Канадський зошит - Підсуха Олександр

кап...
Сини відступляться.
Вони не люблять, як батько плаче,
Не розуміють причини.
Переглянуться.
Хай буде по-їхньому!
І в один голос:
— Нема України! Нема України!
Батьку, не плач.

Погладить Лаврін кожного по голівці.
сини один за одним — у двері.
А надворі так гарно! І можна погратися
У гангстерів і мільйонерів.

Так із дня у день,
Так із року в рік.
І Лавріновим повчанням
Загубився лік.

Виросли сини.
І по-всякому вміють,
Тільки не по-українському.
Правда, вареники, чи то пак пироги, і під подушку клали б.
Поженилися.
Пішли діточки.
Одне за одним восьмеро внучат.
Зберуться в неділю всім родом-родиною,
Сидять дід з бабою серед них, мов іноземці.
Не стерпить старий:
— Хто ви? Турки які, бусурмани?
Слова рідного мовить не знаєте?
По-якому дітей називаєте
Ви, безрідні Івани?
Джон, а ходи-ію сюди, — покличе онука
меншенького. —
Як тебе звати?
— Джон.
— Не Джон, а Іванко. А тебе, Білл, — Васильком. А тебе, Мері, — Марійкою. Чуєте, ластовенятка мої? Цукерки хочете?

— Фазер! — скажуть сини одночасно. —
Ми чужинці, хіба вам не ясно?
Тож і маємо просьбу велику:
Не збивайте дітей з пантелику.

Візьме Лаврін голову в руки:
Діждався синівської ласки!
Затуманяться очі одвічною тугою,
І на скатертину кап... кап...

А Мері, в'юнка непосида
(Мале, а розумниця, бач!):
— Я буду Малійкою, діду,
Тільки не плач.

* * *

Занедужав Лаврін Борозна.
Все ввижається гай-сторона,
Де край битого шляху тополі
Розмовляють з вітрами на волі.

І застогне, так тяжко застогне.
Може б, лікар чим-небудь поміг,
Так його не пуска й на поріг.

Позбігались сини: — Що з ним, мамо? —
Бо і їх не впускає так само.

Під дверима посидять, та й підуть.

Лавріниха не знає нічого.
Не доб'ється і слова від нього.
Смерть прийшла чи найшло божевілля?
Наварила цілющого зілля,

Так не хоче ні зілля, ні ліків.

Умовляли, просили, благали.
Не виходив з кімнати два тижні.
А як вийшов — насилу впізнали,
Тільки блиски в очах дивовижні.

— Де, стара, саквояж мій дорожній?

Переглянулись всі: що він каже?
Нащо, нащо йому саквояжі?
— Схаменися, отямся, Лавріне...
— Схаменувся, лечу на Вкраїну,
Гляну хоч перед смертю на неї.

— Батьку, ви при своєму розумі?
Там же бузувір
Вас заарештує
І зашле в Сибір.

Та Лавріна нічим не злякати.
— Вже мені все одно помирати.
А зате хоч вклонюся Дніпру
І у рідному краї помру.

Оточили сини і онуки.
Але стримати, бачать, несила.
— Я ж, Лаврінчику, вмру від розпуки... —
Лавріниха, ламаючи руки,
Мов біля труни заголосила.

* * *

Ой ще довго Лавріниха голосила.
Якось їй приснилася могила,
У якій Лаврінчик спочиває
У сибірськім у холоднім краї.

Сорок днів, як він пішов на "муки".
Сорок днів — ні вістки з України.
Родичі, сини і навіть внуки —
Всі зійшлися на сороковини.

Може б, довше голосила Лавріниха,
Дак у шибку хтось постукав тихо.
До віконця підступила ближче, —
З саквояжем там стояв небіжчик.

— Та впускайте! Доки тут стояти?
— Дід приїхав! — крик зняли внучата.
Відчинили двері: — Батьку! Діду! —
Бачить: віскі, рештки від обіду.
Й миготять свічки на всеньку хату.
— Це по кому?
— По Вкраїні, тату! —
Тут Лаврін як заволає басом:
— Дурні ви і я із вами разом! —
Кинувся, немов несамовитий,
І давай-давай свічки гасити.

— Є Вкраїна, край наш солов'їний!
— А сини: — Немає України!

Батько: — Є!
Сини: — Нема!

