Три бажання - Іваненко Оксана

Йому треба негайно зробити операцію, от і я поїхав, а дід побіг за медсестрою, і вони приїдуть незабаром. Нічого, поки що ти допоможеш мені.

— Звичайно, звичайно,— шепотіла Зіна і думала: — Однаково змагання, мабуть, вже закінчилось, і потім тут така страшна справа!

Вона витягла човен на берег, прив'язала до дерева й пішла за лікарем вузенькою стежечкою в глиб лісу, до хатини лісника.

— Грійте воду! — скомандував лікар.— Зіно, мий руки! Щипці, вата, бинт.

Зіна швидко виконувала все. Вона боялася дивитися, але ж від операції залежало життя хлопчика, і вона взяла себе в руки й допомагала мовчки, швидко й точно.

Ах! Коли б у неї ще був дійсний чарівний камінець і коли б вона могла загадати ще одне бажання!

— Готово! — сказав, нарешті, лікар.— Не плачте, бабусю, ваш хлопчик врятований! Сиди, Зіно, коло нього, давай пити, а як приїде сестра, я відпущу тебе!..

Зіна з повагою дивилася на лікаря і з ніжністю на хлопчика, якого він врятував. І коли приїхала сестра, їй не хотілося йти.

— Вам буде важко самій доглядати його! — сказала вона.

І Зіна лишилась і допомагала перев'язувати хлопчика,

давала йому ліки, не спала ночі і зовсім забула і про змагання, і про квіти, і про музику, і навіть про чарівний камінець. Вона зовсім не знала, що в газеті було написано про надзвичайну операцію лікаря, і як допомагала йому дівчинка-школярка Зіна, бо лікар не знав про неї більш нічого.

Увечері до гострого лікаря постукали:

— Це я! Зіна! — сказала дівчинка.— Я принесла вам чарівний камінець!

— А! — зрадів лікар.— Ну, що ж, здійснилося, нарешті, твоє бажання? Перегнала ти Юрка?

— Ні,— похитала головою дівчинка.— Я не встигла. Та це нічого,— призналася вона, усміхаючись.— Мені далеко більше хотілося, щоб хлопчик залишився живий і здоровий. На жаль, цього не можна було загадати, бо чарівний камінець вже не мав своєї сили.

— І тому ти сама намагалась допомогти вилікувати його? — спитав лікар.

"Усе він знає і розуміє, цей гострий лікар!" — подумала Зіна.

— І тобі не шкода, що ти не виграла в жоднім змаганні?

— Зовсім не шкода,— щиро сказала дівчинка.— Я не так уже сильно любила і музику, і квіти, і гребню, а от допомагати лікареві мені дуже хотілось! І він, здається, був задоволений мною,— скромно додала вона.

— Так, все залежить від щирого бажання і любові до своєї справи,— мовив лікар.— Це далеко більше, ніж чарівний камінець!

І ви знаєте, з того часу у Зіни ніколи не боліли очі, і вона завжди раділа, коли було радісно її друзям, і сумувала, коли їм було сумно.