Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки".

У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, – а крім того, дієприкметники з суфіксом — л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышек воду, ставшая в чьем‑то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом — л— було б замінено російськими активними з дієприкметниками з суфіксом — вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б потемневшие травы, потемневшие мельницы, а звороту не затужавілого зерна – не затвердевшего зерна.

Чом так відрізняються граматичні форми українського ориґіналу й російського перекладу? Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами — ущ-, — ющ-, — ящ— і —вш— немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом — л— – потемнілі, затужавілі.

Але ми знаємо багато слів із суфіксами — ущ-, — ющ-, — ач-, — яч-, що походять від дієслів: лежачий ("Лежачого не б'ють". – М. Номис), питущий ("Я – не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою". – В. Кучер), невмирущий ("Слався, горде комсомольське плем'я, невмируща молодість моя". – І. Нехода), трудящий, роботящий ("А трудяще, а чепурне, а роботяще!" – Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.

Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами — им — (невгасима любов), — ом — (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.

Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: "Під лежачий камінь вода не тече" й "Павло підняв лежачу на підлозі монету". У першій фразі слово лежачий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість – лежати; в другій фразі слово лежачу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по–українському не можна, а треба: "Павло підняв монету, що лежала на підлозі".

Розгляньмо ще такий приклад: "Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп'є все". Так сказати по–українському можна, бо тут слово питущий – віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п'яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: "Людина, питуща некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання". Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по–українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами – або користуючись описовою формою підрядного речення: "Людина, що п'є некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання", – або вдаючись до дієприслівника: "Людина, п'ючи некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання".

Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови – уникати вживання форм активних дієприкметників – не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо з наведеного на початку статті уривка з твору М. Стельмаха, це ніскільки не порушило ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки – як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: "Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим". Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: "Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий"; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: "Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним". Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.

Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази "Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання" можна сказати: "Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання" або "Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали…". Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: "Усі товариші, що виступали (або – брали участь у виступах), зазначали…"

Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.

Пасивні дієприкметники

Як уже зазначалося, в українській мові дуже поширеними є пасивні дієприкметники на — ний, — тий. Від деяких дієслів уживаються паралельні форми: одягнений – одягнутий, замкнений – замкнутий, затягнений – затягнутий. Українська літературна мова однаковою мірою засвідчує обидві ці форми.

Замість пасивних дієприкметників із суфіксом — ем— у російській мові, українська мова знає описову форму: получаемый результат – наслідок, що його (або – який) одержуємо, сравниваемая величина – величина, що її (або – яку) порівнюють. Замість описової конструкції можна іноді поставити пасивний дієприкметник недоконаного виду, якщо він утворюється з суфіксом — ува-, — юва— : одержуваний наслідок, порівнювана величина.

Як зазначалось вище, пасивні дієприкметники виконують у реченні здебільшого функцію означення: "В накинутій на плечі сірячині, – порожні рукави обвисли перебитими крилами, – він стояв під стіною, в кутку" (Б. Харчук). Але пасивний дієприкметник нерідко буває й частиною складеного присудка: "За війну він був чотири рази поранений" (І. Волошин).

ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ

Бажаючий – що (котрий, який) бажає – охочий

Часто можна натрапити на таке оголошення: "Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі". Ми знаємо з попереднього, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити?

Можна, як ми бачили вже, вдатись до описової конструкції: "Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії"; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий – він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: "В козацькому таборі по–старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою" (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: "Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі".

Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючи

На Україні, зокрема в Криму і Карпатах, щороку відпочиває багато трудящих у різних будинках відпочинку, а наші газетярі й досі не можуть знайти путнього відповідника до російського слова отдыхающий і пишуть: "У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів".

У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник: "…організовано розваги відпочивальників". Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: "…розваги тих, що відпочивають".

Слово відпочивальник увійшло до наших Українсько–російського й Російсько–українського словників АН УРСР, і лишається тільки дивуватися, чому воно не витиснуло остаточно на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань словесного покруча відпочиваючий.

Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: "Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию"? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: "Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви…", – або дієприслівником: "Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники…",

Відстаючий – що (котрий, який) відстає – відсталий

"У нашому колективі не повинно бути відстаючих!" – читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. Можна виправити на описову форму: "У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають", але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: "У нашому колективі не повинно бути відсталих".

Захоплюючий – що (котрий, який) захоплював, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знадливий, принадний

Газетну фразу "Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі" можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: "Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі", – або скористуватись одним із прикметників – захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: "Особливо знадними й привабливими є подорожі…".

Знаючий – що (котрий, який) знається, (розуміється тямить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий

"Тут треба знаючої людини" – прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: "Здесь нужен знающий человек".