Дві сім'ї - Кропивницький Марко

Ох, жіноча доле, бодай тебе блискавкою запалило! А оце вже як Роман прийшов додому, то, кажуть, колотнеча утишилась? Нібито Роман, господи, як тебе жалує?..
Зінька (зітхнувши). Та жалує ж!.. Тільки що ті жалощі жалчіш від кропиви.
Ганна. Це правда, що як хто заступається, то ніби ще болячіш робиться!.. А свекруха ж як з тобою?
Зінька. Яким вітром на неї повіє, таким вона й диха… Цур їй, такій розмові, обридла! А тобі ж як дихається?
Ганна. Що мені? Хіба мені було з кого вибирати: у наймах зросла, з наймів і заміж пішла. Чула ти приказку про сірого вола, що робе він до втоми, а його за те ще більш поганяють? Отже, я, либонь, і сірого вола заламала б у ярмі. Десять діл за одним заходом і кипіло, і горіло в мене. Два роки мов у пеклі була!.. Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржусь йому на свекруху, а він мовчить!.. Поскаржилася раз, поскаржилася вдруге,— бачу: не варто більш і скаржитись. Відтоді замовкла я, мов у рот води набрала! Та цим тільки й переважила свекруху.
Зінька. Зато ж нарешті доскочила щастя?
Ганна. А що воно таке, оте щастя, скажи мені? Та й задля кого воно, мовляв, писане? Не зазнала його змалку, то вже враг матиме й до останку! Що ж, дітки у мене підростають, свекруха втомилася гримати… Неначебто благодать у нас в господі. Хлібець у нас не позичений, є й худібка, є одежинка,— сказать: заталанило! Тільки що сила вже не та в мені… (Зітхнула). Ось чого мені тільки й шкода: силоньки моєї!
Зінька (промовчала). І невже, Галю, ніякі думки тепер тебе не турбують?
Ганна. Які думки? За клопотами чи знайдеться час баблятися ще з якимись думками?.. Колись і думки цвіли і рясніли, та пополовіли і зав'яли… Цур їм! Ходімо, гей, у вограду та посидимо: ноги біда як болять! Четверо день то, либонь, і не присіла, і на часочок не прилягла! Паски сама попекла, свекруха й за холодну воду не взялася, хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала і пообмивала!.. Коли б ти заглянула в мою хатину, сказала б, що в раю!..
Пішли.

ЯВА 10

Хведоска, Мотря і Любка.
Мотря (оглядається). Це ж Жлуденкових невістка, Зінька. Ач, як гарно вбрана! А доброго намиста скільки, аж шия вгинається!..
Хведоска. Чи не пішли вже батько додому?..

ЯВА 11

Ті ж і Роман.
Любка (побачила Романа). Він, він!.. Глянь, Хведоско!
Хведоска. Хто? (Побачила Романа). Байдуже.
Мотря. Ач, неначе той яструб зорить! (Ніби голосно). Кого ти там визираєш? Куди ти очі зводиш, осьдечки вона!..
Хведоска (затуля їй рота). Чи ти при своїм умі?
Мотря. Він хоче, Хведоско, похристосуватись з тобою; зостанься тут, а ми підемо.
Хведоска. З якої речі? Нізащо не зостануся!..
Мотря (схопивши її за руки, крутить навкруги).

Керелесі, керелесі,
Ходе Керел вздовж по плесі,
Керелиха понад плесом,
Керелята попід лісом…