Перший: — Швидко на гачок впіймався!
Другий: — Що, більшовикам продався?
Третій: — Чадом гемонським подихав?
А четвертий: — Батько з глузду з'їхав!

Оце тобі! Навчив на свою голову!

І як стукне кулаком по столу, —
Всі чарки із дзенькотом додолу.
Стало тихо, мов у домовині.
Та Марійка раптом:
— Є Вклаїна!

Кинулись до діда всі онуки.
— Є Вкраїна! — й просяться на руки.

— Ви ж мої розумники... — гладив кожного по голівці, а з очей кап... кап...

День двадцять другий

У високості думається краще. Може, тому, що розсуваються обрії і вся планета перед тобою мов на долоні. Бачу Москву і Київ, Бухарест і Варшаву, Пхеньян і Гавану. Видно весь світ і дорогу, якою іде людство. Чого лише не діялося на ній за людську історію! Усе, що діялося, діється і діятиметься, — бачу з піднебесся.

Кожна епоха пахне по-своєму:
Одна — постолами, дьогтем, таранею,
Королями, князями, поборами, ладаном,
Людським потом — з ранку до вечора.
Друга — мазутом, паровозною сажею,
Прейскурантами крові, шинелями й порохом,
Образами у хаті і голими ребрами,
Ворожнечею — з ранку до вечора.
А епоха, яка на порозі,
Пахне зрілою мудрістю, атомом, м'ятою,
І вселюдським довір'ям, і дружбою чистою,
Комунізмом і космосом — з ранку до вечора.

День двадцять третій

Дні подовшали, повернуло на весну. Вдома радів би цьому, а тут навпаки. Довші дні — довша й розлука. Днює й ночує в думках Батьківщина моя, Дніпро, дорогі побратими. Лечу до Нью-Йорка й пишу "Листа на Україну".

Дайте повітря дніпрового,
Запаху рідного лугу. Друзі!
Розвійте як-небудь
Заокеанськую тугу.

Дайте землі барвінкової,
Стежки крутої під ноги.
Друзі! Докиньте до мене
Ваші пісенні тривоги.

Дайте блакиті у шибку,
Стиглого синього неба,
Хліба радянського скибку.
Ви розумієте — т р е б а !

День двадцять четвертий

НАД ГУДЗОНОМ

ПІСНЯ

Над Гудзоном місяць сяє,
Срібну стежку вистеляє,
Рівну, як струну.
Поведи мене, стежино,
До коханої дружини
В рідну сторону.

Я за нею знудьгувався,
Все життя поневірявся,
Гей, на чужині.
Скільки раз хотів рушати,
Не давали візи Штати
Бідному мені.

А коли настала криза,
Вже була в кишені віза,
Доларів чортма.
Так і вік кінчитись може,
Тут ніхто не допоможе,
Хоч ридай ридма.

Потім щось там заробив я,
На біду ж, на безголів'я
Почалась війна.
А тепер немає сили
Полетіть у край свій милий,
Доленька сумна.

День двадцять п'ятий

СЕРВІС

Ну й сервіс в Америці, братця!
Не те, що, скажімо, у нас.
Куди нам із ними змагаться!..
Це — перший, як мовиться, клас.
Все зручно. Усе як годиться.
Навчилися містери жить.
Продумано все до дрібниці,
Як ліпше людей обслужить.
Приміром, вам хочеться їсти.
Будь ласка. Не згаєте час.
За столик не встигнете сісти,
Як він чи вона біля вас.

І всі такі чемні й хороші,
Були б у вас гроші.

Хліб — вата. Та справа не в хлібі.
Поїли, незчулись коли.
Вам скажуть ласкаво "спасибі",
Аби ви іще раз прийшли.

І всі такі милі й хороші,
Були б у вас гроші.

Хвалю заповзятість тамтешню.
Іще б пак! Ні давки, ні черг.
Ви платите їм за яєчню,
За сервіс — окремо, поверх.

І всі такі любі й хороші,
Були б у вас гроші.

Чи, скажем, хильнули ви пива,
І треба кудись вам піти.
Дістались в те місце щасливо,
А там автоматик: плати!

Ще добре, як є у вас гроші,
Інакше — викручуй холоші.

Ось так!

ПОВЕРНЕННЯ

На Вкраїну лечу, де сади
Узялися вишневим рум'янцем.
Їхав просто радянцем туди,
А вертаюся — тричі радянцем.

1963
1 Один з видів боротьби, який нічого спільного із спортом не має.