Князь Барціла - Слісаренко Олекса

Я вже держало меча замалював і чай готовий… Вставайте, пити будемо!

Професор був, як завше, виголений і випрасуваний, і так само вправно порався з походним посудом та чайником, як і з речами великої історичної вартості. Він ніби не покладав ріжниці між зав’язуванням краватки та пунктуальним замальовуванням викопаних з могили речей.

Деменкові згадувалась вчорашня розмова і нічні примари. Нові і незвичні думки теплими течіями шумували в мозку.

За чаєм професор довго і докладно розвивав свою теорію про культурні впливи, і в потоці наукових висновків, формулювань і термінів зауважив:

– Диких сарматів, не дивлячись на всю їх військову могутність, притягала грецька рафінована культура і, коли вони воювали Ольбію, то не тільки за її матеріяльні багатства…

Після чаю Деменко попрохав у професора бритву та дзеркало і довго голився, старанно намилюючи щоки, а впоравшись з незвичною роботою, почав умиватись. Помив ноги, помочив голову водою і уламком гребінця акуратно причесався. Далі витяг зі свого драного чемодана пом’яті парусинові штани і сорочку і, випрасувавши їх руками, переодягся.

– Здається, таки набрав культурного вигляду? – спитав він професора.

Тепер він нагадував ляльку, яку щойно витягли зі скриньки, де крім неї було багато речей, що своєю вагою пом’яли її вбрання.

Помітивши насмішкуватий погляд Бергена, Деменко зніяковів, але удавши, ніби нічого не трапилося, взявся до фотографування викопаних речей.

Про вчорашню розмову не згадували. Перекидалися потрібними діловими словами. Професор був переконаний, що то його вчорашня промова так вплинула на юнака, і тішився своєю перемогою.

Як уже лягали спати, Деменко спитав, ніби згадавши ненароком:

– До речи, професоре, де можна придбати… пристойний одяг?..