Хведоска. Що-бо ти робиш? Та ну, не пустуй, відчепися!.. Пусти-бо!.. Ой, що ж оце, Мотре, ти зробила зо мною? Хі! У голові, мов у дзвони гуде!..
Мотря і Любка хутко втікають від неї.
Роман. Це вони чи не нарочито покинули її?
Хведоска. Чи не чудасія! У очах неначе колеса крутяться!.. От навісна дівка! Жовто як!.. Памороки геть заморочило!.. Не втраплю, куди і йти… Постою трохи, поки опам'ятаюся… (Помовчала). І що це Мотря вигадує? Раз по раз, каже, як тільки він увійде в церкву, то так і ввіп'ється в мене очима… Хіба тоді, як став насупротив мене, то ніби й справді впився? Еге ж, впився!.. Радій, Хведоню! Раденька, що дурненька!..
Роман. Піду їй навперейми. (Іде).
Хведоска. Байдужісінько йому до мене: і не до мислі я йому, і не під плече… Він дукар, багацький син, та ще й грамотний, а я… Бог з ним! Ніколи вже й не думатиму про нього, щоб більш і не снився мені…
Роман (підходить до Хведоски). Отак несподівано зустрілися!
Хведоска. От тобі й раз! (Засоромилася).
Роман. Христос воскрес!
Хведоска. Де ж це батько? Чи не пішли вже додому?
Роман. З празником! Не гнівайтеся, що я… Чи у вас христосуються з чужими парубками?
Хведоска. Де ж це дівчата?
Роман. Тепер вже так повелося, що: що вулиця, то й звичай; що хата, то й закон. Може, ви гніваєтеся, що я знічев'я перепинив?
Хведоска. Я… я не знаю. Чого мені гніватися?
Роман. Ви щоразу обминали мене, ніби полохалися або ж боялися зустрічі?
Хведоска. Може, й полохалася.
Роман. Чого? А писанку маєте?
Хведоска. Та що з того?
Роман (вийма з кишені писанку). Моя осьдечки!
Хведоска (глянула на писанку). Ой, яка ж гарнісінька!
Роман. Поміняймося хоч так, коли боїтесь похристосуватись.
Хведоска (дивиться на писанку). Городська! Мабуть, не дешева!
Роман. Візьміть же!
Хведоска. З якої причини?
Роман. Не хочете похристосуватися? І не гріх же вам?
Хведоска. Хіба ж гріх?
Роман. Так здавна заведено, не нами — Христос воскрес!
Хведоска. Та вже воістину.
Христосуються і міняються писанками. Народ виходить з церкви і розіходиться.
Зінька (приходить в глибині кону). То це ось з кого дівчата регочуть? Насилу, кажуть, Мотря звела їх докупи! (Наслухає).
Хведоска. Чи й не хитрі ж?
Роман. От ми й спізналися.
Хведоска. Еге… спізналися! Ой, хитрі ж!.. А цю писаночку покладу біля образів.
Роман. А я наважався було у церкві підійти до вас.
Хведоска. Де ж таки! Дівчата й так вже глузують з мене, а то б…
Роман. Як вийшли ви з церкви, я й подумав: це ж і сьогодні не доведеться спізнатись?
Хведоска. Велике щастя!
Роман. Вам, може, й байдуже, а мені то й празники були б невеселі!
Хведоска. Так би то я вам і поняла віри?
Роман. Невже ж ви й досі не постерегли, що я ніколи й очей з вас не зводив? Пам'ятаєте, коли я вас уперше побачив?
Хведоска. Пам'ятаю… Та що з того?
Роман. Ще відтоді запали ви мені в душу!..

