вчинок без зовнішнього впливу. Якщо його ніхто не відвідував, то вплив цей могли чинити тільки через листи. Ось чому мені треба знати, хто йому писав.

- Навряд чи я зможу тут допомогти вам. Як мені відомо, до нього писав лише батько.

- І написав саме того дня, коли хлопчик зник. Чи були дружніми стосунки між батьком та сином?

- Його вельможність нікого не шанує своєю дружбою. Він зайнятий великими державними справами, тож навряд чи здатен до звичайних людських почуттів. Проте по-своєму він добре ставився до сина.

- Але симпатії дитини були на боці матері?

- Так.

- Він сам це казав?

- Ні.

- То, може, герцог?

- Та що ви! Ні!

- То звідки ви знаєте?

- Я двічі розмовляв з містером Джеймсом Вайлдером, секретарем його ясновельможності. Він потроху розповідав мені про почуття лорда Солтайра.

- Зрозуміло. До речі, останній лист від герцога знайшли в кімнаті сина вже після втечі?

- Ні, він узяв його з собою. Містере Холмсе, чи не час нам їхати в Юстон на вокзал?

- Зараз я замовлю кеб. За чверть години ми будемо до ваших послуг. Якщо ви надсилатимете додому телеграму, містере Гакстейбле, то нехай ваші сусіди думають, що розшуки досі тривають у Ліверпулі,- здається, хибний слід завів поліцію саме туди. А я тим часом спокійно попрацюю біля самісіньких дверей вашої школи, й чуття, можливо, не підведе двох таких старих хортів, як ми з Ватсоном, тож ми там дещо нанюхаємо.

Вечір дихнув на нас холодним, підбадьорливим повітрям графства Дербі, де була славетна школа доктора Гакстейбла. Коли ми дісталися туди, вже смеркло. На столі в передпокої лежала візитна картка; ключник щось прошепотів директорові, й він схвильовано обернувся до нас.

- Герцог тут,- мовив він.- Герцог із містером Вайлдером чекають у кабінеті. Ходімо, джентльмени, я відрекомендую вас.

Мені, звичайно, були знайомі фотографії цього відомого державного діяча, але сам він виявився зовсім не таким, як на портретах. Він був високий, статечний, вишукано вбраний, із худим, вузьким обличчям і напрочуд довгим, гачкуватим носом. Він страшенно зблід, і ця блідість надто контрастувала з довгою, вогненно-рудою бородою, крізь яку на білому жилеті блищав ланцюжок годинника. Він стояв на килимку біля каміна доктора Гакстейбла й дивився на нас крижаними очима. Поруч із ним був молодик - я здогадався, що то Вайлдер, особистий секретар: невисокий, нервовий, із розумними ясно-блакитними очима та бадьорим обличчям. Саме він почав розмову - рішуче й навіть якось ущипливо.

- Вранці я був у вас, докторе Гакстейбле, та запізнивсь і не встиг, на жаль, заборонити вам їхати до Лондона. Як я дізнався, ви хотіли запросити містера Шерлока Холмса, щоб доручити йому розслідування цієї справи. Його вельможність здивований, що ви, докторе Гакстейбле, зважились на таке, не порадившися з ним.

- Коли я довідався, що поліція зазнала невдачі...

- Його вельможність аж ніяк не переконаний, що поліція зазнала невдачі.

- Але справді, містере Вайлдере...

- Ви добре знаєте, докторе Гакстейбле, що його вельможність не хоче публічного скандалу. Він волів би не розкривати цієї таємниці стороннім людям.

- Це легко виправити,- відповів переляканий доктор.- Містер Шерлок Холмс може повернутися до Лондона ранковим потягом.

- Навряд, докторе, навряд,- якнайлагідніше промовив Холмс.- Тутешнє північне повітря таке чудове й цілюще, що я вирішив провести кілька днів серед ваших боліт, а розважатимуся сам, як можу. Чи знайду я прихисток під вашим дахом, чи в сільському заїзді - це вирішувати, звичайно, вам.

Я бачив, що бідолашний доктор розгублений до краю, проте його врятував гучний, басовитий голос рудобородого герцога, що пролунав, мов обідній гонг:

- Я згоден з містером Вайлдером, докторе Гакстейбле; мудріше було б усе-таки порадитися зі мною. Але оскільки ви довірили містеру Холмсу всю цю справу, то з нашого боку було б нерозумно відмовлятись від його допомоги. Вам нема чого йти до заїзду, містере Холмсе: я буду радий прийняти вас у себе в Голдернес-Холлі.

- Дякую, ваша вельможносте. Проте заради успіху нашого розсліду мені, гадаю, краще було б залишитись тут, на місці пригоди.

- Як собі хочете, містере Холмсе. Будь-які потрібні відомості - від мене чи від містера Вайлдера - відразу будуть до ваших послуг.

- Мені, мабуть, доведеться відвідати вас у Холлі,- провадив Холмс.- Зараз я лише хотів би знати, сер, як ви самі пояснюєте таємниче зникнення свого сина?

- Не можу сказати, сер.

- Пробачте, якщо я зачеплю вразливе місце, але без цього не можна. Чи не думаєте ви, що тут замішана герцогиня?

Славетний міністр завагався з відповіддю.

- Ні, не думаю,- сказав він нарешті.

- Тоді залишається інше пояснення: хлопчика викрали, щоб одержати за нього викуп. Нічого такого не могло бути?

- Ні, сер.

- Ще одне запитання, ваша вельможносте. Як я чув, ви писали до сина в день, коли сталася ця пригода.

- Ні, я писав до нього напередодні.

- Авжеж. Але він одержав лист саме того дня?

- Так.

- Чи не було у вашому листі чогось такого, що могло б схвилювати його або навести на думку про втечу?

- Ні, сер, звичайно ж, ні.

- Ви самі посилали лист?

Відповідь герцога роздратовано перервав секретар:

- Його вельможність не має звички особисто посилати листи. Цей лист він залишив на столі в кабінеті, разом з іншими, і я сам поклав їх до поштової торбини.

- Чи певні ви, що