ЯВА 12

Ті ж і Мотря.
Мотря (проходить повз Зіньку). Затуляйте очі, щоб не побачили вуха!
Зінька пішла.
Та годі вже вам, невже й досі не намилувалися?.. Либонь, вже й ті, котрим не слід бачити, більш вчули, ніж ви набалакали.
Хведоска (полохливо). Хто, сестричко?
Роман (до Мотрі). Христос воскрес!
Мотря. Чисто! (Регоче). Давайте писанку, то буде й воістину! А без писанки умийтеся!..
Роман. Я вам опісля.
Мотря. Цебто набір? Чисто! У нас набір тільки лаються. Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість! Ось приходьте сьогодні увечері до нас: музики гратимуть, гойдалка висока-висока!.. Парубки гратимуть у довгої лози, у тарана; дівчата — у ворона, у гусей!.. Весело!.. Ви умієте танцювати польки? Тільки приносьте писанку, тоді вже буде настояще воістину! А що вже ми ждатимем вас, то аж очі лізтимуть нам на лоба! Правда, Хведоню?
Хведоска. Може, хто й ждатиме!
Мотря. Тільки не ти? Чисто! (До Романа). Умієте танцювати польки? Чого ж ви мовчите?
Роман (усміхається). Я за вами і не похоплюсь балакати.
Мотря. У нас така чутка йде, що ви дівчат сахаєтесь.
Роман. Мало чого не плетуть!
Мотря. Може, й соромитесь підійти до дівчини, а що вже очима, то ловко промовляєте! Прийдете чи погордуєте? Що тут від вашого хутора: доброму молодцеві тричі палицею кинути!
Роман. Я радніший хоч і щовечора!
Мотря. Вже й щовечора! Чуєш, Хведоню! Мало чого вам не забагнулося б! Правда, Хведоню?
Хведоска. Почни дратувати!..
Роман. Кажуть, що ваші парубки задьори?
Хведоска. А вам що до них?
Мотря. А що, вже й заступниця у вас знайшлася?
Хведоска (засоромилася). Отакої вигадай!
Мотря. Постановите кварт зо дві горілки — правда, що в нас і такі вже є, котрі лимонаду п'ють, — то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу!
Роман. Коли б тільки й клопоту, то й піввідра можна.
Мотря (дражнить). Чисто! "І піввідра"!.. Всіх купимо й продамо?
Роман. Не в тім сила…
Мотря. Еге ж, що кобила сива?
Роман. Одначе у вас дівчата гострі на язик!
Мотря. А що на серце, то ще гостріші!
Роман. Я ж увечері прийду. (Уклонившись, пішов в крамницю).
Мотря. Милості просимо, доки цих не зносимо!
Хведоска. Ну й яка-бо ти! Цить-бо!.. Він ще й розгнівається!
Мотря. А хіба в нього серце з перцем? Ну, Хведоню, що?
Хведоска. Що таке?
Мотря. От і зустрілися, і похристосувалися!..
Хведоска. Хіба не можна?
Мотря. Надивилися вволю одно другому в вічі? Ще хтось дивився та аж зеленів!..
Хведоска. Хто?
Мотря. Опісля довідаєшся! Він усміхнувся, ти зітхнула; потім він зітхнув, ти усміхнулася — навіщо та й розмова? А перснів багато зняв?
Хведоска. І не думав!
Мотря. Ану, покажи пальці! Я всі твої персні знаю. Ну вже ж і парубок — кваша якась, а не парубок! Хоч би одного перстеника зняв!..
Хведоска. Так би я йому й дала, якраз!..
Мотря. А де ж його писанка? Чи й писанки не дав?
Хведоска (показує писанку). Осьдечки-о!
Мотря. Та й гарнісінька! Що-то як багач!
Хведоска. І навіщо він її дав, дуже потрібна! Віддам її кому-небудь…
Мотря. Віддай мені?
Хведоска (хова). Навіщо ти його кликала на вулицю?
Мотря. Ой Хведоню, Хведоню!.. Ану, глянь мені в вічі!
Хведоска. Не хочу!
Мотря. Думаєш від мене виховатись?
Хведоска. Сестричко, голубко! Не кажи нікому, нікому!..
Пішли.

ЯВА 13

Роман і Самрось.
Самрось (під чаркою). Приїздіть же сьогодні до нас, кумцю-душко! (До Романа). От бачиш, який я справний? Хоч і додому тепер… Вмент вродився, як на папері списаний! Поганяй!..
Роман. Залив очі, тільки блимаєш?
Самрось. Знаєш, як кум-лавошник каже: "Нікогда і вовік да не забуде чоловік…"
Роман. Чого?
Самрось. "Да не забуде!.." Так воно й далі, як по складам, так і по верхам!.. Аз, буки, вєді, глаголь, добро, єсть… А ти розумний? От ти і розжуй, куди воно націля. Чай-чай, примічай, куди чайки летять? Гляди тут, а я там!.. Он куди воно влуча!..
Роман. Мели в гурт, завтра розберемо. Мудрій!
Самрось. Один дурень укине каменя, а десять розумних не витягнуть,— от тобі й замок! А ти одімкни!
Роман. От насмоктався!
Самрось. Хто? Я не п'яний, ні! Я не п'ян, ну тільки грубіян!
Роман. Воїн!
Самрось. Авжеж! Роздайсь, море,— тріска пливе!..
Роман. Замість того, щоб дома розговітись, у своїй сім'ї…
Самрось. Ов, ти розумний! Такий розумний, аж дурний! Дома нема мені простору!.. Кум-лавошник зробе мене помещиком, бо вже мені міщанське коліно надоїло!.. А вгадай: на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш! Ну і смашна ж!.. Там така смашна, що й мертвий зачмокав би губами!.. Випив натщесерце…
Роман. А як батько благали: "Не пий, Самросе, хоч до обід".
Самрось. А що мені батько? Вони мене коли-небудь били? Ні! Які ж вони мені батько? У мене є мамаша.